Друга російсько-чеченська війна

Підготовча фаза конфлікту розпочинається у вересні 1999 року. Це — чергова ескалація конфлікту, яка зветься Другою чеченською війною. Стосовно її завершення чи незавершеності існують різні оцінки. Більшість джерел, близьких до російського уряду, вважають війну завершеною, а Чечню — такою, що вступила в мирну фазу пост-конфліктного розвитку. Альтернативна точка зору полягає в тому, що стабільність в Чечні є поняттям відносним і підтримується лише завдяки розміщеним там частинам російської армії. Назвати такий стан речей пост-конфліктним важко. В будь-якому випадку, фазу активних бойових дій завершено. Те, що зараз відбувається в Чечні, можна назвати пост-конфліктним врегулюванням, але дуже складним, напруженим і непередбачуваним.

На початку Другої чеченської війни російське керівництво всіляко давало зрозуміти, що засвоїло уроки Першої. Головним чином це стосувалося інформаційного супроводження війни і тактики її ведення. Російських військ було більше, серед них було більше досвідчених частин, і вони намагалися уникати втрат серед особового складу. Для цього перед введенням до бою піхоти проводилася тривала артпідготовка та повітряні бомбардування. Це уповільнювало темпи операції, але поспішати росіянам не було потреби. Повільно просуваючись вглиб території Чечні, спочатку вони намагалися встановити контроль над північною її частиною (до річки Терек) і утворити таким чином буферну зону. Однак пізніше, в жовтні, російські війська перейшли річку Терек і почали підготовку до штурму Грозного. Операція по захопленню чеченської столиці тривала близько трьох місяців та коштувала російським військам серйозних втрат. Джерела суттєво розходяться щодо точної кількості, але в середньому щоденні втрати можна оцінити приблизно в 40-50 солдат. Тривалі обстріли майже зрівняли Грозний із землею. Врешті, столицю було взято, частина чеченських загонів залишила місто, інші загинули.

Після чеченського наступу на Шалі та Аргун на початку 2000 року було оголошено про припинення наступу військ РФ. Після зайняття ними цих міст бої продовжилися. На початку 2000 року війська РФ захопили Ножай-Юрт, Ведено, Сержень-Юрт, Аргунську ущелину, Ітум-Кале і Шатой.

20 березня 2000 року федеральні сили взяли під контроль всю територію Чеченської республіки, чеченські загони перейшли до тактики партизанської війни.

У березні блоковані в Аргунській ущелині бійці Гелаєва захопили село Комсомольське. Російське командування ціною величезних втрат повернуло контроль над селом. Гелаєв вирвався з оточення.

20 квітня 2000 року заступник начальника Генштабу Росії Валерій Манілов заявив, що військова кампанія в Чечні закінчена. 23 січня 2001 Путін вирішив частково вивести війська з республіки. Головою Чечні призначено колишнього верховного муфтія Ічкерії Ахмата Кадиров.

Після припинення військової операції в квітні 2000 року в Чечні і в сусідніх регіонах продовжували гинути люди. Проти бойовиків воювали як російські підрозділи, так і прокремлівські чеченські сили — кадирівці, а також спецбатальйони «Схід» і «Захід» під командуванням Суліма Ямадаєва і Саїд-Магомеда Какієва.

За перший рік після закінчення КТО сталося п'ять підривів на залізниці, шість терактів. Бойовики провели кілька рейдів, включаючи напад на друге за величиною місто Чечні Гудермес у вересні 2001 року і атаку бойовиків Гелаєва на Інгушетію в вересні 2002 року.

Найбільшими терактами цього періоду стали захоплення театрального центру на Дубровці в Москві (2002) і школи в Беслані в Північній Осетії (2004). В результаті теракту в Грозному в травні 2004 року загинув глава республіки Ахмат Кадиров. В кінці 2003 року спроба Гелаєва потрапити в Панкіську ущелину (Грузія) через територію Дагестану призвела до двохмісячного збройного протистояння із застосуванням важкої техніки і авіації. Більшість бійців та Гелаєв загинули.

У березні 2005 року в ході спецоперації ФСБ в селі Толстой-Юрт загинув Аслан Масхадов. Доку Умаров, що очолив повстанців, оголосив 2007 року про скасування Ічкерії та «Імарату Кавказ» (заборонений в Росії як терористична організація).

