Лозки (родина)

• Мартин — литовський писар у 1457 році[1].

• Федір — одружений з Марією, донькою Івана Олехновича Юхновича. Через те, що сини батька Марії, Івана Олехновича, Федір та Василь Юхновичі померли без нащадків, їхні маєтки ще до нападу Менґлі Ґерая в 1483 році перепали донькам: Марії і Орисі у шлюбі з Семеном Проскурою.
  • Василь Федорович.
    • Борис Васильович (пом.1507)  — пан величезних маєтків в Україні та Литві.
      • Євдокія Борисівна — дружина Тимофія Семеновича Проскури.
      • Андрій Борисович (пом.1533) — дідич, після поділу маєтків батьком у 1507 році[2]: містечка Добринь та Мелетичі з палацом та приналежними до них селами, палац зі всім належним тощо у Берестейському повіті. У 1510 році королівський дворянин, а у 1512 році як берестейський лісничий отримав привілей на володіння  — селом Козикалів, у 1515 році — кам'янецький лісничий, у 1516 році — підляський лісничий, у 1525 році — як берестейський войський, отримав привілей на село Пожезно, у 1528 році — в рахунок Підляської землі поставив дев'ять коней. Дружина — Ганна[3].
        • Ганна Андріївна — дружина: 1) Лева Потійовича Тишковича (пом.1550), мати Митрополита Київського, Галицького та всієї Руси УГКЦ Іпатія Потія (в хрещенні — Адама); 2) Домініка Паца.
        • Софія Андріївна — у першому заміжжі за Боговитином Петровичем Шумбарським з Козерадів, у другому — за ковельським князем Василем Санґушком.
        • Богдана Андріївна — дружина київського городничого Івана Григоровича Служки. Ймовірно, перша дружина у 1553 році Івана Солтана.
        • Таміла Андріївна — дружина Федора Баки.
        • Василь Андрійович, вдова якого, Таміла Василівна, з донькою Богданою судиться з сестрами та шваґрами чоловіка за маєток Рогач та рухоме майно, яке залишилось після Андрія Лозки, у 1546–1547 роках.
      • Олехна Борисович — дідич, після поділу маєтків батьком у 1507 році під Брацлавом[2]: Великі Луки та Малі Луки, — понад Богом: Сукин і Кабани, Указбин, — понад Тетеревом: Турденівці, Чапоровщизна з землею Феневщина та селищем, село Заруддя, В'ятерів[4] з усіма селищами, які мав батько, половина Луток та Хильчиці з палацом. Київський городничий.
        • Давид (ймовірно: Олехнович) — мозирський земський суддя. Дружина  — Олена Ружинська.
          • Катерина Давидівна — у заміжжі за Борисом Грізним, новгород-сіверським ловчим у 1638–1647 роках.
      • Яків Борисович — дідич, після поділу маєтків батьком у 1507 році, понад річкою Здвиж[2]: Пуково з палацом та селами, Батиєво з Монастирищем та церквою поблизу Батиєва, і селами Щеніїв, Забужчине та островами, які на цю церкву відписала їхня тітка, княжна Ромейкова, з двома озерами на річці Ірші під Заруддям, у Феневщині дві бочки меду, і з селом Високим на межі села печерського монастиря Забелоцьке, з селами Велике та Мале Ставище, село Кольтежич і Ситняківщина понад Здвижем, засноване дідом місто Рожів і під Мозиром село Тереховка та всіма селищами до них належними. новгородський намісник. У 1512 році отримав підтвердження на володіння селом Тереховка у Мозирському повіті. У 1527 році свідчив при зреченні Козека, у 1529 році — на записах Дашкевича. Добився від короля Сигізмунда І Старого нового привілею у всіх давніх спалених місцях Великих князів Вітовта, Сигізмунда та короля Казимира.
        • Філон Якович — у 1522 році після розподілу між братами[2] дідич маєтків у Жереб'ятині, старого городища понад Караним болотом за Дніпром та там же іншого городища, в тій же землі Жеребятинській, Глібковській, Бусурманській, Рогози і Княгинь, полів з невеликим городищем в Ярославських Ловах у лісі поблизу Вишеньок з даниною, з озерами, з селищами та з палацом у Києві біля Святого Миколи.
        • Богдан Якович — після розподілу між братами[2] дідич маєтків у Тереховці, Лутках та Хильчицях.
        • Василь Якович — після розподілу між братами[2] дідич маєтків у Пуково, Батиєво, села Кольбежиці, Раківщизни із селищами Рожів, Високим, Ситниківщини, Монастирища із землею Забужчина тощо.
          • Таміла Василівна — у заміжжі в 1576 році за Андрієм Бабинським.
          • Іван Васильович — київський підчаший у 1592 році, київський депутат на Трибунал у 1597 році, київський земський писар у 1600[1] році, який разом з братами судовими справами поповнив батьківські маєтки у 1586 році, 1608 року ще жив. Одружений у першому шлюбі з вдовою, матір'ю Потенції Миколаївни Смечицької, у другому — з Магдалиною Чирською (1613 року судиться зі шваґром Лавріном як вдова).
