Київські навчання 1935

Відповідно до загального замислу на маневрах відпрацьовувалися прорив укріпленої оборонної смуги стрілецьким корпусом, посиленим танковими батальйонами й артилерією РГК, розвиток прориву кавалерійським корпусом, застосування великого повітряного десанту, маневр мехкорпусу спільно з кавдивізією в цілях оточення і знищення у своєму тилу прорвалася угруповання противника.

Склад «червоних»: п'ять стрілецьких корпусів (8-й стрілецький корпус), 45-й механізований корпус, 9-та кавалерійська дивізія 1-го кавалерійського корпусу.

Склад «синіх»: п'ять стрілецьких корпусів (17-й стрілецький корпус) і 2-й кавалерійський корпус (склад корпусу: 5-та кавалерійська дивізія і 14-та кавалерійська дивізія), авіадесантні частини, авіація особливого призначення, артилерія РГК.

Великі маневри проводилися 12—17 вересня 1935 року в районі Бердичева, Сквири та Києва (Броварів). У навчаннях брали участь: 65 тис. осіб, понад 1000 танків, 400 літаків (242 Р-5, 89 І-5, 60 ТБ-3, 22 Р-6 та 27 літаків зв'язку У-2), 300 гармат та інша військова техніка. Умовні бойові дії розгорталися на фронті понад 200 км і в глибину до 250 км. Керував маневрами командувач військами Київського військового округу Й. Е. Якір[3]. Сторону «синіх» очолював командувач військами Харківського військового округу І. Н. Дубовий[3]; військами «червоних» командував його заступник С. А. Туровський[3]. На маневрах були присутні нарком оборони К. Є. Ворошилов, його заступники С. М. Будьонний, Я. Б. Гамарник[4], М. М. Тухачевський[3], начальник Генштабу О. І. Єгоров[3], керівники Комуністичної партії та уряду України.

У період 12—17 вересня 1935 на великих просторах на північний захід від Києва в ході двосторонніх навчальних боїв зійшлися в битві дві армійські групи — «сині» і «червоні». Перші наступали на Київ, а другі розгорнули на їх шляху спочатку 8-й стрілецький корпус М. А. Антонюка — 100-ту стрілецьку дивізію В. О. Юшкевича і 46-ту стрілецьку В. Г. Головкіна[3] (два з п'яти їх стрілецьких полків замінені полками 99-ї і 2-ї Туркестанської стрілецьких дивізій).

13 вересня 1935 «сині» завдали потужного удару, який сповістив про початок глибокої наступальної операції. Після артпідготовки за участю 152-мм гармат і 203-мм гаубиць артилерії резерву Головного командування (РГК), рухаючись за вогневим валом, укріплену оборонну смугу «червоних» атакував 17-й стрілецький корпус В. Е. Гермоніуса[3] — 24-та стрілецька Самаро-Ульянівська Червонопрапорна Залізна дивізія Д. К. Корольова[3] і 44-та стрілецька Київська Червонопрапорна дивізія Д. Т. Козлова (два з шести їх стрілецьких полків були замінені полками 96-ї стрілецької Вінницької імені Я.Фабріціуса дивізії і 2-ї Кавказької стрілецької Червонопрапорної дивізії імені т. Стьопина). Атакуючу піхоту підтримували легкі танки Т-26 танкових батальйонів стрілецьких дивізій, танкетки Т-27 танкетних рот і батальйонів стрілецьких полків і «8-й танковий батальйон РГК» (тимчасове формування з Т-26, виділених 8-ою механізованою бригадою); з повітря тих, що оборонялися, бомбили і обстрілювали з кулеметів багатоцільові одномоторні біплани Р-5 з 19-ї, 20-ї і 21-ї легкобомбардувальної авіаескадрилій 206-ї легкобомбардувальної авіабригади. Дахи башт танків — спускаючись вертикальними смугами і на борту — перекреслював прямий білий хрест; на літаках «синіх» фюзеляж окільцьовують біла смуга, а поруч з нею замість червоної була нанесена біла зірка.