За оцінками правозахисної організації Amnesty International, Друга російсько-чеченська війна супроводжувалася систематичними порушеннями прав людини, включаючи позасудові страти і тортури, які здійснювалися як співробітниками силових структур, так і чеченськими повстанцями. Велика частина злочинів залишається безкарними, хоча в окремих випадках постраждалим вдалося отримати компенсацію від російського уряду за рішеннями Європейського суду.[1]

В ході найактивнішої фази Другої чеченської війни, в 1999—2002 роках загинули 4572 і були поранені 15549 військових російської армії. Втрати МВС РФ у 1999 - 2003 -1055 осіб. МВС Чечні втратило на 2006 р. 835 службовців. У 1999 - 2002 рр. в Чечні загинуло 202 співробітника ФСБ. Загальні втрати силовиків РФ понад 6000 осіб[2]. Втрати серед мирного чеченського населення оцінюються в 10 000-20 000 жителів[1]. 5000 зникли без вісти[1].

Найбільш відомим фільтраційним табором став слідчий ізолятор в селі Чернокозово Наурського району Чечні. Він був створений у 1999 році, на базі закритої в 1994 р., виправної колонії суворого режиму.

В даному таборі проводились систематичні порушення прав людини: катування, побиття, зґвалтування, вбивства[12][13]. Працівниками СІЗО були козаки-контрактники з Ростова, Волгограда та Владикавказа. За свідченням одного з колишніх ув'язнених, наглядачі

працюють в три зміни, завжди в масках і заробляють 1000 -1200 рублів щоденно. Вони викликають своїх жертв по черзі. Крики нещасних можуть розбудити мертвого. Протягом всього дня в'язні мають стояти з піднятими руками. Виключаючи лише тих, хто втратив свідомість[13].

Також працівники табору розважалися тим, що перед перекличкою пускали в камери сльозогінний газ[13]. Від чого у багатьох, особливо у людей похилого віку, горлом йшла кров[13].

Працівниками ізолятора було налагоджено отримання викупу від родичів ув'язнених. Якщо ж протягом відведеного часу викуп не було зібрано затримані або зникали без вісти, або переводилися в іншу в'язницю на території всієї Російської Федерації[12].

В січні - лютому 2000 р. в СІЗО перебував заарештований кореспондент Радіо Свобода Андрій Бабицький.

У 2005 році слідчий ізолятор в Чернокозово було реорганізовано у виправну колонію загального режиму з дільницею суворого-режиму та колонією поселенням[14]. Проте повідомлення про катування ув'язнених надходили і після реорганізації[15].

• 5 березня  — викрадення у Грозному представника російського уряду генерал-майора Геннадія Шпигуна, яке стало приводом для підготовки російської армії до наступної військової кампанії в Чечні. Генерал Шпигун був вбитий 2000 року.
• 7 серпня  — ескалація конфлікту в Дагестані, в який втручаються чеченські бойовики під проводом Шаміля Басаєва. У відповідь російська авіація здійснює серію бомбових ударів по південному сходу Чечні та Грозному.
• 4-16 вересня  — серія вибухів в житлових будинках в Буйнакську (Дагестан), Москві та Волгодонську, в результаті яких загинули 293 людини. Шаміль Басаєв заперечив свою причетність до всіх цих інцидентів. Натомість, з'явилися чутки про причетність до них російських спецслужб. Однак, вони залишаються непідтвердженими.
• 23 вересня — президент Росії Борис Єльцин підписав указ «Про заходи щодо підвищення ефективності контртерористичних операцій на території Північно-Кавказького регіону Російської Федерації». Указ передбачав створення Об'єднаного угрупування військ на Північному Кавказі для проведення контртерористичної операції.
• 29 вересня  — Росія висунула ультиматум Чечні з вимогою видати організаторів вибухів.
• 30 вересня  — початок наступальної операції російських військ в Чечні.
• 7 жовтня  — бомбардування російською авіацією села Елістанжи[24].
• 8 жовтня  — масове вбивство в станиці Мекенська.
• 29 жовтня-10 листопада  — Бої за Гудермес: польові командири брати Ямадаєви і муфтій Чечні Ахмат Кадиров перейшли на бік російських військ та здали ім Гудермес.
• 5 листопада  — падіння Мі-24 85-ї окремої вертолітної ескадрильї в результаті бойових ушкоджень після вогневого впливу з землі. Вертоліт зруйнований, екіпаж вижив.
• 12 листопада  — підірваний автобус, який прямував за маршрутом «Ульянівськ — Димитровград — Самара», поранено четверо пасажирів.
• 15 листопада — бій під Серноводським.
• 16 листопада  — федеральні сили взяли під контроль село Новий Шарой.
• 7 грудня — російські війська захопили Аргун.
• 14 грудня — російськи війська захопили Ханкалу.
• 26 грудня  — початок тривалої облоги Грозного.

