Кміти гербу Хоругви

Кміти (пол. Kmity) — давній український шляхетський рід гербу Хоругви Кмітів, який панував на землях Київщини і Брацлавщини. По одній із генеалогічних версій Кміти походять від Вороновичів, які вживали такий самий герб.

Герб Кмітів (Чорнобильських)

Кміти поряд з Химськими, Слуцькими, Горностаями, Кропивницькими, Шашкевичами, Єльцями, Олізарами, Немиричами, Лозками, Полозами, Проскурами представляли українську шляхту південно-західного та південно-східного литовського прикордоння протягом 200 років. Саме в цей період в основному склалась соціальна структура краю.

Автори «Старожитної Польщі» Міхал Балінський і Тимотеуш Ліпінський[1] називають Кміту Олександровича першим черкаським намісником 1434 року та згадують Матвія Кміту, який з набраною дружиною відбив татар під Черкасами, а генеалогічна традиція згадує вінницького старосту часів Свидригайла[джерело?].

Рід Кмітів вийшов з Подільської землі.

Відомі представники

Першою певною згадкою про цей рід чи його гілку є грамота великого князя Свидригайла від 21 травня 1431 року. Ця грамота встановлювала межі володінь панів Микулинських і Кмитів[2]. Землі по ліву сторону від річки Кулиги, згідно з цим документом, належать Микулинським, а по праву, з Літином — є майном брацлавського землянина Кмити.

Живучи в середині XV століття, Олександр лишив сина Кміту, який своїм нащадкам надав своє ім’я як прізвище.
  • Кміта Олександрович отримав від Казимира Яг. у 1486 році 12 кіп з київського мита. В 1489 році був путивльським намісником, а в 1494 році черкаським намісником. Олександр Яг. наказав йому не судити слуг та підданих князя Богдана Федоровича. У 1499 році Кміта отримав від Олександра Яг. Коростишів у житомирському повіті. У тому ж році, як здається, вже не займав жодної посади. Залишив двох синів: Кшиштофа та Семена, а також доньку Людмилу, дружину Михайла Павши.
    • Король Сигізмунд підтвердив у 1524 році Людмилі, сестрі Кшиштофа Кмітича, та вдові Михайла Павши, надання маєтків Дорогина та Кліщениці у київському повіті, які колись отримав її чоловік.
    • Кшиштоф Кмітич у 1523 році — чорнобильський урядник, у 1527 році тільки королівський дворянин. У 1534 році отримав Овруцьке староство. У цьому наданні сказано, що Кшиштоф є сином Кміти Олександровича. Овруцького староства у 1534 році або взагалі не зайняв, або довго не тримав, бо після 1534 року воно в руці Немирича, а щойно 1540 року його знову надано Кшиштофу. Князь Капуста подав позов на Кшиштофа у 1546 році про не передання Овруцького замку, на який Капуста отримав привілей, лиш Сигізмунд Август відклав розгляд цієї справи на пізніше.
    • Семен Кмітич — у 1527-1541 роках королівський дворянин, у 1539 році отримав чорнобильський замок (згадується 12 жовтня 1539 року і мав його протягом чотирьох років) у відшкодування збитків, завданих йому татарами. Так само тримав Вонячин, який у 1547 році після нього отримав Вишневецький. Від дружини Духни Лукомської залишив сина Філона.
      • Філон Семенович Кміта — у 1562 році Остерський урядник, у 1565 році — чорнобильський урядник, у 1566 році — Оршанський староста, у 1579 році став Смоленським воєводою. Помер у 1587 році, у якому виконаний опис залишених після нього срібла та дорогоцінних предметів. У 1565 році продав Олізару Коростишів, який отримав його дід Кміта від Олександра Яг. у 1499 році, а в 1566 році Сигізмунд Август надав йому в довічне володіння Чорнобиль замість Літина, який перейшов у власність королівської скарбниці. Філон одружився з Софією Ходкевич, донькою Григорія, віленського каштеляна. У 1563 році вона відмовилася від тієї частини маєтків, яка її матір своєму чоловікові відписала. З цією, чи з іншою нам невідомою, дружиною мав двох синів:
        • Ярему(нар.1574) та
        • Лукаша(нар.1580), які померли при житті батька, та дві доньки:
        • Богдану, дружину князя Юрія Друцького-Гірського, і
        • Софію, дружину Лукаша Сапіги (†бл. 1626[3]).
  • Дмитро Кмітич (пом до 1529), житомирський староста, засновник роду Кміт-Черленківських.

