Кольчино

У 1995 р. назву селища Кольчине було змінено на одну літеру.

Розташоване на правому березі річки Латориця, за 6 км на північний схід від міста Мукачеве (де-факто передмістя Мукачева). Є залізнична станція Кольчино.

Територія сучасного селища була заселена людьми з I тисячоліття до н. е. Археологічні знахідки свідчать, що тодішні мешканці займалися виробленням кераміки. На схилі гори Тупча — три мустьєрські місцезнаходження. Тут же — городище ранньозалізного віку культури Голігради. Досліджувалося експедицією УжДУ в 1971—1972 роках. Виявлено вали, наземні житла, господарські споруди. На території городища в різні часи знайдено два бронзових скарби та поодинокі знахідки загальною кількістю дев'ять екземплярів. Скарби датуються добою пізньої бронзи і раннього заліза. На горі Жорнина — курганний могильник куштановицької культури. В 1874 році біля залізоливарного заводу знайдено римську монету імператора Траяна.

У XII-ХІІІ століттях на території селища оселилися німецькі колоністи.

Перша згадка про Кольчино в писемних джерелах — 1263. Зміна назв: 1271-Kwlke, 1296-Kulchun, Kulchen. Назва села походить від угорського слова kölcsön, що означає «позичено», «подаровано».

1768 (можливо, 1672) — на території села Шелестова (нині частина Кольчина) трансильванські князі Ракоці (власники Мукачева) створили перший на Закарпатті залізоплавильний завод, який працював на місцевій руді. Виробляв сільськогосподарські знаряддя, домашнє обладнання: січкарні, плуги, лопати, мотики, цвяхи, кухонні плити, свічники, млинки. Продукцію заводу експортували на ринки Європи.

1711 — після поразки повстання під проводом Ференца Ракоці завод разом із селом і цілою Мукачівською домінією був відібраний Габсбурґами від князів Ракоці і переданий німецьким графам Шенборнам.

1945 — на місці залізоплавильного заводу створили державний верстатобудівний завод (тоді імені Кірова).

Наприкінці ХІХ ст. у Кольчині збудували першу в Карпатському реґіоні України гідроелектростанцію[2] (поєднану з млином; рештки обладнання ще донедавна зберігалися на терені бази відпочинку нафтопроводу «Дружба»).

1945 року на місці старого залізоплавильного заводу створили державний верстатобудівний завод імені Кірова, біля якого створилось штучне поселення з назвою Кірове, а 1960 року Кірове було приєднано до села Кольчино.

Кірове

Кірове - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Кольчино рішенням облвиконкому Закарпатської області №264 від 13.05.1960

У 1945 — на місці старого залізоплавильного заводу створили державний верстатобудівний завод імені Кірова, біля якого ствилося штучне поселення з назвою Кірово.

У 1973 році споруджено пам’ятник С.М.Кірову -  ск. Лозово К.М., Попович М.В. залізобетон, чугун.

Тут біля залізоливарного заводу знайдено римську монету імператора Траяна.

Нижня Визниця

Нижня Визниця - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Кольчино

Згадки: 1484: Wyznycze, 1530: Alſo wznÿtza, 1533: Alſso Wÿznitze, 1542: Alſo wyznytze, 1543: Alſo wiznicze, 1550: Alſo Wÿſnÿcza, 1570: Also Viznicze, 1645: Also Visnicze, 1808: Viznicze (Alsó-), Dolnj-Wyznica Árdánháza, 1851: Viznicze (Alsó), 1864/65: Alsó Vizsnitza, 1913: Alsóviznice, 1925: Viţnice Niţní, 1930: Viznice Niţni, 1944: Alsóviznice, Нижня Вызниця, 1946: Нижня Визниця.

Шелестово

Шелестово - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Кольчино рішенням облвиконкому Закарпатської області №264 від 13.05.1960

Перша згадка у XVI столітті. 17. sz.: Selesztó (DEZSŐ 268), 1693: Selestow (HODINKA 372), 1773: Selesztó, Selestowo (LexLoc. 53), 1808: Szelesztó, Selestow, Selestowo (LIPSZKY: Rep. 629), 1851: Szelestó (FÉNYES 4: 84), 1864/65: Selesztó (PESTY 439), 1873: Selesztó (Hnt.), 1913: Szélestó (Hnt.), 1925: Šelestovo (ComBer. 144), 1944: Selesztó, Шелестовo (Hnt.), 1946: Шелестове (ZO).

Шелестівське городище

Тип споруди: городище одного з північно-фракійських племен

Перший етап будівництва: ХІІІ століття до н.е.

Останній етап будівництва: Х століття до н.е.

Це городище – одне з найдавніших фортифікаційних споруд на території Закарпатської області. Місце для заснування укріпленого поселення було вибрано на горі Тупча, що підноситься в декількох кілометрах на північний схід від Мукачева. Біля західного схилу гори знаходилося село Шелестово, яке і дало назву городища – шелестівська. Згодом село Шелестово припинило своє існування як окремий населений пункт після того, як його територія увійшла до складу села Кольчино.