• 23 січня  — заарештований кореспондент «Радіо Свобода» Андрій Бабицький.
• 5 лютого  — Масове вбивство групи мирних жителів в селищі Нові Алди і прилеглих районах м Грозного.
• 6 лютого  — російські війська захопили Грозний.
• 29 лютого — 1 березня — бій під Улус-Кертом, тактична перемога чеченців.
• 12 березня  — в селищі Новогрозненскій захоплений співробітниками ФСБ і доставлений до Москви польовий командир Салман Радуєв, згодом засуджений до довічного позбавлення волі і який помер в місці позбавлення волі.
• 20 березня  — російські війська встановили контроль над Чечнею, чеченці переходять до партизанської війни, яка досі триває.
• 29 березня  — знищення пермського ОМОНу біля селища Джані-Ведено. Загинуло понад 40 бійців.
• 7 червня  — жінка - смертниця, 17 - річна Хава Бараєва, сестра Арбі Бараєва підірвала вантажівку з вибухівкою біля військової комендатури в с. Алхан - Кала. Відомий чеченський бард Тимур Муцураєв присвятив їй пісню яка має назву "Наши сестры".
• 11 червня — указом президента РФ Ахмат Кадиров призначений головою адміністрації Чечні.
• 25 липня — указ Ахмада Кадирова про заборону ваххабізму.[25]

• 24 березня — теракт в Мінеральних Водах. О 10:14 поруч з центральним ринком прогримів вибух. Вибуховий пристрій потужністю не менше 50 кг в тротиловому еквіваленті було закладено в легковому автомобілі ВАЗ-2103. В результаті теракту на місці вибуху загинула 21 людина, в лікарні від отриманих поранень померли 3 людини, близько ста поранені.
• 25-26 червня — рейд чеченських партизан на Ханкалу.
• 17-18 вересня — рейд чеченських партизан на Гудермес.
• 29 листопада — жінка-смертниця (вдова загиблого бойовика) підірвала себе на центральній площі Урус-Мартана (Чечня), коли там перебував комендант району генерал-майор Гейдар Гаджиєв. Гаджиєв загинув, троє його бійців були поранені.

• 27 січня — в Шелковському районі Чечні збитий вертоліт Мі-8. У числі загиблих були заступник міністра внутрішніх справ РФ генерал-лейтенант Михайло Рудченко і командувач угрупованням внутрішніх військ МВС в Чечні генерал-майор Микола Горідов[26].
• 9 травня — в Каспійську стався теракт під час святкування Дня Перемоги. Загинули 43 людини, більше 100 поранені[27].
• 19 серпня  — Катастрофа Мі-26 в Чечні. Найбільша авіакатастрофа в історії російських збройних сил. Сталася через ураження військово-транспортного вертольота Мі-26 ракетою з переносного зенітного ракетного комплексу «Ігла». Додатковими причинами, що збільшили кількість жертв, став фатальний збіг обставин: сильної перевантаженості вертольота і падіння його на мінне поле. Є однією з найбільших авіакатастроф в історії Росії. Із 147 чоловік, що перебували на борту, загинули 127[28].
• 22-25 вересня  — близько 300 чеченських бойовиків під командуванням Руслана Гелаєва вторглися 23 вересня 2002 з території Грузії на територію Інгушетії з метою подальшого проходу в Чечню. Вони вступили в бій з російськими військами біля села Галашки. Було знищено 76 бойовиків, кілька взяті в полон. Бойовики, розпавшись на мобільні загони, зникли на території Чечні.
• 23-26 жовтня  — захоплення заручників в театральному центрі на Дубровці в Москві, загинули 129 заручників. Знищені всі 44 бойовика, включаючи Мовсара Бараєва.
• 27 грудня  — бойовик-смертник, який керував замінованою вантажівкою, підірвав будинок промосковського уряду Чечні у Грозному. Басаєв взяв на себе відповідальність за організацію цієї диверсії[29]. Загинуло 70 людей[30].