            • Олександра Іванівна (від другої дружини)  — дідичка Жереб'ятина, у 1621 році — дружина Олександра Сурина. У 1608 році — відповідачка у суді перед Потенцією Смечицькою щодо 500 кіп її матері, витрачених Іваном Лозкою на Жереб'ятин. Обоє Сурини судяться у 1621 році з Михайлом Лозкою з Рожева, а після всього продали Жереб'ятин Красенським.
          • Степан Васильович — дідич у Раківщизні, Рожеві, Ставищах, Мелетичах, В'ячорові[4], Лутках та Хильчицях, Рожеві тощо, які поповнив разом з братами судовими справами за батьківські маєтки у 1586 році. річицький войський та збирач податків у 1578 році, київський підчаший у 1581 році, київський збирач податків у 1589 році, підкоморій у 1598 році, у 1598 році мозирський маршалок (ймовірно з 1592 року та суддя. Судиться за маєтки у 1600–1604 роках з Киселями (суду надав документ від 1507 року, який доводив власність на спірні маєтки[2]). У 1606 році купив у Гулевича Сутиски, Тиврів, Дзюньків з десятьма селами, у 1607 році — Настале у Мозирському повіті від Себастьяна Дмитровича Іскоротинського. 1609 року судився з Даниловичем через підданих з Юрівки, з сином Йосипом за частину Рожева, 1613 року — з Харленським через підданих. Перша дружина: Анна Боговитівна Козерадська. Друга — Галшка Гулевичівна після першого шлюбу з Кшиштофом Поцеєм.
            • Анастасія Степанівна (від першої дружини) — в заміжжі у 1612–1629 роках за Михайлом Мишкою-Холоневським[3].
            • Регіна Степанівна (від першої дружини) — в заміжжі за Пилипом Єльцем, київським підстолієм у 1600 році[1].
            • Йосип Степанович (від першої дружини) — дідич Раківщизни, Ставищ (Велике та Мале), Забріддя, судився з батьком у 1609 році за частину Рожева. Одружений із внучкою Миколая Рея Ельжбетою-Геленою Рей з Нагловиць, одночасно з якою продав Оріховському у 1609 році Рейовець та Стайне. У 1631 році був живим, 1635 року його вдова вдруге у заміжжі за Петром Кучборським.[3].
              • Софія Йосипівна — у першому заміжжі за Адамом Хом'яком, у другому — за Стефаном Аксаком, київським земським суддею[3].
            • Михайло Степанович (від другої дружини)  — дідич Рожева, Юрівки, Небитова, Козячих Ліз у 1618 році. Ще малолітній у 1621 році. разом з матір'ю у 1618–1630 роках судиться із сусідами. Перша дружина — Софія Сокіл (у 1633 році), друга — Софія Каше(о)вська з Високого (у 1643 році), третя — Варвара Юдицька. У 1638 році продав Рожів Цетнеру. У 1646 році судиться з братами другої дружини за примус її до різних записів. Помер бездітним[3].
          • Василь Васильович — мозирський підсудок. Дружина — Анна Костюк[1].
          • Лаврін Васильович — дідич Сотників, Мисаків, Пирогова, Ржищева, Трудинівщини та Требухівщини, які на початку XV століття належали Євдокії Федорівні Лозі, дружині Тимофія Семеновича Проскури. Королівський дворянин, київський чесник у 1601–1611 роках, який разом з братами судовими справами поповнив батьківські маєтки у 1586 році. Оружений з Анною Гулевич — дідичкою Витачева. 1621 року не жив. Вдова після смерті чоловіка та її доньки мають чисельні судові процеси у 1621–1630 роках, поміж ними у 1621 році з Роговськими про захоплення доньки та тривалого утримання для видання заміж за молодого Роговського. Після 1633 року вдова вийшла заміж за Яроша Козинського[3]..
            • Варвара Лаврінівна — дружина Олександра Красенського, волинського ротмістра у 1622 році[1].
            • Єлизавета Лаврінівна — дружина Людовіка Олізара-Волчкевича(пом.1645)[3]..
            • Єва-Олена Лаврінівна — дружина Якова Кашовського[3]..

З цієї ж родини[1]:

• Іван — віленський тивун у 1581 році.
• Юхим Матвійович — дідич маєтків у Банках.
• Іван — мозирський хорунжий у 1587 році.
• Іван — київський земський писар гербу Брохвич[5] у 1603 році.
• Степан — полковник, заснував монастир бернардинів у Мозирі в 1645 році[1].

• Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. T. 9. С. 387—388.(пол.)
• Źródła dziejowe. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław). T. 21. С.475-481.(пол.)
• Boniecki A., Rejski A. Herbarz Polski. T. 16 С. 49-51(пол.)