Городище на горі почало розвиватися близько 3300 років тому і існувало близько 300 років. Немає єдиної думки з теми статусу цього городища. За однією версією, це було місце постійного проживання великої групи людей або навіть центр родоплемінної групи. За іншою версією – укріплена валами територія городища могла використовуватися час від часу, в разі небезпеки, жителями прилеглих рівнинних поселень.

Городище витягнулося по осі північ-південь. Воно займало територію, в плані має форму неправильного витягнутого овалу, що має вигин у вигляді дуги. Довжина «овалу» – близько 830 метрів, максимальна ширина – близько 160 метрів.

Зміцнення захищали територію площею близько 2 га. Оборонний пояс городища був представлений валом і ровом. Зі східного боку територія городища була добре захищена природними укріпленнями – стрімкими скелястими схилами гори, і тому з цього боку штучні укріплення, ймовірно, не зводилися. Лінія оборони (вал і рів) простяглася дугою з півночі, уздовж східного кордону городища і завершувалася біля південного краю території поселення. Таким чином, штучними укріпленнями прикрили ту частину городища, яку не могли захистити природні укріплення.

Вал мав досить складну конструкцію – його підніжжя було вистелено кам'яною кладкою, поверх якої був насипаний шар глини, змішаний з річковою галькою і шматками андезиту (вулканічної гірської породи). Схили валу були крутими і для запобігання їх сповзання і для додаткового захисту їх облицьовували великими кам'яними плитами.

В цілому головний вал городища має розриви в 10 місцях. Деякі дослідники вважають, що це вказує на наявність в городище 10 воріт. Така велика кількість воріт дослідники пояснюють відсутністю серйозної зовнішньої загрози, що, можливо, і дало привід жителям поселення значно знизити оборонний потенціал городища, виконавши в його валі стільки проходів. Поруч з одним із входів були знайдені циклопічні кам'яні плити і великі кам'яні брили – на основі цієї знахідки з'явилася думка, що саме цими кам'яними щитами перекривався вхід в городище в разі небезпеки.

У 10-12 метрах на північ від основного вала городища, на пологому слоні гори, була влаштована ще одна лінія оборони у вигляді валу, що має форму дуги.

Х століття до н.е. Точна причина припинення життя на городищі не відомо. Занепад поселення пов'язують з появою в цій місцевості племен зі сходу, витіснених зі своїх земель скіфами.

Період ?. В ході обстеження території городища були знайдені численні свідоцтва військового життя поселення: бойові молоти-карбівки, мечі, кинджали, наконечники списів і стріл.

Наші дні. Територія городища частково знищена, але місцями ще можна побачити залишки валів і ровів.

Вже значно пізніше підніжжя гори почали розробляти під видобуток породи. Як наслідок, на горі залишилось кілька недіючих кар’єрів. Вода, яка заповнила місця видобутку, утворила тут мальовничі, невеликі за розміром озера.

1768 (можливо, 1672) — на території села Шелестова (нині частина Кольчина) трансильванські князі Ракоці (власники Мукачева) створили перший на Закарпатті залізоплавильний завод, який працював на місцевій руді. Виробляв сільськогосподарські знаряддя, домашнє обладнання: січкарні, плуги, лопати, мотики, цвяхи, кухонні плити, свічники, млинки. Продукцію заводу експортували на ринки Європи.

1711 — після поразки повстання під проводом Ференца Ракоці завод разом із селом і цілою Мукачівською домінією був відібраний Габсбурґами від князів Ракоці і переданий німецьким графам Шенборнам.

1945 — на місці залізоплавильного заводу створили державний верстатобудівний завод (тоді імені Кірова).

Населення селища — 4.407 мешканців (2006; українці — 95 %, словаки — 3 %, німці та інші).

Сучасний вигляд церкви на її теперішньому місці в Ужгороді

До 1928 у селі Шелестово (нині частина Кольчина) стояла дерев'яна лемківська церква св. Архангела Михаїла. Датою її створення найчастіше називають 1777, але є також свідчення про початок XVIII ст. і навіть про 1692. Тиводар Легоцький вважав, що 1777 року церкву повністю поновили і потім посвятили.

За оцінками мистецтвознавців, серед кількох збережених лемківських церков шелестівська вирізняється бездоганними пропорціями, особливою стрункістю, чудово проробленими художніми деталями.

У храмі був іконостас початку ХІХ ст., прикрашений іконами видатного закарпатського живописця XVII ст. Іллі Бродлаковича-Вишенського. Але більшість оригінальних ікон церкви зникла в радянський період. Зголом до іконостасу вмонтували ікони XVIII ст., перевезені з Колочави 1975 року.

