Квашнін Анатолій Васильович

Анатолій Васильович Квашнін народився 15 серпня 1946 року в сім'ї військовослужбовця у місті Уфі Башкирської АРСР Російської РФСР (нині Башкортостан). Батько, Квашнін Василь Йосипович, ветеран німецько-радянської війни, в 1941 році пов'язав свою долю з армією, а в 1973-у — в званні підполковника був звільнений у запас. Мати, Квашніна Любов Петрівна, народилася в сім'ї робітників, працювала вихователькою у дитсадках за місцем служби чоловіка.

З 1960 року Анатолій Квашнін жив у селі Кірове Мішкинського району Курганської області[3]. У 1964 році закінчив середню школу № 1 у місті Далматово Курганської області.

У 1964 році вступив на автотракторний факультет Курганського машинобудівного інституту. Навчання в інституті поєднував з активним заняттям велоспортом, виступаючи на обласних та всеросійських змаганнях. Курс військової підготовки осягав на військовій кафедрі інституту та на табірному зборі, що проходив на базі 78-ї навчальної мотострілецької дивізії Уральського військового округу у липні-серпні 1968 року. Тут він склав присягу, а 22 травня 1969 року студенту 5-го курсу КМІ Анатолію Квашніну наказом міністра оборони СРСР було присвоєно військове звання «інженер-лейтенант». У червні 1969 року закінчив автотракторний факультет Курганського машинобудівного інституту із дипломом інженера-механіка за спеціальністю «Автомобільний транспорт».

1976 року Анатолій Квашнін закінчив Військову академію бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського з відзнакою, а в 1989-у — також з відзнакою — Військову академію Генерального штабу Збройних Сил СРСР імені К. Є. Ворошилова. Кандидат соціологічних наук (1997), доктор військових наук (2004), член-кореспондент Російської академії ракетно-артилерійських наук (2000).

У липні 1969 року був призваний до Радянської Армії терміном на два роки як випускник вищого навчального закладу з військовою кафедрою. У серпні 1969 року лейтенант Анатолій Квашнін прибув до Душанбе у 201-у мотострілецьку дивізію Туркестанського військового округу, де був призначений у 401-й танковий полк заступником командира танкової роти з технічної частини. Вже 26 грудня 1969 року був призначений командиром танкової роти. У 1971 році після закінчення терміну призову по рапорту (власне бажання) продовжив службу, був зарахований до кадрового офіцерського складу Радянської Армії та призначений заступником командира танкової роти з технічної частини (Туркестанський військовий округ).

У серпні 1973 року направлений на навчання у Військову академію бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського, 1976 року закінчив академію з відзнакою. З червня 1976 року служив начальником штабу, заступником командира 360-го танкового полку 18-ї гвардійської мотострілецької дивізії в Центральній групі військ (місто Страж-під-Ральскем, Чехословаччина). З серпня 1978 року — командир 360-го танкового полку. З лютого 1981 року — начальник штабу — заступник командира 31-ї танкової дивізії 28-го армійського корпусу Центральної групи військ. З липня 1982 року — командир 78-ї танкової дивізії Середньоазіатського військового округу (м. Аягуз, Семипалатинська область, Казахська РСР). У 1987 році знову продовжив навчання в академії.

1989 року закінчив Військову академію Генерального штабу Збройних Сил СРСР імені К. Є. Ворошилова з відзнакою. З липня 1989 року — перший заступник командувача 28-ї загальновійськової армії (Гродно, Білоруський військовий округ). З 7 травня по 24 серпня 1992 року — командувач 7-ї Червонопрапорної танкової армії Збройних Сил Республіки Білорусь, м. Борисов[4] . З серпня 1992 року — заступник, а з лютого 1993-у — перший заступник начальника Головного оперативного управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації.

З початком першої російсько-чеченської війни перебував у зоні бойових дій, де після усунення через некомпетентність командувача Об'єднаного угруповання російських військ генерал-полковника Олексія Мітюхіна добровільно зголосився очолити це угруповання. З 20 грудня 1994 року по 31 січня 1995 року — командувач Об'єднаного угрупування російських військ у Чеченській республіці.

Про обставини цього призначенгя Міністр оборони Російської Федерації генерал армії Павло Грачов згадував так:[5]:

Сталося так, що деякі генерали — мої помічники, заступники — з різних причин відмовилися або не змогли очолити угруповання, вести бойові дії. Не хочу називати їхні прізвища… Тому я вдячний тому ж генералу армії Квашніну, який тоді підійшов до мене і сказав: «Товаришу міністр, якщо ви дозволите, я готовий взяти на себе командування…»

З лютого 1995 року — командувач військами Північно-Кавказького військового округу . З 23 травня 1997 року — виконуючий обов'язки начальника, з 19 червня 1997 року[6] — начальник Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації — перший заступник міністра оборони Російської Федерації. 25 листопада 1997 року указом Президента Російської Федерації Анатолію Квашніну присвоєно військове звання генерал армії .

У 1999 році Квашнін керував у Дагестані бойовими діями проти чеченських військових формувань. Закритим указом президента Бориса Єльцина від 27 жовтня 1999 року Анатолій Квашнін був удостоєний звання Героя Російської Федерації з врученням медалі «Золота Зірка». Як сказано у нагородному формулярі — «за успішне виконання завдань зі знищення незаконних збройних формувань у Північно-Кавказькому регіоні та виявлені при цьому мужність та героїзм».

