Кислицьке

На початку 16 століття на землях Єремії Шашкевича поселився козак Кислиця, а згодом біля нього поселилися козак Чорний та Петрик, і трохи пізніше — втікачі від панської неволі Митрик та Кучер. Згодом поселились й інші люди. Було збудовано млин та церкву з невеликим укріпленням.

Період визвольних війн Богдана Хмельницького 1648–1657 рр. для села був буремним — багато чоловіків пішли у козацтво, скинули панську адміністрацію — Четвертинські втекли до Польщі.

При поділі адміністративного устрою на полки та сотні, с. Кислицьке увійшло до Брацлавського полку Комаргородської сотні. В селі замість управителя був поставлений сільський отаман, що здійснював військову та адміністративну владу на селі. Першим отаманом на селі був запорозький козак Волошенюк, до нього призначили осавулом багатого козака Щербу.

В 1654 році відбулось прийняття присяги на вірність російському цареві у Комаргороді, на якому були делегати від с. Кислицького.

Разом з промислами міста розвивались промисли села. Так у Кислицькому заявилися сідельники, кушнірі, чоботарі, гончарі, ковалі. Це були так звані партачі, яким не було місця по містах.

В часи гайдамаччини кисличани брали активну участь у боротьбі проти своїх гнобителів. На той час отаманом села був Петрик, який і керував загонами повсталих селян. Проте повстання було придушене російськими військами, повсталих селян били різками, вішали. На місці розправи згодом селяни поставили хрест, як пам'ять про загиблих. Зараз він відновлений.

На час скасування кріпацтва, 1861 р., населення ділилось так:

• заможних селян — 6%,
• середняків — 60%,
• бідняків — 14%,
• халупників і безземельних — 14%.

За участь у польському повстанні князя Четвертинського було позбавлено маєтків. Його майно продали родичу Київського губернатора О. М. Дрентельна. Правила маєтком жінка цього родича Анна Іванівна за допомогою керуючого Бєлінського. Поміщиця Дрентельн мала до 800 га землі на території села Кислицького і в 1901 році продала землю громадянам села.

Напередодні німецько-радянської війни головою колгоспу був житель села Масловський Степан Григорович.

Могилів-Подільський, Ямпільський, Тульчинський, Томашпільський райони були в зоні румунської окупації. Якщо у німецькій зоні окупації над населенням чинили кривавий терор, грабували його, виганяли на роботу до Німеччини, то на території Трансністрії ситуація була дещо краща. Із цієї території до Німеччини населення не забирали, не чинили облав, не робили розкладок. Єдине, що вимагали румунські окупанти від населення — виконання робіт та сплату податків. Губернатором цієї території був Алексіану, а управлінський апарат складався із румунських чиновників, які прагнули якомога краще збагатитись, тому корупція тут процвітала у дуже великих розмірах. Від цього страждало насамперед мирне населення. Не дивлячись на те, що Кислицьке перебувало в румунській зоні окупації, яка не була занадто жорстокою до місцевого населення, становище кисличан було важким.

Німці перебували поряд із селом на водокачці, у військовому містечку та на станції Вапнярка. На території військової частини німці влаштували гетто, куди привозили євреїв із сусідніх районів. Жителі села носили їм воду, їжу, бо ув'язнені були дуже голодними. Їжу перекидали прямо через загорожу, а євреї збирали її із землі. Робити це було небезпечно, бо німецький патруль відганяв селян.

На початку 1942 року в районі було створено дві підпільні організації з центрами у Вапнярці та Рожнятівці, що охоплювали жителів Гнаткова, Томашполя, Кислицького, Жолобів. Роботою організації керували Воронюк, Чорненький, Дмітров, Редько, Березовський. Підпільники розповсюджували зведення радянського інформбюро, випускали листівки, перешкоджали вивозу майна до Німеччини. Участь в підпільній організації брав також кисличанин Клим Бак.

