Дафна дю Мор'є

Дафна дю Мор'є народилася 13 травня 1907 року в Лондоні в сім'ї акторів Джеральда дю Мор'є (1873—1934) і Мюріель Бомонт (1877—1957)[6]. Її дідусем був художник Джордж дю Мор'є (1834—1896), автор роману «Трільбі» (1894). Дафна мала двох сестер: старша сестра Анджела дю Мор'є (1904—2002) теж стала письменницею, молодша сестра Жанна дю Мор'є (1911—1997) стала художницею. Їхньою рідною тіткою була Сільвія Левелін-Девіс (1866—1910), відома своєю дружбою з Джеймсом М. Баррі і тим, що п'ятеро її синів стали прототипами героїв його повісті про Пітера Пена.

Освіту майбутня письменниця, як і її сестри, отримала домашню. З дитинства багато читала, її улюбленими авторами були Вальтер Скотт, Теккерей, сестри Бронте, Оскар Вайлд, пізніше до них долучилися Кетрін Менсфілд, Мопассан, Сомерсет Моем. На початку 1925 року вона поїхала вчитися до Франції, де відвідувала школу в містечку Компосена під Парижем. У французькій столиці вона часто відвідувала Лувр і Паризьку Оперу.

В 1926 році сім'я дю Мор'є провела відпустку в Корнуоллі, в прибережному містечку Фоуї. Тоді ж письменниця закохалася в Корнуолл, який став місцем дії її першого великого твору — роману «Дух любові» (1931). Саме завдяки цій книзі Дафна дю Мор'є познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — майором (а пізніше генерал-лейтенантом) сером Фредеріком Браунінгом (йому так сподобався роман, що він вирішив познайомитися з автором). Їхнє весілля відбулося у липні 1932 року. У подружжя народилося троє дітей — доньки Тесса (нар. 1933) і Флавія (нар. 1937), та син Крістіан (нар. 1940)[7].

Дафна дю Мор'є на тлі будинку родини дю Мор'є в Феррісайді (Фоуї, 1931 рік)

Наступним великим успіхом став роман «Таверна Ямайка» (1936), навіяний подорожами Корнуоллом та спогадами про дитяче захоплення «Островом скарбів» Стівенсона. Імпульсом до початку роботи стала поїздка письменниці та її подруги Фой Квіллер-Куч, дочки письменника Артура Квіллер-Куч (1863—1944), по Бодмін-Мур, де вони заблукали в тумані. До готелю «Jamaica Inn», де вони жили, їх вивели коні[8].

Всесвітню славу приніс роман «Ребекка» (1938)[9], більша частина якого була написана в Александрії, де письменниця у той час перебувала з чоловіком[10]. Цей твір часто порівнюють з романом «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте: та ж сама історія кохання між молодою дівчиною і старшим за неї чоловіком, згоряння маєтку і таємниця, що оточує історію попередньої дружини[11]. Також деякі критики закидали автору копіювання сюжету роману «Спадкоємиця» (порт. A Sucessora, 1934) бразильської письменниці Кароліни Набуко (Carolina Nabuco, 1890—1981), та Дафна дю Мор'є і її видавець Віктор Голланц (1893—1967, «Віктор Голланц Лтд») легко спростували всі звинувачення у плагіаті[12]. 1940 року книгу було екранізовано Альфредом Гічкоком, головні ролі виконали Лоуренс Олів'є та Джоан Фонтейн. Стрічка отримала 11 номінацій на Оскар, і перемогла у двох з них, в тому числі й як найкращій фільм[13]. Роман також був успішно адаптований дю Мор'є для сцени. Прем'єра відбулася 5 березня 1940 року в «Queen's Theatre» у Лондоні. У спектаклі були зайняті відомі британські актори Овен Неарс, Селія Джонсон та Маргарет Рутерфорд.

Своєрідною візитною карткою письменниці є оповідання «Птахи», вперше опубліковане 1952 року у збірці «Яблуня» (перевидана 1963 року під заголовком «Птахи та інші оповідання»). За сюжетом птахи стають ворожими після суворої холодної зими й починають виявляти агресію — спочатку чайки, потім хижі, а під кінець й невеликі птахи — усі постають проти людства. Це історія про те, як людина, сприймаючи сталий стан речей як належне, раптово стикається з незрозумілим феноменом — неочікуваною агресією з боку птахів. Головний герой твору — фермер і ветеран війни Нет Гокен також не може уникнути сумної долі: він зачиняється в будинку, барикадує двері, а тим часом птахи прориваються у вікна[14]. 1963 року за мотивами оповідання Альфред Гічкок зняв однойменний кінофільм, сценарій до якого було написано Еваном Гантером, а головні ролі виконали Род Тейлор, Тіппі Гедрен та Джессіка Тенді.

Серед інших творів Дафни дю Мор'є найбільш відомі романи «Французова бухта» (1941) — єдиний її відверто романтичний твір, «Королівський генерал» (1946), «Моя кузина Рейчел» (1951), «Цап відбувайло» (1957), «Дім на узбережжі» (1969) та «Прав, Британія!» (1972, прототипом головної героїні цього роману — немолодої акторки Мад — стала Гледіс Купер, якій його і присвячено).

