КазМунайГаз

• березень 1997 — жовтень 1997 — Нурлан Балгімбаєв
• жовтень 1997 — квітень 1998 — Балтабек Куандиков
• квітень 1997 — серпень 1999 — Нурлан Каппаров
• серпень 1999 — жовтень 1999 — Узакбай Карабалін
• жовтень 1999 — лютий 2002 — Нурлан Балгімбаєв
• лютий 2002 — березень 2003 — Ляззат Кіінов
• березень 2003 — травень 2008 — Узакбай Карабалін
• травень 2008 — серпень 2008 — Серік Буркітбаєв
• серпень 2008 — жовтень 2011 — Каіргельди Кабилдін
• жовтень 2011 — грудень 2011 — Булат Акчулаков
• грудень 2011 — ? — Ляззат Кіінов

Тенгізьке нафтогазове родовище відкрите у 1979 році в 350 км на південний схід від міста Атирау. Має площу 2500 км², а також включає до свого складу менше родовище Корольова, відкрите у 1984 році. 6 квітня 1991 в експлуатацію було введено нафтогазовий комплекс — Тенгізський нафтогазопереробний завод і промисел, що поклало початок промисловому видобутку на даному родовищі. Для розробки Тенгізького родовища у 1993 році уряд Казахстану спільно з компанією «Chevron» заснував СП ТзОВ «Тенгізшевройл» (ТШО). На середину 2010-х партнерами є чотири компанії — «Казмунайгаз» (20 %), «Chevron Overseas» (50 %), «ExxonMobil» (25 %) і «ЛукАрко» (5 %)[7].

Карачаганацьке нафтогазоконденсатне родовище розташоване в Західно-Казахстанській області поблизу міста Аксай. Є одним з найбільших нафтогазоконденсатних родовищ у світі з початковими запасами понад 1,2 млрд тонн рідких вуглеводнів і понад 1,3 трлн м³ газу. Родовище було відкрите у 1979 році. Промислове освоєння почалося в 1984. Єдиним оператором проекту є компанії «Shell» і «Agip». Розподіл пайової участі — «Shell» (29,25 %), «Agip» (29,25 %), «Chevron Overseas» (18 %), «Лукойл» (13,5 %), «КазМунайГаз» (10 %)[8].

Узеньські родовища — група нафтогазових родовищ в Мангістауській області, на півострові Мангишлак. Родовища характеризуються складною геологічною будовою і унікальними властивостями нафти, які виражаються високим вмістом парафіну (до 29 %) і асфальтено-смолистих компонентів (до 20 %). До групи узеньських родовищ входять наступні: Узень (нафта і газ), Північний Карамандибас (нафта і газ), Південний Жетібай (газ і газовий конденсат), Західний Тенге (газ і газовий конденсат), Актас (газ і газовий конденсат), Тасбулат (газ і газовий конденсат)[9].

У Каракіянському районі Мангістауської області, в безпосередній близькості від діючих нафтогазових родовищ Узень, Карамандибас, Жетібай, Бектурли, Східний Жетібай, Актас, розташована перспективна ділянка Бектурли Східний. Загальна площа ділянки становить 286,44 км² за винятком гірських відводів родовищ Асар і Східний Жетібай[9].

Ділянка Кансу розташована в степовій частині півострова Мангишлак. Найближчими від неї населеними пунктами від площі робіт є селище Аккудук (в 70 км на північний захід) і місто Жанаозен (170 км)[9].

Нафтове родовище Кумколь, відкрите у 1984 році в Карагандинській області. У 60 кілометрах на південь від нього знаходиться структура Акшабулак, яка була відкрита в 1987 році і має площу 251 км². Це найбільше нафтове родовище по запасам і обсягам видобутку. Видобуток нафти на родовищі розпочався в жовтні 1996 року[9].

Південно-ембінська нафтогазоносна область — це 39 нафтових родовищ, розташованих навколо північного і західного узбережжя Каспійського моря. Родовища Сагиз і Тажигалі закриті через виснаження і затоплення морською водою. А 37 родовищ, що знаходяться в експлуатації, містять приблизно 25 % від загальних достовірних і прогнозних запасів казахської нафти. Найбільшими щодо запасів і обсягів видобутку є родовища Кенбай (Східний Модабек і Північний Котртас), Нуржанов, Південно-західне і Південно-східне Камишитові, Ботахан, Забуруньє, Жана-Макат, Жанаталап тощо[9].

