Казки братів Грімм

1810 року брати Грімм надіслали першу рукописну збірку казок своєму другові Клеменс Брентано для ознайомлення за його особистим проханням, але той її не повернув. Знайшли рукопис лише через багато років, вже після смерті братів, у монастирі траппістів Еленберг в Ельзасі. Нині ця збірка відома як «Еленберський рукопис 1810 року». У ній міститься 49 казок, 15 з яких записав Вільгельм Грімм, а решта 27 — Якоб Грімм. Ці казки почуті безпосередньо від оповідачів Гессена, решта взяті з літературних джерел.

Письменники підозрювали, що Брентано опублікує казки першим під своїм ім'ям, тому вирішили якомога швидше почати видання власної книги, з простим оформленням і без ілюстрацій.

У вересні 1812 року новий рукопис майбутнього першого тому надіслано видавцеві Реймеру. Виданий 20 грудня 1812 року в Берліні перший том першого видання збірки містив 86 казок. Тираж склав всього 900 примірників. У другому томі, виданому в 1814 році, додалося ще 70 казок. Публікації казок посприяв Ахім фон Арнім, який в 1806—1807 рр. спільно з Брентано вже взяв участь в публікації збірки німецьких народних пісень «Чарівний ріг хлопчика».

Друге видання у двох томах побачило світ у  1819 році, третя частина вийшла у 1822 році. Загалом друге видання, що лягло в основу перших перекладів, містило 170 казок, обидва томи вийшли з титульним листом Людвига Грімма, з гравюрою «Братик та сестричка», а також з портретом Доротеї Віманн, однієї з оповідачок. 

У 1837 році з'явилося третє видання; четверте — у 1840 р.; п'яте — в 1843 р.; шосте — у 1850 р.; сьоме завершальне видання опубліковано в 1857 році. Частина казок була додана, деякі виключені: всього сьоме видання містило 210 казок і легенд. Всі видання рясно ілюстровано, спочатку цим займався Філіп Грот-Йоганн, а після його смерті в 1892 році — Роберт Лейнвебер.

Перші видання казок зазнали сильної критики, оскільки, попри свою назву «Дитячі й сімейні казки», ці оповідки розцінювалися як не непридатні для дитячого читання через академічні інформаційні вставки та, власне, через зміст самих казок. У наступних виправлених виданнях вилучалися фрагменти сексуального характеру; наприклад з казки «Рапунцель» вирізана сценка, коли Рапунцель невинно запитує у своєї названої матері-чарівниці, чому її сукня стала обтягуватися навколо живота, таким чином відкривши свою вагітність, що настала внаслідок її таємної зустрічі з принцом.

У 1825 році брати Грімм видали збірку Kleine Ausgabe, куди увійшли 50 казок, відредаговані для юних читачів>. Ілюстрації (7 гравюр на міді) створив їхній брат-живописець Еміль Людвіг Грімм[2]. у 1825-1858 рр. ця дитяча версія збірки перевидавалася десять разів.

Портрет казкарки Доротеї Віманн з другого видання збірки

Брати Грімм почали регулярно записувати казки з 1807 року, під час своєї подорожі по Гессену та Вестфалії. Одна з перших записаних Вільгельмом Гріммом казок є «Дитя Марії», яку розповіла дочка аптекаря Маргарета Вільд («Гретхен») із Касселя, через рік казками поділилася і її мати — пані Вільд. Сестра «Гретхен» Доротея Вільд («Дортхен»), майбутня дружина Вільгельма Грімма, розповіла казки «Гензель і Гретель», «Пані Метелиця», «Столик-накрийся, золотий осел і палюга з мішка».

У першому томі 1812 року даються покликання на джерела лише для 12-ти казок. Це літературні збірки XVI—XIX століть. У другому томі та додатку до нього зустрічаються примітки: «з Гессена», «з Касселя», «Ганау», «з Цверена», «з місцевостей на Майні». Серед інших знавців казок, що надали матеріал для першого тому, брати особливо виділили внесок пастуха овець «на голих вершинах Брунсберга поблизу Гекстера» і старого драгунського вахмістра Йоганна Фрідріха Краузе в Гоофе під Касселем, у якого брати виміняли оповідки «на старе вбрання».