Крім того, в 1999 році брав участь у плануванні операції батальйону російських Повітряно-десантних військ для взяття під контроль аеропорту Сплатіна в Косово. Метою операції було недопущення вторгнення сухопутних сил НАТО до Косово.

З червня 2000 року до 2004 року він одночасно входив до складу Ради безпеки РФ, а з травня 2001 року — до Державної комісії з хімічного роззброєння.

10 квітня 2003 року Анатолій Квашнін як начальник Генерального штабу Збройних сил Росії повідомив про виведення російських миротворців з Косово, Квашнін заявив, що кошти в розмірі 26,9 млн доларів, щорічно витрачаються на утримання російського миротворчого контингенту на Балканах, підуть на внутрішні потреби армії[7].

19 липня 2004 року був звільнений з посади начальника Генерального штабу та зарахований у розпорядження Міністра оборони Російської Федерації. У вересні 2004 року звільнений у запас. З 15 серпня 2011 року у відставці.

За повідомленням інформаційного агентства «Башінформ», Анатолій Квашнін здійснив найвище кар'єрне зростання в історії Збройних сил СРСР / ЗС Росії серед випускників цивільних ЗВО, пройшовши всі щаблі армійських посад від заступника командира танкової роти до начальника Генерального штабу — першого заступника міністра оборони Російської Федерації[8].

З 9 вересня 2004 по 9 вересня 2010 — Повноважний представник президента Російської Федерації в Сибірському федеральному окрузі[9][10][11].

У грудні 2004 року Анатолію Квашніну було присвоєно чин дійсного державного радника Росії 1-го класу. Входив до Ради при президентові РФ з реалізації пріоритетних національних проєктів та демографічної політики.

У вересні 2010 року його було звільнено з посади повпреда президента.

У 2000—2010 роках Анатолій Квашнін входив до Ради Безпеки Російської Федерації[12].

З серпня 2013 до 2015 року був головою Наглядової ради Асоціації малої та регіональної авіації «Авіасоюз»[13].

З переходом на цивільну службу Анатолій Васильович Квашнін з дружиною Наталією Петрівною Квашніною переїхали на проживання до Новосибірська[8].

У грудні 2021 року Анатолій Квашнін захворів на коронавірус COVID-19, потім його стан погіршувався, і 6 січня 2022 року його перевезли до Головного військового клінічного госпіталю імені М. М. Бурденка у Москві, де в ніч на 7 січня 2022 року він помер від інфаркту[14][15]. Президент РФ Володимир Путін висловив співчуття рідних Квашніна у зв'язку з його смертю[16].

Під час служби Анатолій Квашнін був нагороджений такими державними, відомчими та громадськими нагородами:[17]

• Герой Російської Федерації (27 жовтня 1999 року, медаль «Золота Зірка» № 505)
• Орден «За заслуги перед Батьківщиною» ІІ ступеня (14 вересня 2010 року)
• Орден «За заслуги перед Батьківщиною» III ступеня (19 липня 2004 року) — за великі заслуги у зміцненні обороноздатності країни та багаторічну сумлінну службу[18][19] .
• Орден «За заслуги перед Батьківщиною» IV ступеня (2001)[20]
• Орден Олександра Невського (3 жовтня 2016 року) — за заслуги у зміцненні обороноздатності країни, високі досягнення у громадській діяльності та велику роботу із соціальної підтримки ветеранів та патріотичного виховання молоді[21]
• Орден Мужності
• Орден Пошани (21 серпня 2006 року) — за заслуги у зміцненні російської державності та багаторічну сумлінну службу[22][23]
• Орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» ІІІ ступеня (8 січня 1980 року)
• Медаль «На згадку про 850-річчя Москви»
• Медаль «За заслуги у проведенні Всеросійського перепису населення»
• Ювілейна медаль «За військову звитягу. На ознаменування 100-річчя від дня народження Володимира Ілліча Леніна» (квітень 1970 року)
• Медаль «Ветеран Збройних Сил СРСР»
• Медаль «За освоєння цілинних земель»
• Ювілейна медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
• Ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
• Ювілейна медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
• Медаль «Учаснику марш-кидка 12 червня 1999 р. Боснія-Косово» з нейзильбера за № 1 (2000 рік, Міністерство оборони Російської Федерації)[24]
• Медаль «За військову звитягу» 1 ступеня
• Дві медалі «За зміцнення бойової співдружності»
• Медаль «За старанність під час виконання завдань інженерного забезпечення»
• Орден святого благовірного князя Данила Московського (РПЦ, 2000).)[25] .
• Орден Миколи Чудотворця «За примноження добра на Землі» (Фонд міжнародних премій[26])
• Іменна кавказька шашка зі срібною насічкою від вдячного дагестанського народу

• Офіцер ордена Почесного легіону (Франція, 2004 рік) — за значний внесок у зміцнення російсько-французького військового та військово-технічного співробітництва[27] .
• Орден Зірки Югославії 1-го ступеня (Союзна Республіка Югославія, 1999 рік)

• Класний чин — дійсний державний радник Російської Федерації 1 класу (20 грудня 2004 року)
• Доктор військових наук (2004 рік)
• Кандидат соціологічних наук (1997 рік)
• Почесний працівник вищої професійної освіти України
• Почесний громадянин міста Махачкали (1 березня 2000)[28][29]
• член-кореспондент Російської академії ракетних та артилерійських наук