• 20 березня  — У Чечні розбилося 2 Мі-24, пілоти загинули.
• 14 травня  — в селі Іласхан-Юрт Гудермеського району смертниця підірвала себе в натовпі на святкуванні дня народження пророка Мухаммеда, де був присутній Ахмат Кадиров. Загинули 18 осіб, 145 осіб були поранені[31].
• 5 липня  — теракт в Москві на рок-фестивалі «Крила». Загинули 16 осіб, 57 отримали поранення
• 1 серпня  — підрив військового госпіталю в Моздоку. Начинена вибухівкою армійська вантажівка КамАЗ протаранила ворота і вибухнула біля будівлі. В кабіні сидів бойовик-смертник. Число загиблих склало 52 людини.
• 5 грудня  —теракт з використанням смертників в електричці «Кисловодськ — Мінводи» в Єсентуках: 41 людина загинула, 212 поранено[32].

• 15 грудня 2003-28 лютого 2004  — рейд на Дагестан загону під командуванням Руслана Гелаєва. В ході перестрілки з прикордонниками, Гелаєв загинув, а весь його загін було знищено.
• 1 квітня — кадирівці провели в селі Самашки спецоперацію, заблокувавши його з усіх боків. У двох будівлях були виявлені заготовки для хв, радіокерований СВУ, споряджений фугас, гранатомети та інші боєприпаси. За даними телекомпанії НТВ, в Самашках в результаті подібних спецоперацій зниклими безвісти числяться 27 осіб.
• 12 квітня — польовий командир Асламбек Вадалов разом зі своїм загоном скоїв збройний напад на село Ішхой-Юрт, в результаті нападу були вбиті 10 міліціонерів.
• 9 травня  — в Грозному на стадіоні «Динамо», де проходив парад, о 10:32 на щойно відремонтованій VIP-трибуні прогримів потужний вибух. У цей момент на ній перебували президент Чечні Ахмат Кадиров, голова Держради ЧР Хусейн Ісаєв, командувач Об'єднаним угрупованням військ на Північному Кавказі генерал-полковник Валерій Баранов, міністр внутрішніх справ Чечні Алу Алханов і військовий комендант республіки Григорій Фоменко. Безпосередньо під час вибуху загинуло 2 людини, ще 4 померли в лікарнях: Ахмат Кадиров, Хусейн Ісаєв, журналіст агентства «Рейтер» Адлан Хасанов, дитина (ім'я якої не було повідомлено) і двоє співробітників охорони Кадирова. Всього від вибуху в Грозному постраждали 63 людини, в тому числі 5 дітей.
• 21-22 червня  — напад чеченьских бойовиків на Назрань.
• 21 серпня  — 400 повстанцiв пiд керiвництвом Аслана Масхадова атакували Грозний. За даними МВС Чечні, загинули 44 людини та важко поранено 36[33].
• 1-3 вересня  — терористичний акт в Беслані, в результаті якого загинуло 334 людини, 186 з яких — діти.
• 5 листопада — в Грозному були знищені четверо бойовиків, двоє з них — Айдин Кайя, 1981 року народження і Бурхан Челебі, 1980 року народження — були громадянами Туреччини[34].

• 15 травня  — в Грозному знищений колишній віце-президент ЧРІ Ваха Арсанов. Арсанов і його спільники, перебуваючи в приватному будинку, обстріляли міліцейський патруль і були знищені прибулим підкріпленням.
• 4 червня  — масове вбивство жителів станиці Бороздиновської Шелковського району Чеченської республіки, скоєне бойовиками батальйону «Схід». Дана ситуація названа «етнічною чисткою» через те, що переважна більшість постраждалих — аварці, представники народу, що проживають на території сусіднього Дагестану, а нападники — чеченці[35].
• 1 липня  — два вибухи прогриміли в Махачкалі на вулиці Атаєва, коли до будинку № 7, де знаходився банно-пральний комбінат, під'їхали три вантажівки ГАЗ-53 зі спецназівцями з московського загону «Русь». Постраждала перша машина, в якій знаходилося 27 військовослужбовців. 10 з них отримали важкі травми, від яких шестеро загинули на місці, ще четверо померли по дорозі в лікарню. Решта 17 спецназівців були поранені. Постраждали ще 11 випадкових перехожих, серед яких 1 дитина[36].
• 13 жовтня  — напад бойовиків на місто Нальчик (Кабардино-Балкарія), в результаті якого, за даними російської влади, було вбито 12 мирних жителів і 35 співробітників силових структур. Знищено, за різними даними, від 40 до 124 бойовиків.