В березні 1944 р. військами Червоної армії було зайнято Томашпіль, а з ним і Кислицьке. 121 житель села загинув на фронтах війни. Більшість із них були мобілізовані в 1944 році після визволення села і загинули, беручи участь у Яссько-Кишинівській операції. В селі залишилось багато сиріт, вдів.

У повоєнні роки історія села нерозривно пов'язана з історією колгоспу.

В 1991 році в селі було відкрито школу, побудовану коштом та зусиллями місцевого колгоспу на чолі з Горошком Василем Євгеновичем. Багато зусиль до цього доклав її перший директор Бойко Василь Пантелеймонович.

В грудні 1992 року колгосп ім. Шевченка було перейменований в КСП (колективне сільськогосподарське підприємство) ім. Шевченка.

В 1997 році Горошко Василь Євгенович звільнився з посади голови КСП і цю посаду два роки, (до 1999 р.) обіймав житель с. Комаргород, уродженець Кислицького, Калась Віктор Іванович. В грудні 1999 року на посаду голови КСП повернувся Горошко В. Є.

Вже в 2000 р. КСП було реорганізовано в СТОВ (Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю) ім. Шевченка. Почався активний процес розпаювання земель між членами СТОВ, колишніми колгоспниками. Завдяки реформам селяни отримали можливість створювати фермерські господарства.

В кінці 1990-х років виникли фермерські господарства Василя Слободянюка, Василя Вапнярука, Олексія Данилюка.

В процесі реорганізації СТОВ ім. Шевченка було утворено в червні 2004 року ПСП (приватне сільськогосподарське підприємство) «Урожайне», його директором став Присяжнюк Іван Меркурійович, керівник господарства с. Марківки. У 2007 році ПСП «Урожайне» продало корпоративні права СТОВ «Кряж і К». З 2012 року СТОВ «Кряж і К» знову орендувало земельні паї жителів с. Кислицького.

У 1754 році в селі було побудована церква на честь мучениці Параскеви. Через старість цей храм був замінений новим у 1878 році. Будівництво нової церкви обійшлося в 12 тис. рублів. Особливо багато для приходу зробив священик Федір Родзевич, який сприяв побудові нової церкви, підняттю морального та релігійного духу пастви, розвитку шкільної справи.

Церковнопарафіяльна школа існувала із 1862 року і мала своє приміщення. В 1909 році навчалося у першому класі — 26 дітей, у другому класі — 16 і в третьому класі — 10-12 дітей. Вчитель був один із середньою освітою. Більша частина населення села була неграмотна.

Лікувальних установ в населеному пункті не було. Медичне обслуговування відбувалося в Комаргородській лікарні. Особливо велика смертність була серед маленьких дітей від 1 місяця до 1 року.

Культурно-освітніх закладів на селі не було, лише багато пивних і дві державних корчми.

У 1920 році почала працювати чотирирічна початкова школа.

У 1924 році запрацювала хата-читальня. В 1927–1929 рр. комсомольська організація в хаті-читальні організувала драматичний гурток, який систематично виступав із постановками, читанням газет, книг, проведенням бесід.

В 1960-ті роки побудовано дитячий садок.

Під керівництвом Слюсарчука О. В. в 2003 році відновив роботу дитячий садок в стінах школи, а головне — побудовано газопровід. Робота по будівництву газопроводу розпочалась навесні 2005 року, а вже восени в оселях кисличан запалав блакитний вогник. В 2007 році розпочалось будівництво водогону. В цьому ж році було викопано свердловину, відновлено 3 водонапірних башти, побудовано 700 метрів напірного і 700 метрів безнапірного водогону, підключено до водогону 8 будинків по вул. Макова. У 2008 році було прокладено 6,8 км водогону по селі, підключено до водопостачання школу, дитсадок, тракторну бригаду, ФАП, 147 житлових будинків. У 2011 році до центрального водопостачання було підключено ще 11 споживачів.

Спільними зусиллями громади села відбудована церква, бо той храм, який був у селі з 1878 року, згорів під час пожежі в 2004 році.