Загочів'я

Загочів'я, Загочев'я (пол. Zahoczewie) — село в Польщі, у гміні Балигород Ліського повіту Підкарпатського воєводства. Розташоване на перетині етнічних українських територій Лемківщини[2] і Бойківщини. Населення — 300 осіб (2011[1]).

Село
Загочів'я
пол. Zahoczewie
Церква арх. Михаїла у 1934 році
під час завершення оздоблювальних робіт;
розібрана наприкінці 1950-х рр.

Координати 49°22′ пн. ш. 22°16′ сх. д.

Країна Польща
Воєводство Підкарпатське воєводство
Повіт Ліський повіт
Гміна Балигород
Дата заснування 1435
Населення 300 осіб (2011[1])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 13
Поштовий індекс 38-604
Автомобільний код RLS
SIMC 0344538
GeoNames 754120
Загочів'я
Загочів'я (Польща)
Загочів'я
Загочів'я (Підкарпатське воєводство)

Назва

В документах зустрічаються два українські варіанти назви села: Загочів'я і Загочев'я. Другий варіант викорстовують дослідники Володимир Кубійович та Василь Слободян. Назва походить від сусіднього с. Гочів (Гічва), власниками і засновниками якого у кінці XIV - на початку XV ст. були український рід Гочевських.

Розташування

Розташоване в пасмі гір Західних Бескидів, недалеко від кордону зі Словаччиною та Україною.

Історія
Хати у традиційному стилі в Загочів'ї

Село є одним з найстаріших на теренах Бескидів. Село засноване за часів Київської Русі. З 1084 по 1141 перебувало у складі Перемиського князівства. З 1199 по 1349 роки територія села входила до складу Галицько-Волинського князівства. З 1434 по 1772 перебувало у складі Сяноцького повіту Руського воєводства Королівства Польського та Корони Польської в Речі Посполитій.  Воно вже існувало до появи першої писемної згадки, як власність братів Русин — Яцька (*1376-†1407), Юрія (†до 1407) і Іванка (*1376-†1388) (згодом вони — Гочевські). Вони отримали свої маєтки, у тому числі Загочів'я, від попередників Владислава ІІ Ягайла.

Також згадується в документі 1435 р., як власність Петра з Бойська.

До 1532 року село у власності Пйотра Гербурта, підкоморія львівського. Біля 1539 р. — переходить його сину Миколі Гербурту Одновському.

1772 року під час першого поділу Речі Посполитої територія села ввійшла до складу Королівства Галичини та Волині Австрійської монархії[3].

1918–1919 роки територія села у складі Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

фрагмент мапи 1779 року — Загочів'я

У 1919—1939 рр. — у складі Польщі. Село належало до Ліського повіту Львівського воєводства, у 1934—1939 рр. у складі гміні Гочев. На 01.01.1939 у селі було 810 жителів, з них 685 українців-грекокатоликів, 30 українців-римокатоликів, 85 поляків (колоністи 1880-х років) і 40 євреїв[4].

Етнічних мешканців, українців, у 1945-46 рр., було насильно переселено в СРСР а в 1947 р. в новоздобуті північні р-ни Польщі[5].

У 1975-1998 роках село належало до Кросненського воєводства.

Церква Св. Архангела Михаїла

Вже в 1463 році в селі діяла парафіяльна церква. В 1660 році була замінена на нову. Наступна дерев'яна побудована в 1781 р. згоріла під час І-ї Світової Війни. У 1930 р. архітектор Євген Нагірний виконав проект мурованого храму в стилі українського модерну. В 1931 р. розпочалось будівництво храму. У 1932 р. парох о. Стефан Мазяр покинув парохію не завершивши будівництва. В тому ж році Євген Нагірний вніс коректуру до проекту, усунувши портик з балконом на фасаді та спростив форму завершення нави. Будівництво храму завершили у 1934 р. стараннями завідателя парохії о. Григорія Сивака. Діяла церква до 1946 р. як греко-католицький храм. На початку 50-х рр. ХХ ст. будівля церкви була віддана під магазин, в 1953-54 рр. слугувала місцем збору різноманітних речей з інших сільських церков. В кінці 50-х розібрана. Під час розбору, один з робітників впав з муру і розбився. Що сталось з вівтарями, образами чи хоругвами, які тут зберігалися, — невідомо. Цвинтар церковний майже не зберігся, залишились тільки декілька поховань[6].

У 2015 р. Василь Слободян, Христина Лев та Наталка Філевич, опублікували архівні фото мурованої церкви та креслення авторства Євгена Нагірного у книзі “100 церков Нагірних. Частина друга. Церкви Євгена Нагірного” що була видана у Львові[7].

Демографія

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][8]:

Загалом Допрацездатний
вік		 Працездатний
вік		 Постпрацездатний
вік
Чоловіки 150 22 106 22
Жінки 150 26 90 34
Разом 300 48 196 56

На 1785 р. селу належало 8.86 км² земель і проживало 244 греко-католики, 60 римо-католиків і 8 юдеїв.

1840 — 325 греко-катол.,

1859 — 409 греко-катол.,

1879 — 440 греко-катол.,

1899 — 469 греко-катол.,

1926 — 635 греко-катол.,

1936 — 726 греко-катол., 101 римо-катол. і 51 юдей.

1939 — 840 осіб з них 685 українців, 85 поляків, 30 латинників і 40 жидів.

Греко-католицька громада належала до парафії Загочів'я (з філією в с. Новосілки) Балигородського деканату Перемиської єпархії[9].

