Кокель Олексій Опанасович

Олексі́й Опана́сович Ко́кель (справжнє прізвище — Кирилов; нар. 13 березня) 1880, Тархани — пом. 4 лютого 1956, Харків) — український живописець, графік і педагог чуваського походження, професор з 1939 року; член петербурзького художнього об'єднання «Союз молодежи» з 1910 року, співзасновник та керівник харківського літературно-художнього і театрального об'єднання «Союз мистецтв» з 1917 року, член Асоціації художників Червоної України у 1926—1931 роках (у 1924—1925 роках — голова) та Спілки радянських художників України з 1938 року.

Кокель Олексій Опанасович
Народження 1 (13) березня 1880
Тархани, Буїнський повітd, Симбірська губернія, Російська імперія
Смерть 4 лютого 1956(1956-02-04) (75 років)
  Харків, Українська РСР, СРСР
Поховання
Міське кладовище № 2 (Харків) : 
Країна  Російська імперія
 СРСР
Жанр портрет, пейзаж і натюрморт
Навчання Вище художнє училище при Російській імператорській академії мистецтв (1912)
Діяльність художник
Напрямок живопис
Вчитель Маковський Олександр Володимировичd, Кардовський Дмитро Миколайович, Рєпін Ілля Юхимович, Савинський Василь Євменовичd і Циоглінський Іван Францевич
Відомі учні Городецька Інна Олександрівна, Світличний Єфрем Павлович, Єгоров Євген Павлович, Шигимага Петро Антонович, Гетьман Микола Іванович, Карась Йосип Ілліч, Гнойовий Микола Іванович, Сиротенко Юрій Георгійович, Йоффе Семен Ісайович, Луньов Сергій Омелянович, Голембієвська Ангеліна Володимирівна, Стиль Леонід Михайлович, Беркута Комунар Савелійович, Бондаренко Володимир Іванович, Томенко Григорій Олексійович і Лівшиць Слава Наумівна
Працівник Харківський художній інститут
Член Асоціація художників Червоної України і Національна спілка художників України

Біографія

Народився 1 [13] березня 1880(18800313) року в селі Тарханах Симбірської губернії Російської імперії (нині у складі Батиревського району Чувашії, Росія). З 1900 року навчався у Санкт-Петербурзі у приватній студії Олександра Маковського; упродовж 1904—1912 років — у Петербурзькій академіїю мистецтв, де його викладачами зокрема були Дмитро Кардовський, Ілля Рєпін, Василь Савинський, Ілля Циоглінський.

З 1916 року жив і працював у Харкові: у 1916–1921 роках — викладач худонього училища, одночасно протягом 1918–1922 років завідував секцією образотворчого мистецтва військового-окружного комісаріату; у 1921–1923 роках першим обіймав посаду ректора, у 1939–1956 роках — завідувача кафедри рисунка художнього інституту, одночасно у 1926–1939 роках очолював майстерні монументального живопису художнього технікуму; у 1930–1956 роках (з перервами за сумісництвом) — доцент кафедри образотворчого мистецтва інженерно-будівельного інституту. Серед учнів: Інна Городецька, Єфрем Світличний, Євген Єгоров, Петро Шигимага, Асхат Сафаргалін.

Помер у Харкові 4 лютого 1956 року. Похований у Харкові на Міському кладовищі № 2.

Твори

Працював у галузі станкового живопису і станкової графіки. Створював пейзажі, натюрморти, портрети, політичні пропаґандивні плакати, картини з радянською революційною тематикою. Писав спочатку в манері імпресіонізму, згодом в реалістичному стилі. Серед робіт:

живопис
  • «Вулиця у селі Тарханах» (1904);
  • «Чувашка (Сестра)» (1905);
  • «Рабин» (1907);
  • «Уральські заводи» (1908);
  • «У чайній» (1912);
  • «Італійці» (1913);
  • «Візник» (1913);
  • «Сімейний портрет» (1913);
  • «Скульптор Елеонора Блох» (1918);
  • «Чуваська сюїта» (1920);
  • «Одноосібниця» (1920-ті);
  • «Безпритульний Ванько» (1924);
  • «Вартовий революції. На посту» (1927);
  • «Лікнеп» (1930);
  • «Колгоспний базар» (1935);
  • «На соляних промислах» (1936);
  • «Ізюм. Вид на Крем'янець» (1936, Харківський художній музей);
  • «Товариш Климент Ворошилов у танкістів» (1937);
  • «Зима» (1943);
  • «Відпочинок бійців» (1946);
  • «Дінець» (1955);
графіка
  • «Старий робітник» (1927);
  • «Ударниця» (1931);
  • «Колгоспник-ударник» (1936);
  • «Автопортрет» (1936);
  • «Жіночий портрет» (1939).

Брав участь у міжнародних виставках з 1913 року, всесоюзних та республіканських — з 1928 року. Персональні посмертні виставки відбулася у Харкові у 1960 році, Києві у 1961 році, Чебоксарах у 1980, 2005, 2008, 2010 роках.

Деякі картини художника зберігаються у Чуваському художньому музеї, Національному художньому музеї України у Києві, Харківському художньому музеї.

Вшанування пам'яті
  • У Харкові на могилі художника встановлено пам'ятник; на будинку, де він жив за адресою Мироносицька вулиця, № 93 15 березня 2006 року встановлено меморіальну дошку (скульптор Олександр Рідний)[1];
  • У його рідному селі Тарханах 1980 року відкрито Меморіальний будинок-музей, де від 2007 року проводять Міжнародний Кокелівський пленер; 18 жовтня 2020 року в селі встановили погруддя художника[2];
  • Іменем Олексія Кокеля названо вулицю та дитячу художню школу в Чебоксарах.

Портрети Олексія Кокеля створили Петро Супонін у 1950 році та Єрем Світличний у 1960 році.

Примітки
  1. Кокель О. О / Історія Харкова у пам'ятних дошках.
  2. В селе Тарханы Батыревского района установили памятник Алексею Кокелю / Советская Чувашия.(рос.)

Література

;

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.