Федір Острозький

Федір Острозький (1360 — перед 1410[1] / після 1437[2]) — руський князь, військовий, державний, релігійний діяч Великого князівства Литовського. Намісник Луцького князівства, учасник гуситського руху, православний монах і святий. Зробив багато для оборони й розбудови українського суспільства у складі ВКЛ в XIV–XV ст.

Федір Острозький
Федір Острозький
Князь Острозький
до 1386 — бл. 1405
Попередник: Данило Острозький
Наступник: Дашко Острозький
Намісник Луцький
1386 — 1392
 
Народження: 1360
Смерть: 1446
Київ, Київське князівство, Велике князівство Литовське
Поховання: Києво-Печерська лавра
Країна: Велике князівство Литовське
Рід: Острозькі
Батько: Данило Острозький
Мати: Vasilisad
Шлюб: Агафія Чурилівна Бродовська
Діти: Василь, Федір, Дашко

 Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

На думку Леонтія Войтовича, походження князів Острозьких дискусійне[3], хоча він вважає батька Федора, князя Данила — сином слонімського[4], та, можливо, острозького[5] князя Василька Романовича (1256/60—поч. XIV ст.[4])[6], сина князя Романа Даниловича (бл. 1230—бл. 1261) та онука короля Данила[7]. Також цей дослідник стверджував, що здогадка Зигмунта Радзiміньського про походження Острозьких вiд незнаних конунгiв вiкiнгiв, якi осiли на Волинi мало не в часи Рюрика, нічим не підтверджується.[8] Свого часу Стефан Кучинський стверджував, що Федір Острозький, без сумніву, був представником великокняжого роду Гедиміновичів, хоча вже тоді інші дослідники вважали його нащадком роду Рюриковичів. Батько Данило — князь на Турові, Холмі, Острогу[1].

1386 або 1387 року став намісником Луцького князівства після його відібрання від князя Федора Любартовича. Тоді з братом Михайлом вони присягнули на вірність королю Владиславу Ягайлу і зобов'язались пильнувати Луцького замку[9].

Грамотою, даною 11 травня 1386 в Луцьку, король Владислав II Ягайло і великий князь Вітовт, що відвоювали на Волині місця, зайняті угорцями, віддали в спадкове володіння місто Острог з повітом і містами Заславом, Корцем і Хлапотином князю Федорові Даниловичу з його потомством[10] (в інших джерелах — підтвердив його права на Острог, дав йому міста Корець і Заслав з багатьма селами).

За версією С. Кучинського, 4 листопада 1386 року Ягайло надав Федору Даниловичу дідичним (спадковим) правом Острог за його та предків заслуги, застерігаючи собі таке виконання служби князем Федором, яке він виконував для Любарта; цього дня привілей разом підтвердили Ягайло та Вітовт, вказуючи на волості, належні Острозькому: Корець, Заслав, Хлапотин, Іванин, Хрестовичі, Красне та інші, які державив його батько Данило. Для цілковитого забезпечення цього надання його мали підтвердити князь володимирський Федір Любартович з братами Лазарем, Семеном і матір'ю Ольгою[9]. Під тиском Ягайла князь Федір Любартович звільнив Федора Острозького від васальної присяги[10].

З 1386 чи 1387 року[11] до 1392-го був намісником Луцького князівства[10]. Був крем'янецьким, брацлавським[12] (у 1434 присягнув королю як староста кам'янецький і брацлавський[13]), подільським[14] у 1432—1434 роках[13] старостою.

За твердженням Єжи Вирозумського, сприяв католикам: в Острозі заклав кляштор домініканців, для них переказав церкву Матері Божої[15]

1390 року допомагав Ягайлові боронити Вільнюс від нападу Вітовта з тевтонцями, за що отримав поновлення привілею на Острог, Заслав, Бродово.[9] Того ж року від королеви Ядвіги отримав підтвердження своїх прав на Острозьке князівство з обов'язком служби «нам, нашим наступникам і Короні Польській»[16].

4 листопада 1393 року в Кракові отримав поновлення привілею на Острог; 17 липня 1396 в Луцьку отримав від Вітовта поновлення привілею на Острог[9]. Того року великий князь Вітовт збільшив його володіння.

Версія Л. Войтовича

За версією українського історика Л. Войтовича Федір не помер на початку XV ст., а продовжив свою діяльність.

Не брав участі в Ґрюнвальдський битві (1410) проти хрестоносців[10].

1418 року[17] прибув на Констанцький собор як «князь Червоної Русі», тобто претендент на Галицько-Волинську спадщину. У 1418—1431 роках перебував в еміграції в Чехії. Підтримуючи гуситів[18], брав активну участь разом з іншим колишнім прихильником Ягайла князем Зигмунтом Корибутовичем у війні проти імператора Сигізмунда Люксембурга[10].

Після смерті Вітовта (1430) ужив усіх зусиль, щоби звести на великокняжий престол Свидригайла, завдав полякам цілий ряд поразок.

1432 року він і союзники на ріці Мурафа оточили поляків; врятувалася лише маленька купка, втікши в Галичину. Зокрема, в полон потрапив Теодорик Бучацький Язловецький. У 1433 Федір Острозький після кровопролитного бою взяв Кам'янець-Подільську фортецю. За більшістю тогочасних джерел перераховані події пов'язані з князем Федьком Несвізьким, а не Острозьким, а помилка сталась через те що польський хроніст Ян Длугош сплутав їх[19].

