Кудря Іван Данилович

За генералом Судоплатовим, причиною призначення лейтенанта Кудрі керівництвом НКДБ одним з чекістських резидентів у Києві була його «спеціалізація» на провокаціях проти ОУН. Група мала своїм завданням проникнути в Організацію українських націоналістів. Радянське керівництво дуже побоювалося, що німецьке командування піде на угоду з ОУН і дозволить заснувати незалежну від СРСР (Росії) українську національну державу під протекторатом Німеччини. На відміну від Києва, інші радянські підпільні резидентури Держбезпеки у таких важливих портових містах України як Миколаїв та Одеса, очолили значно більш досвідчені чекісти з інженерною освітою — капітани Володимир Молодцов та Віктор Лягін. Молодцов до війни керував одним з підрозділів зовнішньої політичної розвідки, а Лягін був керівним працівником НКДБ, очолював англо-американський відділ развідувального управління[10]. Біографи Кудрі також не наголошують той факт, що дещо раніш за групу Кудрі в Києві в середині липня 1941 року була створена інша розвідувально-диверсійна група НКВС СРСР на чолі з колишнім заступником начальника 4-го відділення 3-го відділу Воронезького Управління НКВС, персональним близьким співробітником Судоплатова лейтенантом держбезпеки Віктором Михайловичем Карташовим (за легендою він «Олексій Афанасійович Коваленко», оперативний псевдонім «Михайлов»)[11].

Кудря заздалегідь підготувався до переходу на нелегальний стан — змінив зовнішність, переодягся у цивільне, почав незмінно надягати широкого капелюха, відростив собі вуса і став вигляди «щирим» українцем, що був схожий на вчителя, чи то провінційного художника або діяча культури.

За «легендою», тобто за фальшивими документами, Кудря був «Іваном Даниловичем Кондратюком», «студентом медичного інституту» (за іншою версією — «вчителем української мови та літератури з Херсонщини») та «чоловіком» (інший варіант — «нареченим») завербованої НКВС радянської громадянки Марії Груздової. Мешкав Кудря в квартирі Груздової в хмарочосі Гінзбурга — будинку № 16 по вулиці 25 Жовтня (тепер Інститутській), потім в № 37 по вул. Пушкінській, в будинку № 22 по вул. Театральній[12] та в № 32 по вул. Антоновича[13]. Група Кудрі досить рано втратила рацію, а з нею і зв'язок з Центром (Москвою).

Спроба Кудрі в перший день німецької окупації Києва 19 вересня передати радіограму в Москву про становище в місті скінчилася невдачею — Центр на позивні не відповів. Також невдачею скінчилися і наступні спроби радіозв'язку. Наприкінці жовтня 1941, коли сіли батареї живлення радіостанції (за іншими даними, вони сіли передчасно внаслідок зберігання в сирому підвалі) стало ясно, що зв'язок з Москвою був остаточно втрачений.[6] Кудрі не вдалося передати до Москви жодної радіограми. Відсутність двостороннього зв'язку протягом існування його групи, Кудря намагався компенсувати окремими повідомленнями через відправлених радистів, випадкових «кур'єрів» або перебіжчиків через лінію фронту. Зрештою, спроба самого Кудрі перейти лінію фронту закінчилась невдачею.

За офіційно опублікованою в 1963 довідкою КДБ при Раді Міністрів УРСР[14], група Кудрі начебто мала відношення до мінування та підриву ряду будинків на Хрещатику у вересні 1941 року, а також Успенського собору Києво-Печерської лаври[15].

У місті … не припинялися пожежі і вибухи, які взяли особливого розмаху в період з 24 по 28 вересня 1941 року, в числі інших був підірваний склад з прийнятими від населення радіоприймачами, німецька військова комендатура, «кінотеатр для німців» і ін. І хоча ствердно ніхто не може сказати, хто конкретно здійснював подібні вибухи, що забрали в могилу сотні «завойовників», немає сумніву, що до цього доклали руку особи, які мали відношення до групи «Максима».[16]

Ця версія потім багаторазово повторювалась у різних джерелах. За іншою, давнішою та теж офіційною радянською версією, яка існувала паралельно до «кудрівської», центр Києва начебто знищили окупанти-гітлерівці[17]. Сучасний російський журналіст Олексій Кондратенко в свою чергу приписує вибухи на Хрещатику групі лейтенанта держбезпеки Карташова-«Коваленка».[11]