• 31 січня   — Володимир Путін заявив на прес-конференції, що в даний час можна говорити про закінчення контртерористичної операції в Чечні. Однак пройшло ще три роки, перш ніж голова НАК Олександр Бортніков, виконуючи доручення Дмитра Медведєва, скасував на території Чечні режим КТО.
• 10 липня   — в Інгушетії загинув в результаті теракту (за іншими даними — загинув через необережне поводження з вибухівкою) один із чеченських польових командирів, Шаміль Басаєв.
• 7 листопада  — в районі села Дай Шатойського району повстанцями Саїд-Еміна Дадаева вбиті семеро ОМОНівців з Мордовії.

• 7 жовтня  — Доку Умаров оголосив про скасування ЧРІ і перетворенні її в «вілайят Нохчійчо Імарату Кавказ».
• 4 грудня  — засідка на підрозділ російських військ в районі села Центорой Ножай-Юртовського району. 2 військовослужбовців убито, кілька поранені.
• 9 грудня  — вибух в автобусі на автовокзалі в Невинномиську (Ставропольський край), що слідував рейсом з П'ятигорська до Ставрополя. Загинули 2 людини, 14 отримали поранення[37].

• 19 березня  — на село Алхазурове було скоєно збройний напад бойовиків. В результаті загинули 7 осіб: 5 співробітників правоохоронних органів і 2 мирних жителів. Бойовики також спалили будівлю адміністрації Алхазурове[38].
• 13 червня  — нічна вилазка бойовиків в селі Беной-Ведено.
• 6 листопада  — терористка-смертниця підірвала маршрутне таксі у Владикавказі, Північна Осетія. Загинуло 12 осіб.
• 23-25 грудня  — спецоперація ФСБ і МВС в селищі Алкун в Інгушетії. Вбито польового командира Ваха Дженараліева, який воював проти російських військ в Чечні і Інгушетії з 1999 року, його заступник Хамхоєв, в цілому знищено 12 бойовиків. Ліквідовано 4 бази НВФ.

• 5 лютого  — в селищі Ленінкент, розташованому в 10 кілометрах від Махачкали під час спецоперації знищений лідер угруповання Джамаат «Шаріат» Умар Шейхулаєв разом з трьома бойовиками.
• 26 лютого  — в Махачкалі на шляху проходження автобуса з співробітниками патрульно-постової служби міліції спрацював вибуховий пристрій. Поранення отримали четверо міліціонерів[39].
• 5 березня  — на узбіччі автодороги між селами Екажево і Сурхахи Назранівського району Інгушетії при розмінуванні фугасу стався вибух, закладеної під фугас міни-пастки. В результаті вибуху, за попередніми даними слідчого комітету, загинули 5 співробітників правоохоронних органів. З них 2 співробітників ФСБ, 2 співробітників республіканського ОМОНу, а також начальник служби кримінальної міліції Назранівського РВВС МВС Республіки. Ще 3 постраждалих у важкому стані доставлені в лікарню.
• 20-21 березня  — велика спецоперація федералів в Дагестані. В результаті важких боїв з використанням вертольотів і бронетехніки сили місцевого МВС і УФСБ за підтримки Внутрішніх військ МВС РФ знищили в Унцукульському районі республіки 12 бойовиків. Втрати російських військ складають 5 чоловік убитими (2 військовослужбовців спецназу ВВ пізніше отримали посмертно за участь в цих бойових діях звання Героя Росії). Одночасно з цим в Махачкалі міліція в бою знищує ще 4 бойовика.
• 15 квітня  — остання доба режиму контртерористичної операції.