Окрім романів та оповідань у жанрі психологічного трилера і містичного детективу, Дафною дю Мор'є створено декілька документальних книг, серед яких «Джеральд» (1934) — біографія батька письменниці, «Мері Енн» (1954) — біографічний твір про її прабабусю Мері Енн Кларк (1776—1852), хазяйку паризького літературного салону й коханку Фредеріка, герцога Йоркського, головнокомандуючого британської армії, та «Склодуви» (1963), у якій вона намагалася простежити французьку лінію своїх предків та створила яскраву картину часів Французької революції.

За своїми політичними поглядами письменниця була переконана роялістка, а її чоловік багато років служив ревізором і скарбником королівської родини в Букінгемському палаці. Та попри заміжжя, Дафна дю Мор'є вела заплутане особисте життя, їй приписували романи з жінками. Вважається, що саме дружба з Елен Даблдей (англ. Ellen Doubleday, 1899—1978), дружиною її американського видавця, надихнула її на створення роману «Моя кузина Рейчел» (1951)[15], а стосунки з актрисою Гертрудою Лоуренс (англ. Gertrude Lawrence, 1898—1952) спонукали до написання п'єси «Вересневий приплив» (1948), де та зіграла роль Стелли. Саме ці заплутані стосунки було взято за основу сюжету біографічного фільму «Дафна», знятого телекомпанією Бі-бі-сі 2007 року. Роль Дафни виконала Джеральдін Сомервіль, Елен Даблдей зіграла Елізабет Макговерн, а Гертруду Лоуренс — Джанет Мактір. Стрічка викликала вкрай негативну реакцію з боку родини дю Мор'є[16][17].

Маєток Менабіллі (поблизу Фоуї), в якому Дафна дю Мор'є жила у 1943—1969 роках

У 1943—1969 роках письменниця мешкала в орендованому нею маєтку XVII сторіччя Менабіллі[18] в Корнуоллі, але, овдовівши 1965 року, через деякий час змушена була переїхати в будинок в Кілмарті, де і прожила решту життя[19]. Дафна дю Мор'є не любила давати інтерв'ю, а в останні роки вела усамітнений спосіб життя. Про публічність нею одного разу було сказано так: «Письменників мають читати, а не чути чи бачити»[20].

1969 року їй було присуджено звання Дами-командора ордена Британської імперії.

Померла Дафна дю Мор'є 19 квітня 1989 року в своєму домі в Корнуоллі. За її заповітом тіло було піддано кремації, а попіл розвіяно на скелях неподалік будинку[21].

Життю та творчості письменниці присвячено цілу низку монографій та біографічних творів, найбільший резонанс з яких викликали книга англійки Маргарет Форстер (Margaret Forster) «Daphne du Maurier: The Secret Life of the Renowned Storyteller» (1993), та роман «Дафна» (2008) британської письменниці Жюстін Пікарді (Justine Picardie), в якому оповідається історія створення Дафною дю Мор'є біографії Бренуелла Бронте («Інфернальний світ Бренуелла Бронте», 1960), а також історія молодої аспірантки, що пише дисертацію про саму письменницю. Біографічна частина роману отримала високу оцінку з боку критики[22].

Основний творчій спадок Дафни дю Мор'є, до якого входять чернетки, щоденники, листи, матеріали літературної творчості її сестри Анджели, архів паперів батька й діда, зберігається в бібліотеці Ексетерського університету (The University of Exeter)[23].

• 1931 — «Дух любові» (англ. The Loving Spirit), роман.
• 1932 — «Прощавай, молодість» (англ. I'll Never Be Young Again), роман.
• 1933 — «Джуліус» (англ. Julius), роман.
• 1936 — «Таверна Ямайка» (англ. Jamaica Inn), роман.
• 1938 — «Ребекка» (англ. Rebecca), роман.
• 1940 — «Ребекка» (англ. Rebecca), п'єса.
• 1941 — «Французова бухта» (англ. Frenchman's Creek), роман.
• 1943 — «Голодна гора» (англ. Hungry Hill), роман.
• 1945 — «Між нами роки» (англ. The Years Between), п'єса.
• 1946 — «Королівський генерал» (англ. The King's General), роман.
• 1948 — «Вересневий приплив» (англ. September Tide), п'єса.
• 1949 — «Паразити» (англ. The Parasites), роман.
• 1951 — «Моя кузина Рейчел» (англ. My Cousin Rachel), роман.
• 1952 — «Яблуня» (англ. The Apple Tree, збірка оповідань, в якій вперше опубліковано оповідання «Птахи» (англ. The Birds) та повість «Монте-Веріта» (англ. Monte-Verita); у 1963 році перевидавалася під назвою «Птахи та інші оповідання» (англ. The Birds and other stories).
• 1957 — «Цап відбувайло» (англ. The Scapegoat), роман.
• 1957 — «Сині лінзи» (англ. The Blue Linses), збірка оповідань.
• 1961 — «Замок Дор» (англ. Castle Dor), роман.
• 1963 — «Політ сокола» (англ. The Flight of the Falcon), роман.
• 1969 — «Дім на узбережжі» (англ. The House of the Strand), роман.
• 1971 — «А тепер не дивися» (англ. Don't Look Now), збірка оповідань.
• 1972 — «Прав, Британія!» (англ. Rule Britannia), роман.