Кашаганське нафтове родовище, липень 2016

«КазМунайГаз» (в особі КМГ Кашаган Б. В.) має 16,88 % компанії North Caspian Operating Company N.V. (NCOC N.V.), яка виступає оператором Північно-Каспійського проекту. В рамках Угоди про розподіл продукції по Північному Каспію (УРППК), підписаної в листопаді 1997, у 1998 році розпочалася розвідка вуглеводнів у виключній економічній зоні Казахстану в Каспійському морі загальною площею 5,6 тисяч квадратних кілометрів. В рамках УРППК у 2000 році відкриті гігантське Кашаганське родовище (запаси близько 2,1 млрд м³ сирої нафти), у 2002 — Каламкас-море, у 2003 — Актоти, Кайран і Південно-західний Кашаган[10].

Морське родовище Блок «Н» знаходиться в південній частині казахстанського сектора Каспійського моря і займає загальну площу 7625 км². Найближча відстань від центру ділянки до берега становить 75 км, а північно-східна межа примикає до території Мангистауської області. Нафтові запаси родовища коливаються в широких межах від 1 до 6 млрд тонн нафти, а газові запаси — від 0,5 до 4 трлн м³ природного газу[9].

Морське родовище Жамбил розташоване на півночі Каспійського моря, на відстані до 60 км від берега. Площа родовища 1188 км². Відкрите в серпні 2013. Жамбильське родовище складається з чотирьох структур: Північно-Західної, Абилайхан, Камеральної і Жетису. Загальні прогнозовані запаси становлять понад 120 млн тонн[9].

Хвалинське нафтогазоконденсатне родовище відкрите у 2002 році. Воно розташоване в північній частині Каспійського моря, в 260 км від російської Астрахані. На цій ділянці виявлено чотири газоконденсатних поклади і один нафтовий. Запаси складають 332 млрд м³ природного газу, 17 млн тонн газоконденсату і 36 млн тонн нафти. Запланований рівень видобутку газу становить близько 8 млрд м³ на рік, конденсату — близько 500 тис. тонн на рік. Для освоєння спірного родовища «Лукойл» і «КазМунайГаз» у 2005 році створили спільне підприємство — ТОВ «Каспійська нафтогазова компанія». Однак Росія і Казахстан так і не змогли домовитися щодо умов угоди про розподіл продукції Хвалинського родовища — Хвалинське і структура «Центральна» досі залишаються предметом суперечок між відомствами та компаніями двох країн щодо умов їх розробки. Головним предметом суперечок є питання про те, як і кому реалізовувати природний газ[11].

Структура «Центральна» розташована в російському секторі Каспійського моря. Родовище відкрите у 2008 році за результатами геологорозвідувальних робіт. Відстань до берега становить 140—150 км. Ліцензія на геологорозвідку структури в межах російського сектору акваторії належала компанії «ЦентрКаспнафтогаз», акціонерами якої на паритетних умовах є «Лукойл» і «Газпром». На Центральній була пробурена тільки одна свердловина, на підставі якої були оцінені запаси, однак для більш точної оцінки ресурсів ділянки необхідно буріння як мінімум ще однієї свердловини[11].

Морська ділянка Мертвий Култик (Устюрт) розташована в південно-східній прибережній частині Каспійського моря і охоплює гирло заток Комсомолець і Кайдак. Найближчими до неї населеними пунктами є вахтові селища нафтовиків Каражанбас (у 80 км) і Каламкас (50 км), Каражанське нафтове родовище[9].

Ділянка «Сатпаєв» знаходиться в північній частині казахстанського сектору Каспійського моря, на відстані 90 км від узбережжя, 160 км на північний схід від порту Атирау[9].

Ділянка «Ісатай» розташований в акваторії казахстанського сектору Каспійського моря в 45 км на північ від узбережжя півострова Бозаші[9].

