Макрейкери

Витоки макрейкерства сягають кінця XIX століття, коли вийшли друком твори Марка Твена («Позолочене століття», 1873), Г. Джорджа («Прогрес та бідність», 1879), Е. Белламі («Погляд назад», 1888) та Г. Д. Ллойда («Багатство проти суспільства», 1894).

У цей час також з'явились статті в журналі Б. Флауера «The Arena», в яких підіймалось питання про владу бізнесу, його тіньові зв'язки з державним апаратом та політичну корупцію. В 1901 році Флауер виступив зі статтею, в якій наголосив на необхідності демократичних реформ, повернення принципів Декларації незалежності, обмеження трестів, ліквідації панування монополій в економічному та політичному житті країни, встановлення державної власності на землю та прямих виборів. Флауер став першим, хто почав відкрито критикувати ці явища в суспільстві, однак ця критика залишалась загальною, без переходу на конкретні приклади.

Статті в «The Arena» підштовхнули журналістів до конкретних розслідувань зловживань в органах міського управління та діяльності монополій. Вже в 1902 році у жовтневому номері нью-йоркського щомісячника «McClure's Magazine» було опубліковано статтю Джозефа Стеффенса та К. Ветмора «Часи Твіду в Сент-Луїсі» про хабарництво та шахрайство членів муніципалітету. Саме ця стаття поклала початок руху за «розгрібання бруду». Всі номери журналу були куплені першого ж дня, а громадськість вимагала подальших викриттів. Редакційне керівництво багатьох видань, розуміючи, що подібні статті принесуть їм додаткові продажі, надали можливість журналістам зайнятись розслідуваннями та публікацією таких матеріалів. На шлях «McClure's Magazine» стали журнали «Everybody's Magazine», «Collier's Magazine», «Cosmopolitan Magazine», «Hampton Magazine», ліберальний журнал «Independent» та «American Magazine». В результаті ціни на журнали макрейкерів значно знизились (до 10-15 центів), що зробило їх доступними для масового читача.

Найчастіше видавці не розділяли поглядів журналістів-макрейкерів, але охоче друкували статті задля збільшення прибутків. Окремі статті друкувались не лише в журналах макрейкерів, а й в звичайних виданнях (наприклад, «Mancy's Magazine»).

Більшість макрейкерів діяли стихійно, самостійно обираючи на свій страх і ризик об'єкти переслідувань. Вони групувались між собою лише в межах окремої редакції, поділяючи між собою сюжети репортажів. Окремого товариства макрейкерів створено не було. Конкуренція між виданнями за читачів спонукала видавців збільшувати фінансування на розслідування, що сприяло активності журналістів.

Лінкольн Джозеф Стеффенс

Однією з перших робіт про методи збагачення великих промислових монополій та банківських фірм була серія статей Іди Тарбелл, опублікованих в 1902—1904 роках. В них наголошувалось на історії створення та збагачення відомого тресту Джона Рокфеллера «Стандарт ойл».

Значний резонанс викликали статті Джозефа Стеффенса «Ганьба Міннеаполіса» та «Огайо: повість про два міста». Тут автор викривав запроданство та хабарництво виборних осіб — мерів, членів муніципалітетів та урядів у штатах. Після успіху публікацій про корупцію на місцевому рівні Стеффенс зробив спробу розслідування махінацій в масштабі штатів. Серія його статей про становище в Нью-Джерсі, Огайо, Іллінойсі та Міссурі під загальною назвою «Вороги республіки» наочно показувала, що корупція в політиці тісно переплітається з корупцією в бізнесі. На прикладі штату Нью-Джерсі Стеффенс довів, що корпорації підривають конституційні засади США. Законодавчі збори цього штату виробили, а губернатор затвердив закон, що дозволяв організацію будь-яких корпорацій, які платять податок Нью-Джерсі, але мають право діяти в масштабі всієї країни. Стеффенс назвав Нью-Джерсі «штатом-зрадником», оскільки цей закон дозволяв монополіям обходити прийняті в інших штатах антитрестівські закони і одночасно приносив величезні доходи штату.

Макрейкери довели залежність преси від монополій і показали, що багато видавництв (в тому числі й макрейкерські) існували головним чином за рахунок рекламних оголошень, що надавались ними різним фірмам.

Свавілля і боротьба «мідних королів» в штаті Монтана були описані в статтях Ч. Р. Коннолі, опублікованих у 1906—1907 роках в «McClure's Magazine». Коннолі показав, як політичне та ділове суперництво монополістів за контроль над багатими мідними родовищами Монтани призвело до нечуваної кризи урядових установ штату, масового підкупу законодавчих зборів, спроби підкупити Верховний суд штату. Боротьба закінчилася в 1906 році компромісом між відомим «мідним королем» Ф. А. Гейнзе та «Амальгамейтед Коппер компані». Сучасники відзначали величезний інтерес публіки до статей Коннолі за межами штату Монтана.

Розслідування зловживань і корупції в штатах мали неминуче призвести макрейкерів до Вашингтона. Письменник Д. Г. Філліпс пішов у цьому напрямку далі Стеффенса, Коннолі та Тарбелл. Він замахнувся на найвищий законодавчий орган США — сенат. Філліпс розслідував діяльність сенаторів і в 1906 році опублікував гостру та політично злободенну серію статей під назвою «Зрада сенату», в якій наочно показав зв'язок сенаторів з бізнесом. Ефект статей був особливо сильним тому, що в них були названі імена основних діячів правлячої республіканської партії: лідера республіканців у сенаті Н. Олдріча (тестя Рокфеллера), Ч. Діпью та інших. Саме після цих статей президент Рузвельт намагався дезавуювати виступ Філліпса і назвав журналістів «розгрібачами бруду», після чого для журналіста закрилися двері багатьох редакцій.

Іда Мінерва Тарбелл

Великий успіх мали серії статей Т. Лоусона «Скажені фінанси», що вважаються зразком викриття махінацій фінансових ділків Волл-стріт. Лоусон чудово розбирався в цих махінаціях, адже був фінансистом, а не професійним журналістом.

Макрейкери торкалися практично всіх сторін життя американського суспільства. Ними було викрито злочинні дії власників заводів м'ясних консервів та медичних препаратів, що призвело до випадків отруєння населення недоброякісною продукцією; змальовано жорсткі умови праці іммігрантів та кольорового населення США, збагачення на експлуатації дітей та проституції. Було розслідувано скандальну справу Церкви Святої Трійці на Манхеттені, що володіла кількома прибутковими будинками в нетрях Нью-Йорку.