Як підкреслює сучасний український письменник Юрій Краснощок, який зібрав та проаналізував архівні матеріали КДБ та чисельні спогади очевидців вибухів у Києві восени 1941, група «Максима-Кудрі» якщо і мала якийсь стосунок до цих подій, то лише опосередкований, бо на той час наприкінці вересня 1941 Кудря мав у своєму розпорядженні лише двох радистів та господиню квартири — помічницю-«наречену» М. Груздову[8]

За іншими пострадянськими публікаціями, мінування Києва заздалегідь тривалий час здійснювали: спеціальне інженерне управління полковника Голдовича 37-ї армії (командувач-генерал А. А. Власов) та новостворена в перші дні війни ОМСБОН НКВС[18]. Також у мінування Києва взяла участь група з 50 професійних саперів-мінерів відомого радянського диверсанта-підривника полковника Ілля Старинова[19]. Підрив замінованих київських будинків радянське командування здійснювало дистанційно, перебуваючи за кілька сот кілометрів від Києва — за допомогою радіофугасів Ф-10.

Заміновані будівлі були підірвані разом із людьми. Після війни та весь радянський час державна пропаганда видала ці вибухи за німецьке бомбардування. Правда лишалася в СРСР державною таємницею. Сам Кудря, як стало відомо пізніше, ледве встиг вискочити зі своєї домівки у хмарочосі Гінзбурга 24 вересня 1941 (в перший ж день початку радянської спецоперації знищення Києва) в останню мить перед вибухом у самій білизні. Внаслідок вибуху під руїнами пропали всі гроші, зброя, паспорти, явки і паролі, залишені групі Кудрі для підпільної роботи в Києві[20].

Попри невдачу, Кудря переселився до квартири на вул. Пушкінській і почав збирати дані про політико-економічний стан у Києві та Україні, діяльність українських націоналістів. Йому пощастило напасти на інформацію про вербування окупаційною адміністрацією агентури серед місцевого населення. Його агентура встановила нагляд за входом до будинку, в якому на нелегальній квартирі Абверу німецький майор Антон Майєр (в дійсності колишній киянин Антон Іванович Мільчевський) вербував агентуру з радянських громадян для закидання в радянський тил. Агент «наречена» Кудрі М. Груздова влаштувалася по знайомству до будинку управдомом, стояла коло вікна і скрупульозно записувала до зошита імена й зовнішні прикмети десятків потенційних агентів, що приходили до Майєра — щоб згодом передати ці дані радянському командуванню[21]. Проте київський краєзнавець-академік будівництва В'ячеслав Сабалдир стверджує, що «Майєр» сам був подвійним агентом і радянським розвідником калібру Ріхарда Зорге, мав власну справну радіостанцію для зв'язку з Москвою і благополучно здійснював свою таємну місію до самого кінця війни. Отже зусилля та ризик Кудрі-«розвідника» на цьому напрямку виявилися марними.[22]

За власним донесенням, згідно з інформацією ЗМІ, група Кудрі підірвала в Києві два будинки — кінотеатр і комендатуру, при цьому начебто загинули «сотні гітлерівців». Неясно, однак, про який саме будинок ідеться в донесенні. У будинку на розі Хрещатика і Прорізної за № 28/2 (магазин «Дитячий світ») з 25 червня 1941 розміщувався склад НКВС конфіскованих у населення радіоприймачів. У перший день окупації тут дійсно розмістилася німецька комендатура, але наступного дня вона переїхала до будинку Хрещатик № 30 (готель «Спартак»). Комендатура окупаційної влади теж розпорядилася населенню міста здати на склад приватні радіоприймачі, протигази та зброю.

Першим вибухнув 24 вересня «Дитячий світ». Вибух був такої сили, що в результаті детонації вибухнули будинки по сусідству, в тому числі і комендатура в готелі «Спартак». Як писав генерал НКВС В. Дроздов, «під уламками загинули сотні гітлерівських офіцерів» (Згідно зі спеціальним повідомленням НКВС УРСР від 4 грудня 1941 — «… В результаті вибуху будівлі німецької комендатури загинуло до 300 німців, кілька десятків автомашин»[23]). Однак військовий комендант Києва генерал-майор Курт Ебергард, який при вибуху вискочив чи вилетів через вікно, лишився живим, повідомляє, що …внаслідок вибуху однак загинуло значно більш мирних киян, які прийшли здавати свої радіоприймачі або стояли в черзі в комендатуру на реєстрацію, ніж німців (за деякими оцінками очевидців, приблизно в три рази більше).

Російський історик спецорганів А. Ведяєв вважає, що група Кудрі здійснила в Києві «акцію відплати».[24]