Званівка

Село розташоване на березі річки Бахмутки. Відстань до райцентру — близько 28 км (автошляхом Т 0513). Залізнична станція Званівка.

У Званівці вологий континентальний клімат, з м'якою зимою та теплим літом. Середньорічна температура становить +8.3 °C.

Найпрохолодніший місяць січень, зі середньою температурою -6.1 °С, найтепліший місць липень, з середньою температурою +21.7 °C.

Опадів більше випадає у червні, у середньому 58 мм, найменше у березні — 28 мм опадів. У рік випадає близько 499 мм опадів.

1969 року С. І. Татариновим відкрите поселення мустьєрської культури давньокам'яної доби.[3]

На околиці села знайдені три кам'яні скульптури кочовиків IX—XIII ст.

Село засноване в І половині 14 століття^{[джерело?]}. Поселення відносилося до Кальміуської паланки.

За даними 1859 року Званівка (Соколівка, Красногорівка), панське село, над Бахмуткою, 19 господ, 136 осіб, православна церква.[4]

Радянська окупація — з грудня 1917 року.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 108 осіб[5].

277 мешканців села (218 з них загинули, 141 нагороджений медалями й орденами) брали участь в німецько-радянській війні.

У 1951 році в Званівку переселили бойків — колишніх мешканців села Ліскувате Хирівського району та Мочари Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області, території яких були передані ПНР на підставі угоди про обмін ділянками території між Польщею й УРСР від 15 лютого 1951 року.[6] Частина переселенців була розселена також у найближчих селах Роздолівка та Верхньокам'янське (популярна назва Чубарівка). На згадку про примусове переселення у центрі села Званівка встановлено пам'ятний знак.

За радянських часів на терені села була центральна садиба колгоспу ім. Горького (м'ясо-молочного та зернового напрямків), за яким було закріплено 7419 га сільськогосподарських угідь, зокрема 5427 га ріллі. 10 передовиків колгоспу були нагороджені медалями.

1970 року в селі була 8-річна школа (176 учнів, 13 учителів), будинок культури на 300 місць, бібліотека (книжковий фонд — 5 тис. примірників), лікарня (25 місць, 7 медпрацівників), аптека, дитячий садок на 45 місць, поштові відділення. Працював млин і цех безалкогольних напоїв.

1970–1975 — в селі побудували 4020 м² житлової площі, 240 будинків газифіковано.

3 квітня 2017 року, після об'єднання Верхньокам'янської та Званівської сільських рад Бахмутського району, село Званівка стає адміністративним центром Званівської сільської об'єднаної територіальної громади[7]. Нині на території ОТГ функціонують 1 дошкільний навчально-виховний заклад, 3 загальноосвітніх школи, 1 заклад культури, 1 бібліотека, 2 фельдшерських пункти та 1 амбулаторія сімейної медицини[8].

Динаміка населення Званівки

3 вересня 1991 року в селі створено парафію Преображення Господнього УГКЦ, Краматорського деканату Донецького екзархату Київської митрополії.

У селі діє монастир Серця Христового Чину Святого Василія Великого УГКЦ[9], який був заснований 27 липня 1998 року.[10]

2018 та 2019 року в селі Званівка відбувся відкритий обласний фестиваль вертепів та колядок «Різдвяний передзвін»[11][12].

У Званівці успішно дає «Лемко-центр» створений родиною Тимчаків [13] [14]

• Перепелиця Сергій Леонідович (1977—2018) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

• Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — С. 18
• Акця 51 Н. Кляшторна. «Чтиво»
• Н.Тутова. «Бойківщина — Донбас»