Помер, за даними Л. Войтовича, після 1437 року[18] (за давнішими — бл. 1410-го[20]). Наприкінці свого життя покинув світські справи, постригся у ченці Києво-Печерського монастиря під ім'ям Феодосій.[18] Жив у Дальній Феодосієвій печері, де був похований, померши ченцем (те саме зробила його дружина Агафія (пол. Agata) з Чурилів, похована там же як Агрипіна[9]).

Сім'я

Був одружений з донькою волинського боярина Чурила Бродовського, Агафією. 1385 року швагро записав (дарував) йому свій родовий маєток Бродово, аби князь, його дружина і нащадки «печаловали са душою моєю и жоны моее душею»[10]. Близько 1435 року Андрій Федорович Острозький заставив Тучампи (Tuczampy) своєму братові Чурилу, галицькому підкоморію, тому Адам Бонецький припускав, що Іван (Івоня) з Клеччі, безсумнівний засновник роду Чурилів, міг бути ідентичним Чурилові Бродовському, а дружина князя Агафія — його дочкою[21]. Діти:

Канонізація
Благословення князя Федора Острозького. Києво-Печерська лавра. 1443

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. його було канонізовано. Днями пам'яті преподобного Феодосія Острозького є 24 серпня (за ст. ст. 11 серпня) і 10 вересня (за ст. ст. 28 серпня).

В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано:

"Радуйся, княже Феодоре, бо на честь і славу Церкви православної ти багато потрудився"[22].

Преосв. Антоній (Храповицький), архієп. Волинський, склав святому особливу службу (надрукована для загальноцерковного вжитку в 1908)[23].

Мощі

1638 року Атанасій Кальнофійський свідчив, що «преподобный Феодор открыто почивает в Феодосиевой пещере в целом теле».

Мощі прп. Григорія Чудотворця спочивають у Дальніх печерах, поряд з нетлінними мощами преподобного Лукіяна Священномученика та недалеко від місця, позначеного як келія преп. Феодосія на карті Кальнофойського (1638).

Комплексні медико-антропологічні дослідження святих мощей Києво-Печерської лаври показали, що ріст святого становив 170~176 см[24].

Вшанування пам'яті

В Острозі Рівенської області в 2000 був встановлений пам'ятник князям Острозьким. Серед них і Святий Федір Острозький.

Картина: «Благословення Феодосія Святого (князя Федора Острозького) Києво-Печерська лавра. 1443 рік» написана відомим українським художником-баталістом Артуром Орльоновим у 2013 році. Це друга картина серії «Сузір'я князів Острозьких».

Див. також

Примітки
  1. Kuczyński S. Fedor Daniłowicz… — S. 382.
  2. Войтович Леонід. Князі Острозькі…  — С. 49.
  3. Войтович Л. Князі ОСТРОЗЬКІ: спроба відтворення генеалогії династії… — С. 44.
  4. Войтович Л. 53/36. Василько Романович // Княжа доба: портрети еліти Архівовано 29 березня 2017 у Wayback Machine.… — С. 509.
  5. Войтович Л. 53/36. Василько Романович // Княжа доба: портрети еліти Архівовано 29 березня 2017 у Wayback Machine.… — С. 510.
  6. Войтович Л. 3/1. Данило Василькович // Княжа доба: портрети еліти Архівовано 29 березня 2017 у Wayback Machine.… — С. 512.
  7. 36/18. Роман Данилович // Княжа доба: портрети еліти… — С. 501.
  8. Войтович Л. Князі Острозькі: спроба відтворення генеалогії династії… — С. 45.
  9. Kuczyński S. Fedor Daniłowicz… — S. 383.
  10. Войтович Л. Загадковий «високородовитий шляхетний князь Червоної Русі» Архівовано 13 травня 2016 у Wayback Machine.… — С. 27.
  11. Kuczyński S. Fedor Daniłowicz… — S. 382—383.
  12. Бабій П., Дуда І. Збаразькі… — С. 635.
  13. Князі і традиції державності
  14. Książęta Zbarascy (01) Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine. (пол.)
  15. Wyrozumski J. Ostrogski Wasyl książę (zm. ok. 1450) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979. — T. XXIV/3, zeszyt 102. — S. 497. (пол.)
  16. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 136.
  17. за хронікою У. фон Ріхенталя → див.: Войтович Л. Острозький Федір Данилович… — С. 693.
  18. Войтович Л. Острозький Федір Данилович… — С. 693.
  19. Długosz, Jan, Roczniki czyli kroniki sławnego Królestwa Polskiego, XI: 1410—1434 S. 87 (Warsaw, 2009)
  20. так вважав Ю. Вольф (див.: Kuczyński S. Fedor Daniłowicz… — S. 383.) та Ю. Пузина (див.: Войтович Л. Острозький Федір Данилович — С. 693.)
  21. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1901. — Cz. 1. — T. 4. — S. 33—34. (пол.)
  22. Акафіст до всіх преподобних Києво-Печерських
  23. Дива печер лаврських… — С. 194.
  24. Дива печер лаврських… — С. 209.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.