Рашизм

Термін набув значного поширення в неофіційних колах в 2008 році — під час російсько-грузинської війна 2008 року. Повторна хвиля поширення цього терміну припала на період анексії АР Крим Російською Федерацією[9][10][11], збиття літака Boeing 777 біля Донецька 17 липня 2014 та початок російсько-української війни в 2014 році[12][13][14][15][16].

Уперше введений Герценом у романі «Минуле і думи» (1868) у формі «росіянізм» для позначення екстремістського напряму в москвофільстві. Своїм відродженням термін завдячує президенту Чеченської Республіки Ічкерія Джохарові Дудаєву[17], який основну рису росіянізму вбачав у територіальній експансії Росії на Кавказі, ця лінія сприйняття була продовжена Шамілем Басаєвим та Асланом Масхадовим, наприклад:

Ваша великорусская мечта — сидя по горло в дерьме, затащить туда всех остальных. Это и есть Русизм.

Борис Грушин бачив в основі росіянізму феодальне холопство і рабство, його опоненти називали таку позицію росіянофобською. Проте представники російського націоналізму перетворили цей термін (як поєднання «російського імперіалізму» з «побутовим націоналізмом») в основу своєї ідеології. Так, націоналіст Олександр Іванов-Сухаревский проголошував проєкт побудови Святої Руси — наддержави (станової імперії) на чолі з народом слов'яно-русів, об'єднаних кров'ю, мовою та історією.

Серед численних радикальних націоналістичних рухів 1990-х у Росії, ультраправа фашистська «Народна національна партія Росії» (ННП), заснована в 1994 році Олександром Івановим-Сухаревським, режисером за освітою, і Широпаєвим Олексієм, натхненна фашизмом італійського типу, удавала з себе захисницю російського православ'я і козацьких рухів та поширювала ідеологію, яку називала «росіянізм». Ця ідеологія була комбінацією популізму, расового та антисемітського містицизму, національного екологізму, православ'я, та ностальгії за царем. Партія налічувала лише кілька тисяч членів, однак історично впливала на позапарламентську сцену в Росії через відомі газети «Я русский», «Наследие предков» та «Эра России». Партія незабаром зазнала проблем з законом за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, газета «Я русский» була зрештою заборонена в 1999 році і Іванов-Сухаревський засуджений до кількох місяців тюремного ув'язнення, однак після звільнення він тривалий час залишався важливою фігурою в колах, близьких до Спілки письменників Росії і проводив далі свою діяльність.[18]

Житловий будинок у Києві (вул. Лобановського, 6) розбомблено російськими ракетами

Рашизм становить квазі-ідеологію, яка є суперечливою сумішшю імперства, великодержавного шовінізму, релігійного традиціоналізму, що ґрунтується переважно на ностальгії за радянським минулим. Ідеологія протиставляє себе західним, ліберально-демократичним цінностям та інститутам, зокрема вільним виборам та іншим громадянським правам і свободам. Ідеологія рашизму заснована на ненависті й заздрощах до західних демократій — Європи, Сполучених Штатів, Канади. У центрі цієї ідеології — культ національного лідера, який повернув Росії «велич»[23].

В ідеології рашизму химерним чином поєднуються погляди на світ як на поле тотальної звірячої боротьби за виживання з претензією на високу духовність, до якої, на думку рашистів, не спроможна піднятися решта світу[8]. В той же час, ця ідеологія являє собою квінтесенцію холуйства і хамства[8]. При цьому окремі прояви культури західного світу, такі як узаконення проституції, права сексуальних меншин («гейропа»), наркозалежних тощо, можуть використовуватись для обґрунтування «відсутності духовності» у інших народів або навпаки — як цивілізаційної належності Росії до спільноти цивілізованих країн[24]. Рашизм є поєднанням концепції «особливого шляху», про який так багато говорили більшовики, з нацистською ідеєю переваги, втім, не расової, а духовної — на виході це дало забійну суміш, іменовану «російським світом»[25].

Політолог Андрій Піонтковський стверджує, що ідеологія рашизму за принципами багато в чому схожа з фашистським нацизмом, а за промовами і політикою президента Росії Путіна — з ідеями Гітлера[26].

Професор Олег Гринів вважає, що треба чітко відрізняти рашизм від путінізму, бо рашизм стосується ідеологічного обґрунтування авантюрної політики нинішнього російського диктатора Путіна — московського імперіалізму, під якою об'єдналися ідеологічні суперники (компартійні ідеологи та шовіністи й антикомуністи) задля економічного й політичного шантажу держав на території колишньої імперії; більшовизм тепер можна розглядати лише як один з різновидів рашизму. В свою чергу клерикальний варіант рашизму намагається реалізувати московський патріарх Кирилл, що засвідчує його концепція «Російського світу». В основі рашизму йдеться про несприйняття західної цивілізації, якій протиставляють своєрідну російську (євразійську) цивілізацію. Московські інтелектуалісти одностайні із самодержавцем Путіним, який прагне завершити царський і більшовицький україноцид. Нині рашизм — це ідеологічна основа путінізму. Історія підтвердила, що рашизм передбачає в першу чергу знищення українства як національної спільноти[2].

На думку професора Олександра Костенка[27], рашизм є ідеологією, що «базується на ілюзіях і обґрунтовує припустимість будь-якого свавілля заради хибно трактованих інтересів російського суспільства. У зовнішній політиці рашизм проявляється, зокрема, у порушенні принципів міжнародного права, нав'язуванні світові своєї версії історичної правди виключно на користь Росії, у зловживанні правом вето в Раді Безпеки ООН тощо. У внутрішній політиці проявом рашизму є порушення прав людини на свободу думки, переслідування учасників „руху незгодних“, використання ЗМІ для дезінформації свого народу тощо». Олександр Костенко також вважає рашизм проявом соціопатії.

Рашизм виконує замісну по відношенню до релігії функцію, даючи адепту відчуття причетності до боротьби «добра зі злом», наповнюючи його існування сенсом, виправдовуючи тяготи і жертви, які він приносить у реальності, позбавляючи його від комплексу неповноцінності[28].

На думку Миколи Томенка, «рашизм» — людиноненависницька ідеологія, що за змістом суттєво не відрізняється від фашизму чи сталінізму. Росія, яка спочатку боролася інформаційно та ідеологічно, по всьому світу підтримує будь-які методи (в тому числі й військові), щоб знищити тих, хто не підтримує ідеологію «Російського світу» та передбачає реалізацію цієї ідеології будь-якими методами[29].