Якась «стара Марія» розповіла казки «Хлопчик-мізинчик», «Братик і сестричка», «Дівчина-безручка», «Червона Шапочка», «Спляча Красуня». За її оповідками, частково близьких до сюжетів Шарля Перро, опубліковано 11 казок в першому томі та одна — у другому. Імовірно, під цим ім'ям ховається Марія Гассенпфлуг, мати якої походила з гугенотської сім'ї Друм з Дофіне, в будинку Марії усі вільно розмовляли по-французьки. Казки «Чорт із трьома золотими волосинками», «Король Дроздобород» — також записані в сім'ї Гассенпфлуг від дочок Марії.

Зробила свій внесок і одна юна оповідачка-голландка, яка товаришувала з їхньою сестрою Лоттою Грімм («Лоттхен»), яка також підтримувала своїх братів у фольклорних дослідженнях, згодом вийшовши заміж за Людвіга Гассенпфлуга, сина Марії (1822).

Зі слів селянки Доротеї Віманн (1755—1815 рр..), дочки шинкаря з села Цверен, поблизу Касселя, записано 21 казку для другого тому і численні доповнення. Оповідачка, сама мати шістьох дітей, походила з родини французьких гугенотів. Їй належать такі казки як «Гусівниця біля колодязя», «Ледача пряля», «Дідько та його бабця», «Лікар Всезнай».

Сестри Дросте-Гюльсгоф також взяли активну участь у наповненні другого томи казок.

Казками «Дух у пляшці», «Жива вода», «Двоє королівських дітей», «Стара у лісі», «Шестеро слуг» брати Грімм зобов'язані баронській родині фон Гакстгаузен.

Син пастора Фердинанд Зіберт, викладач Фрідріхової гімназії в Касселі, після виходу у світ другого тому казок поповнив наступні видання безліччю казок, зокрема одним із варіантів «Білосніжки».

Вплив казок братів Грімм був величезним, з першого ж видання ці чудові оповідки завоювали любов дитячої аудиторії. Популярний англо-американський поет У. Г. Оден назвав цю працю одним зі стовпів західної культури.

Робота братів Грімм вплинула на інших збирачів фольклору, надихнула їх до колекціонування казок і пробудила у них дух романтичного націоналізму, який надавав особливу значущість місцевим народним казкам і нехтував міжкультурним впливом. До цієї категорії збирачів казок належать: Олександр Миколайович Афанасьєв, норвежці Петер Крістен Асбьернсен і Йорген Му, англієць Джозеф Джейкобс і Джеремія Кертін, американець, який збирав ірландські казки. Реакція на ці збірки не завжди була позитивною. Джозеф Джейкобс одного разу поскаржився, що англійські діти не читають англійські казки; за його власними словами, «те, що почав Перро, брати Грімми закінчили».

Казкові персонажі піддавалися безлічі різних інтерпретацій, у тому числі маргінальних, деколи з найнесподіванішого боку. Наприклад, нацисти в гітлерівській Німеччині розглядали Попелюшку як героїню, яка належить до «чистої раси», мачуху як іноземку, а принца — як нацистського героя, що володіє незіпсованим інстинктом розпізнавання рас[3]. Автори, що писали згодом правду про жахи Голокосту, включили деякі казки у свої мемуари, як Джейн Йолен у своїй книзі «Шипшинка / Бріар Роуз» (Briar Rose)[4]. Після Другої світової війни навіть пролунали окремі голоси, про те, чи є зв'язок між жорстокими сценами в окремих казках і звірствами нацистів (наприклад, Карл Приват опублікував статтю «Підготовча школа жорстокості. Обговорення казок братів Грімм» у берлінському «Der Tagesspiegel» від 7 лютого 1947 р.). Однак нібито реальна заборона на друкування збірки казок братів Грімм (KHM) у британській зоні окупації аж до 1948 року є всього лише легендою.

З 2005 року збірка казок братів Грімм фігурує в міжнародному реєстрі ЮНЕСКО «Пам'ять світу».

• Казки братів Грімм в чотирьох томах з 180 малюнками / переклад М. Харченка, Ф. Супруна, Д. Корзуна та ін. Київ — Відень, 1919. 162 с
• Казки для дітей та родини. / Пер. з нім. — Матієв Р.І., Кульчицька О.Я.— Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2009. — 816 c.— (Бібліотека світової літератури для дітей у 100 томах “Світовид”. Серія друга. Література ХІХ століття.)

• «Казки братів Грімм» (серіал) (Grim Tales)
• Казки братів Грімм (аніме)