Легкі крейсери типу «Коронна колонія»

Легкі крейсери типу «Коронна колонія» проєктувались у рамках лімітів Другого Лондонського морського договору 1936 року, який обмежував стандартну водотоннажність споруджуваних крейсерів такого типу з 10 0000 тонн до 8 000. В результаті переробки проєкту крейсера типу «Саутгемптон», британські суднобудівники отримали проєкт крейсера «Фіджі», в якому за рахунок більш щільної компоновки скоротили довжину корпусу на 10 м. Пожертвували потужністю енергетичної установки та послабили бронювання, що дозволило зберегти той же озброєння, що і у прототипу, причому використання транцевої корми надало можливості уникнути сильного падіння швидкості (всього на пів-вузла). Пояс по ватерлінії, хоч і мав меншу товщину за рахунок меншої довжини корпусу, доходив до кінцевих веж ГК, а товщина броньованої палуби, у порівнянні з «Саутгемптоном», навіть збільшилась.

Головна енергетична установка складалася з чотирьох триколекторні Адміралтейських котлів з пароперегрівником і чотирьох одноступінчатих турбозубчатих агрегатів Парсонса. Схема — ешелонна; котли розташовані попарно в двох котельних відділеннях, ТЗА — в двох машинних. Робочий тиск пари в котлах підняли з 24,61 кг/см² (24,29 атм.) і 343 °С до 28,1 атм. (28,47 кг/см²) і температури 370 °С, що було вище ніж на американських «Бруклін» (28,2 кг/см², температура — 342 °С).

5 травня 1940 року були завершені випробування на повну потужність першого крейсера «Фіджі»: дві години роботи при 72 500 к.с. і дві години на 80 000 к.с. Фронтові умови не дозволили виміряти швидкість точно, але за оцінками швидкість при стандартній водотоннажності була 31,5 вузол на 72 500 к.с. та 32,25 — на 80 000 к.с. Водотоннажність «Фіджі» на початку війни становила 8 631, 8 524, 10 724 довг. тонн — стандартна, легка і повна, відповідно. Дальність на 16 вузлах при чистому дні на крейсерських турбінах була між 5900 і 5700 морських миль. Швидкість в морі з чистим дном: 30,3 вузлів.

Артилерійське озброєння крейсерів типу «Фіджі» включало дванадцять 152-мм і вісім 102-мм універсальних гармат. Боєкомплект до гармат обох видів скоротили до 150 снарядів на ствол, це було зроблено для дотримання 8 000-тонного обмеження стандартної водотоннажності, хоча місткість льохів дозволяла приймати по 200.

152-мм гармати Мк XXIII з довжиною ствола в 50 калібрів були гарматами головного калібру на всіх британських легких крейсерах передвоєнної побудови, починаючи з «Ліндера». Спочатку вони встановлювалися в двогарматних баштах МкXXI («Ліндер», «Сідней», «Аретьюза»), потім e тригарматних МкХХII (тип «Саутгемптон») і Мк XXIII («Белфаст», «Фіджі»). Особливістю британських тригарматних башт було зміщення середнього ствола назад на 0,76 м для того щоб запобігти розсіювання снарядів через взаємовплив дульних газів.