Важливою подією в історії нафтової промисловості Казахстану стало введення в експлуатацію в 2001 році нафтопроводу Каспійський Трубопровідний Консорціум (КТК). 1510-кілометровийй нафтопровід КТК з'єднує родовища Західного Казахстану (Тенгіз, Карачаганак) з російським узбережжям Чорного моря (термінал Південна Озереєвка біля Новоросійську). КТК забезпечує вихід казахстанської нафти з морського терміналу Південна Озереєвка на світові ринки і є одним з пріоритетних напрямків експортних поставок казахстанської нафти[12].

Нафтопровід Узень — Атирау — Самара — унікальний підігріваємий магістральний нафтопровід. Прокладений з родовища Узень до Атирауського НПЗ, він далі з'єднується з системою нафтопроводів «Транснєфті» в напрямку Самари. Нафтопровід спеціально підігрівають печами для парафінистої нафти Жетибай-Узеньської групи родовищ. Протяжність нафтопроводу Узень — Атирау — Самара становить понад 1380 км. Пропускна здатність становить 17,5 млн тонн на рік[13].

Нафтопровід Атасу — Алашанькоу, що поєднує казахське селище Атасу з залізничною станцією Алашанькоу у КНР, призначений для транспортування нафти до Китаю побудований у 2006 році. Загальна довжина — 965,1 км, діаметр 813 мм. Початкова пропускна здатність трубопроводу становить 10 млн.т/рік. В грудні 2013 року завершене розширення пропускної здатності нафтопроводу «Атасу — Алашанькоу» до 20 млн тонн на рік. А в 2009 році завершено будівництво нафтопроводу «Кенкіяк — Кумколь» з пропускною здатністю 10 млн тонн на рік[13].

Будівництво магістрального газопроводу Бейнеу — Шимкент було розпочато 9 липня 2008 року. Мета проекту — транзит туркменського газу через територію Узбекистану і Казахстану в КНР, а також експорт казахстанського газу, що мало дозволити диверсифікувати експортні маршрути і забезпечити власним газом південні області. Перший етап, довжина нитки якого становить 1308 км, був завершений 12 грудня 2009. А всі основні об'єкти по ниткам «А» і «В» були введені в експлуатацію до кінця 2012 року — таким чином була досягнута виробнича потужність в 10 млрд м³ на рік. 2 грудня 2013 року введено в експлуатацію лінійну частину ділянки «Бозой — Шимкент», якою 27 грудня 2013 розпочато транспортування газу. У липні 2014 року розпочато будівництва лінійної частини газопроводу на ділянці «Бейнеу — Бозой» протяжністю 311 км[14].

Морські перевезення нафти здійснюється танкерами НМСК «Казмортрансфлот», дочірньої організації «КазМунайГаз» на маршрутах Актау — Баку і Актау — Махачкала а також з портів Чорного моря. У 2016 році обсяг транспортування нафти «Казмортрансфлот» склав 7,1 млн тонн, в тому числі Каспійським морем — 2,9 млн тонн, Чорним — 4,2 млн тонн[13].

Нафтопереробку в структурі «КазМунайГаз» здійснюють:

• Атирауський нафтопереробний завод (частка участі НК «КазМунайГаз» складає 99,49 %). Проектна потужність переробки становить 5,5 млн тонн на рік, глибина переробки в 2017 році склала 62,73 %;
• Шимкентський нафтопереробний завод (частка участі «КазМунайГаз» 49,73 %). Проектна потужність — 5,25 млн тонн на рік, глибина переробки в 2017 році склала 73,03 %;
• Павлодарський нафтохімічний завод (100 % «КазМунайГаз»). Найбільш технологічно складний нафтопереробний завод Казахстану. Збалансована потужність переробки становить 5,1 млн тонн на рік, глибина переробки в 2017 році склала 76,08 %;
• CaspiBitum (50 % частка участі «КазМунайГаз») — завод з виробництва дорожніх бітумів з важкої каражанбаської нафти. Проектна потужність по переробці становить 1,0 млн тонн на рік.
• ТзОВ KMG International N.V., що входить до групи Rompetrol Rafinare S.A., яка має два румунських НПЗ — «Petromidia» і «Vega».