Документальні твори:

• 1933 — «Джеральд» (англ. Gerald), біографія актора Джеральда дю Мор'є, батька письменниці.
• 1937 — «Сім'я дю Мор'є» (англ. The du Mauriers).
• 1951 — «Молодий Джордж дю Мор'є» (англ. The Young George du Maurier), біографія художника і письменника Джорджа дю Мор'є, дідуся письменниці.
• 1954 — «Мері Енн» (англ. Mary Anne), біографічний роман про прабабусю письменниці.
• 1960 — «Інфернальний світ Бренуелла Бронте» (англ. The Infernal World of Branwell Bronte), біографія брата письменниць сестер Бронте Бренуелла Бронте.
• 1963 — «Склодуви» (англ. The Glass-Blowers)
• 1967 — «Зникаючий Корнуолл» (англ. Vanishing Cornwall).
• 1975 — «Золота молодь» (англ. Golden Lads), біографічне дослідження життя Ентоні і Френсіса Беконів.
• 1976 — «Гвинтові сходи» (англ. The Winding Stairs), біографія Френсіса Бекона.
• 1977 — «Хвороба росту — становлення письменника» (англ. Growing Pains — the Shaping of a Writer), автобіографічний роман про літературний вплив на неї, як письменницю.
• 1989 — «Зачарований Корнуолл» (англ. Enchanted Cornwall).

• Дафна дю Мор'є. Ребекка / пер. з анг. Гєник Беляков. — Х. : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2017. — 480 с. — ISBN 978-617-12-3367-6.
• Дафна дю Мор'є. Моя кузина Рейчел / пер. з анг. Максим Ларченко. — Х. : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2017. — 352 с. — ISBN 978-617-12-4291-3.
• Дафна дю Мор'є. Птахи та інші оповідання / пер. з анг. Наталія Михаловська. — Х. : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2017. — 304 с. — ISBN 978-617-12-4292-0.

Кадр з фільму «Ребекка» (1940) з Лоуренсом Олів'є та Джоан Фонтейн у головних ролях

• «Таверна Ямайка» (1939, фільм Альфреда Гічкока з Морін О'Гара та Чарльзом Лотоном у головних ролях).
• «Ребекка» (1940, фільм Альфреда Гічкока, у головних ролях Лоуренс Олів'є та Джоан Фонтейн).
• «Французова бухта» (1944, також відомий під назвою «Бухта пірата», у ролі Дони Сент-Коламб — Джоан Фонтейн).
• «Моя кузина Рейчел» (1952, у головних ролях Олівія де Гевіленд та Річард Бертон).
• «Цап відбувайло» (1959, у головній ролі — Алек Гіннесс, у ролі старої графині де Ге — Бетті Девіс).
• «Птахи» (1963, фільм Альфреда Гічкока з Тіппі Гедрен у головній ролі).
• «А тепер не дивися» (1973, у головних ролях Дональд Сазерленд та Джулі Крісті).
• «Моя кузина Рейчел» (1983, британський мині-серіал виробництва Бі-бі-сі, у головній ролі Джеральдіна Чаплін).
• «Таверна Ямайка» (1983, у головній ролі Джейн Сеймур).
• «Ребекка» (1997, телефільм з Чарльзом Денсом та Емілією Фокс у головних ролях).
• «Ребекка» (2008, італійський міні-серіал з Алессіо Боні та Крістіаною Капотонді у головних ролях. В цій екранізації головна героїня врешті отримала ім'я Дженніфер).
• «Цап відбувайло» (2012, британський телефільм).
• «Таверна Ямайка» (2014, британський мині-серіал з Джессікою Браун Фіндлей у головній ролі).
• «Моя кузина Рейчел» (2017, у головних ролях Рейчел Вайс та Сем Клафлін).
• «Ребекка» (2020, фільм виробництва Netflix, у головних ролях Лілі Джеймс, Армі Гаммер та Крістін Скотт Томас).

• Margaret Forster. Daphne du Maurier: The Secret Life of the Renowned Storyteller (1993) — ISBN 978-0385420686
• Flavia Leng. Daphne du Maurier: Daughter's Memoir. (1999) — ISBN 978-1840181906
• Nina Auerbach. Daphne du Maurier, Haunted Heiress. (2002) — ISBN 978-0812218367

• Офіційний меморіальний сайт (англ.). Архів оригіналу за 14 лютого 2015. Процитовано 15 лютого 2015.
• Дафна дю Мор'є на сайті IMDb (англ.)