Після того, як оборона «червоних» була зломлена, у прорив кинулася танкова група дальньої дії, у складі двох імпровізованих «танкових батальйонів РГК» — «4-го» (середні танки Т-28 з 4-го танкового полку) і «14-го» (легкі швидкохідні БТ-5 і БТ-2 з 134-ї механізованої бригади). За нею в прорив був введений 2-й кавалерійський імені Ради народних комісарів УРСР корпус — 3-я кавалерійська Бессарабська Червонопрапорна дивізія імені тов. Котовського та 5-а Ставропольська кавалерійська дивізія імені т. Блінова (два з восьми їх кавалерійських полків були замінені полками 14-ї кавалерійської Червонопрапорної молоді Комінтерну дивізії імені т. Пархоменко). Кінноту тут же атакували з бриючого польоту Р-5 з 13-ї, 14-ї і 24-ї штурмових авіаескадрилій 256-ї штурмової авіабригади.

14 вересня «сині» здійснили висадку повітряного десанту в тилу «супротивника». Поки одна з ескадрилей 206-ї легкої бомбардувальної авіабригади відволікала на себе винищувачі «червоних», атакуючи Київ, дві інші з'явилися над розташованим на іншому березі Дніпра аеродромом Бровари та провели штурмовку, нейтралізувавши аеродромну ППО. Услід за Р-5, у супроводі 22 важких двомоторних винищувачів («крейсерів») Р-6 з 35-ї крейсерської авіаескадрильї 18-ї важкої бомбардувальної бригади, до Броварів наблизились 60 важких бомбардувальників ТБ-3 з 15-ї і 18-ї важкими бомбардувальними авіабригадами і 3-ї авіабригади особливого призначення імені С. М. Кірова. Під прикриттям винищувачів І-5 з 34-ї і 35-ї винищувальних авіаескадрилій 451-ї винищувальної авіабригади ці чотиримоторні літаки викинули парашутний десант в районі Княжичі-Требухів-Бровари: особовий склад моторизованого полку 3-й авіабригади і зведений парашутний полк А. О. Індзера. Рота парашутистів захопила аеродром, на злітно-посадкову смугу приземлилися ТБ-3 з посадочним десантом — 43-й стрілецький полк 15-ї стрілецької Сиваської Червонопрапорної дивізії і 90-й полк 30-ї стрілецької дивізії, — а також техніка вищезгаданого мотополку. З повітря висадку прикривали «крейсери» Р-6, які змінили одномоторні біплани І-5 з їх невеликою тривалістю польоту. Протягом певного часу десант діяв на землі, проте, резерви «червоних», що зрештою підішли, нейтралізували успіх десанту.

Вирішальним днем «битви» стало 15 вересня, коли «сині», форсувавши річку Ірпінь, вже вели бої за Київський укріплений район. «Червоні» направили в обхід їх угруповання 45-й механізований корпус А. Н. Борисенко[3] 133-тю механізовану бригаду Я. К. Евдокімова[3], 134-ту механізовану бригаду С. І. Богданова (у 1943—1945 рр. він командував 2-ю гвардійською танковою армією) і 135-ту стрілецько-кулеметну бригаду Г. С. Карева[3]. Лише тільки 133-тя бригада мала у своєму розпорядженні 152 танки (переважно Т-26, а також БТ-5 і малі розвідувальні Т-37); ще кілька десятків машин (БТ-5, БТ-2 і Т-37) малося у 134-й бригаді. Однак, фланг мехкорпусу, у свою чергу, опинився охоплений 2-м кавкорпусом «синіх», посиленим танками.

На допомогу 45-му механізованому корпусу у фланг кіннотникам Криворучко вдарила 9-а Кримська кавалерійська імені РНК УРСР дивізія К. П. Ушакова[5], а потім «червоні» кинули сюди свій танковий резерв БТ-5, БТ-2, Т-37 і бронеавтомобілі 2-го механізованого полку 2-ї Чернігівської Червоного козацтва імені Комуністичної партії Німеччини кавалерійської дивізії. Червоних козаків підтримали штурмовики Р-5 — і кіннота «синіх» була розгромлена.

Боротьба йшла й у повітрі — І-5 з 5-ї та 109-ї винищувальних авіаескадрилій «червоних» і 34-ї і 35-ї «синіх» атакували легкі бомбардувальники і штурмовики «противника» (обстрілюючи іноді і наземні цілі).