Князь Юрій Друцький-Гірський та його дружина, Богдана Філонівна Кмітянка-Чорнобильська, у 1603 році за 100000 фл. продали Острозькому Пиків, Глинсько, Жуків, Шепіївку, Кривошиїнці тощо.

Лукаш Сапіга, королівський дворянин, кузин Лева,[3] і його дружина Софія заснували монастир Домініканців у Чорнобилі, на який це право Сапіга отримав одночасно з Товстим Лісом феодальним правом 1595 року[4]

.

Руське ім'я Кміта в ті часи було дуже поширене і в інших родинах та скоріш за все було синонімом сучасного кмітливий.[5]

З цього джерела дізнаємося, що Кміти були родичами Немиричів (другою дружиною Йосипа Івановича Немирича була вдова Лева Полоза) та Олізарів (Олізар Волчкевич був одруженим з Богданою, донькою Мілохни Немирової, сестрою Остафія Дашкевича), бо за даними іншого джерела батько Кшиштофа та Семена Кміти мав ім'я Богдан, а його дружиною і матір'ю дітей була Орфіна Полоз[6].

Дружиною Семена Кмітича була княжна Дугна[7] Лукомська, донька Андрія Івановича Лукомського князя Мелешковицького та княгині N. Федорівни Четвертинської[8].

Княжна Дугна Лукомська у 1550 році була дружиною Семена Кмітича.[9]

Після смерті чоловіка вдруге вийшла заміж за Миколу Гулевича гербу Новина — двоюрідного брата відомої Галшки Гулевичівни.

Семен з Дугною, окрім вищезгаданого сина, мали доньок, одна з яких Євдоксія була одружена з Іваном Тимофійовичем Проскурою, київським суддею[10].

У 1524 році з наказу Сигізмунда I Кшиштоф Кміта разом з Семеном Полозом зібравши невеликий супровід з козаків ходили на низ Дніпра і там надали велику послугу розбивши поган[11]. Після цього походу запропонували королю створити у нижньому Подніпров'ї постійний козацький форпост. Хоча урядовий проект провалився через нестачу коштів, ідея охорони південного прикордоння силами козаків збереглася. Кшиштоф Кміта перед 1540 роком був вінницьким урядником[12].

В XVI столітті вплив Кмітичів на громадське життя Брацлавщини значно зменшився. Проте вони продовжували залишатись одним з наймогутніших родів, придбали значні земельні володіння на Сниводі, побудували цілу низку замків. Серед таких Пиківський замок, описаний в 1594 році Еріхом Лясотою, укріплення в Глинську, які невдовзі стали власністю сім'ї Гірських — родичів Кмітів.

Примітки
  1. Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana przez Michała Balińskiego i Tymoteusza Lipińskiego. T. II C.586(пол.)
  2. Грамоти великих князів литовських з 1390 по 1569 рік / Під редакцією В.Антоновича та К.Козловського. — К., 1868. — X + II + 166 с. (рос.)
  3. Sapiehowie (02) (пол.)
  4. Boniecki A. Poczet rodów w Welkiem Księstwie Litewskiem w XVI i XVI wieku. W. 1883. str. 132(пол.)
  5. там само.
  6. Стаття Korosteszów у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IV з 1895 року С.416(пол.)
  7. На Євдокію ми іноді навіть зараз кажемо, щоправда дещо зросіянщено, Дуня.
  8. Boniecki A., Reiski A. Herbarz polski. Warszawa. 1913. T. XVI. C. 109(пол.)
  9. Boniecki A. Poczet rodów w Welkiem Księstwie Litewskiem w XV i XVI wieku. W. 1883. str. 171(пол.)
  10. Стаття Iwanków у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III, С.314, з 1895 року(пол.)
  11. Źródła dziejowe. T. 22. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów - Bracław). str.419. Архівовано 24 грудня 2014 у Wayback Machine.(пол.)
  12. Źródła dziejowe. T. 22. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów - Bracław). str.5. Архівовано 24 грудня 2014 у Wayback Machine.(пол.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.