1922 — у Шелестові збудували нову муровану церкву. Відтак на початку березня 1928 церкву запропонували купити мукачівській православній громаді. Освячення на новому місці (Мукачево) провели 5 серпня 1928 р. єпископи Серафим і Горазд. В часи СРСР церква була певний час занедбана, а у 1969–1972 рр. її відреставрували архітектори Б. Киндзельський та Іван Могитич. 1972 року пам'ятку архітектури перевезли до Ужгорода, у Закарпатський музей народної архітектури та побуту. Це єдина класична лемківська церква, що залишилася в Закарпатті (решту в 1920-1930-х рр. вивезли до Чехії; ще дві — у Сваляві та Руській Кучаві — зазнали переробок)[4][5][6].

Майстрам, які працювали над її створенням та побудовою, вдалось поєднати шатровий та барочний народний архітектурний стиль. В результаті чого, церковну будівлю виділяє пропорційність, стрункість та проробка художніх деталей. Пам'ятка поєднує у собі західний і східний вплив і це виражається в архітектурному стилі. План побудови свідчить про східне походження храму, в той час, як особливості спорудження дзвіниці говорять про вплив західного архітектурного мистецтва. Наявність у церкви багатоярусних шатрових дахів над вівтарною частиною церкви та нефом говорить про її зв'язок та вплив на її побудову бойківського стилю зодчества, яке було поширене на півночі Карпат. У будівлі присутні деякі риси стилю бароко. Спеціалістами відмічається динамічність архітектурного спорудження, через поступове зростання частин будівлі від вівтаря до дзвіниці. Дзвіниця має каркасну конструкцію, яку прикрашає аркада голосників, а увінчує її барокова баня з розвинутими гранями і ажурною аркадою. Увінчується цей об'єкт главка з кованим хрестом. Зустріти аналогічні главки можна над шатровими верхами вівтаря. Вежа висока, має бароковий архітектурний напрям побудови. Висота церкви з врахуванням висоти вежі сягає 22 метрів. Зруби змайстровані з брусів, які виготовлені з дуба. Їх перетин досягає 40 см. Церква триверха, складається з трьох зрубів. Її покриттям слугує гонт. Притвір та неф мають однакову ширину. Верхи нефа та східної частини — шатрові з заломами, у вінці яких розміщуються барочні главки. Церковний іконостас виділяється виразним різьбленням, має 4 яруси та орнамент рослинного характеру. Різьблення характеризується комбінованим стилем та помітне на позолочених колонках. Деякі елементи у вигляді башти та її оформленні свідчать про присутність деяких рис стилю рококо. Церковний вівтар увінчує не дуже високий верх, який має два заломи. Неф має три заломи. У 19 столітті іконостас був прикрашений роботами живописця з Закарпаття Іллі-Бродлаковича-Вишенського. Вони були перенесені у дерев'яну церкву з храму св. Духу з села Колочава. Багато ікон, які тривалий час були у власності Шелестківської церкви, зникли.

При побудові церкви використовувались тільки дерев'яні цвяхи і не було використано жодного металевого. Територія цієї архітектурної пам'ятки з північного заходу обмежується контрескарпною стіною з каменю. Початок 20 століття охарактеризувався зміною в архітектурному ансамблі дерев'яної будівлі — стіни зрубів було поштукатурено. Також поверхні були побілені. Взимку 2008 року провели реставраційні роботи, націлені на збереження від руйнації Шелестівської церкви. Деревина, яка використовувалась для виконання робіт, оброблювалась спеціальним антисептичним засобом, який повинен захистити її в певній мірі від шкідливих навколишніх чинників. Значна частина об'єктів, що використовуються як реставраційні засоби, виготовлені з дуба.

Вул. Фрідяшівська

В селищі є загальноосвітня школа з українською мовою викладання (631 учень, 57 вчителів), бібліотека (книжковий фонд — 30,6 тис. примірників), Будинок культури, амбулаторія, дошкільний дитячий заклад (105 місць), спорткомплекс, відділення зв'язку, аптека, будинок перестарілих, 14 магазинів, 3 кафе, перукарня.

Діють одна римо-католицька церква, три греко-католицькі, будується православна церква.

• Альфред фон Губіцкі (1887 — 1971) — австрійський і німецький офіцер, генерал танкових військ вермахту. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.
• Балега Юрій Юрійович (1953) — російський астрофізик українського походження, доктор фізико-математичних наук (1995), член-кореспондент РАН (1997).
• Гопко Євген Артурович (1991) — німецький футболіст українського походження.
• Стрипський Гіядор Миколайович

- На схилі гори Тупча — три мустьєрські місцезнаходження.

- городище ранньозалізного віку культури Голігради.

- На горі Жорнина — курганний могильник куштановицької культури.

- В 1874 році біля залізоливарного заводу знайдено римську монету імператора Траяна.

- перший на Закарпатті залізоплавильний завод, який працював на місцевій руді.

-  у Кольчині збудували першу в Карпатському реґіоні України гідроелектростанцію (поєднану з млином; рештки обладнання ще донедавна зберігалися на терені бази відпочинку нафтопроводу «Дружба»).

- храм Покрови пр. богородиці. 1882

• Облікова картка на порталі ВРУ^{[недоступне посилання з квітня 2019]}