Сучасність

В архіві Перемишля збереглись церковні метричні книги 1784—1838 рр. з с. Загочів'я, вони оцифровані і є у вільному доступі[10]. Також є метрики 1892—1903 рр[11]., кадастрова книга 1921—1937 рр., та адресна книга 1892—1942 рр. в архіві м. Сянок[12].

В 2015 році в селі працювало Товариство Магурич яке відреставрувало збережені надгробки на цвинтарі[13][14][15][16].

Сьогодні в селі проживає близько 300 осіб. Побудований новий костел. Діє іконописна майстерня[17]. Працює музей, магазини і ресторани, приміщення агротуризму[18][19][20].

Про село є англомовна інформація на сайті On the Edge of Boykivschyna[21].

Персоналії пов'язані із Загочів'ям

У селі похований український військовий і громадський діяч, сотник Армії УНР — Віктор Осинський[22].

В Загочів'ї у 1928 році народилась Анна Сидор[23].

У селі у 1930 р. народився Іван Мазяр — український інженер.

В селі 1903 р. народився вояк УПА Жидик Іван, вбитий польськими злочинцями в 1947 р. в таборі Явожно

З цього села в 1946 році у Станіславську область в м. Калуш примусово виселена родина Богдана Зятика.

У 1947 в рамках операції “Вісла” з села була виселена родина о. д-ра Богдана Праха - ректора Українського Католицького Університету.

Парохи с. Загочів'я

-1882 — о. Андрей Гмитрик — парох;

1891-1926 — о. Володимир Чайковський (Чайківський) — парох;

1927-1928 — о. Теодор Німилович — завідатель;

1929-1932 — о. Степан Мазяр — завідатель, почав будівництво мурованого храм св. Архангела Михаїла, але не завершив, покинувши парохію у 1932 р.;

1936-1944 — о. Володимир Грегорович — парох і завідатель;

1943 — о. Григорій Сивак — завідатель, завершив будівництво ц. св. Арх. Михаїла;

1944-1946 — о. Степан Шеремета — завідатель;

Примітки

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Загочів'я

  1. GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  2. Мапа міст і сіл Лемківщини. www.google.com. Процитовано 8 липня 2016.
  3. Synchronized view | Mapire — The Historical Map Portal. mapire.eu (англ.). Процитовано 9 серпня 2018.
  4. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 44, 119.
  5. Акція «ВІСЛА»: Список виселених сіл і містечок. Процитовано 8 липня 2016.
  6. Cmentarz - Zahoczewie | cmentarze gmina Baligród. zabytki-podkarpacie.pl. Процитовано 8 липня 2016.
  7. У Львові презентували другу частину книжки "100 церков Нагірних" (відео) • Фотографії старого Львова. Фотографії старого Львова (uk-UA). 22 вересня 2017. Процитовано 2 листопада 2018.
  8. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
  9. о. Б. Прах. Духовенство перемиської єпархії та апостольської адміністрації Лемківщини. Том 2. Процитовано 8 липня 2016.
  10. Archiwum Państwowe w Przemyślu. www.skany.przemysl.ap.gov.pl. Процитовано 8 липня 2016.
  11. NDAP. baza.archiwa.gov.pl (pl-pl). Процитовано 9 серпня 2018.
  12. Archiwum Państwowe w Rzeszowie - Oddział w Sanoku. www.rzeszow.ap.gov.pl (пол.). Процитовано 9 серпня 2018.
  13. Stowarzyszenie MAGURYCZ - odkrywaj z nami tajemnice pozornej pustki.... www.magurycz.org. Процитовано 8 липня 2016.
  14. Гук, Богдан (2 серпня 2015). «Мертві» цвинтарі та «живі» люди. Наше Слово (українською).
  15. Mag Zahoczewia_720x960 (pl-PL). 30 липня 2015. Процитовано 8 липня 2016.
  16. Stowarzyszenie Magurycz. www.facebook.com. Процитовано 8 липня 2016.
  17. Pracownia Ikonopisania Zahoczewie. www.ikonyzahoczewie.pl. Процитовано 8 липня 2016.
  18. Zahoczewie Bieszczady. www.bieszczady.net.pl. Архів оригіналу за 16 липня 2016. Процитовано 8 липня 2016.
  19. agroturystyka Zahoczewie - agrowczasy w Zahoczewiu. www.eholiday.pl. Процитовано 8 липня 2016.
  20. noclegi Zahoczewie - noclegi w Zahoczewiu - nocleg, pokoje gościnne. www.eholiday.pl. Процитовано 8 липня 2016.
  21. Zahoczewie (Загочів'я) - On the Edge of Boykivschyna. On the Edge of Boykivschyna (амер.). Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 7 серпня 2018.
  22. Газета Незборима нація. nezboryma-naciya.org.ua. Процитовано 8 липня 2016.
  23. admin (30 вересня 2015). Anna Sydor Obituary - Troy, New York. Legacy.com (англ.). Процитовано 7 липня 2016.

Джерела та Література
  • Archiwum Państwowe w Przemyślu. 142/0 Archiwum Greckokatolickiego Biskupstwa w Przemyślu. Метричні записи за період: 1784—1790, 1802—1810, 1831—1838.
  • Archiwum Państwowe w Rzeszowie Oddział w Sanoku. 531/0 Akta stanu cywilnego Parafii Greckokatolickiej w Zahoczewiu. Метричні записи за період: 1892—1903.
  • Artur Bata: Bieszczady w ogniu. Rzeszów: 1987.
  • Przewodnik Bieszczady
  • Zahoczewie w Słowniku geograficznym Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom III (Haag — Kępy) z 1882 r.
  • Stanislaw Krycinski. Cerkwie w Bieszczadach. Pruszkow: 2005. s. 58 — 59.
  • Gmina Baligrod. Krosno: 2010. s. 16, 53.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.