Максимчук Святослав Васильович

Максимчук Святослав
Ім'я при народженні	Максимчук Святослав Васильович
Народився	9 березня 1936 (85 років); с. Ремель, Рівненська область, Українська РСР, СРСР
Національність	українець
Громадянство	Україна
Діяльність	актор
	Нагороди та премії
	Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені С. Руданського (2012)

Святослав Васильович Максимчук (нар. 09 березня 1936, с. Ремель Рівненської області) — український актор театру й кіно, педагог. Актор Львівського драматичного театру ім. Марії Заньковецької (з 1964 р.). Народний артист України (2000 р.).

Життєпис

Народився 9 березня 1936 року в селі Ремель (Рівненська область).

У 1959 році закінчив акторське відділення Харківського театрального інституту (курс Д. Антоновича). Працював у театрах Харківської області (1959—1960 рр.), у Харківському українському драматичному театрі імені Т. Шевченка і водночас на кафедрі сценічної мови Харківського театрального інституту (1960—1964 рр.); від 1964 року — у Національному українському драматичному театрі імені М. Заньковецької (Львів), із 2000 за сумісництвом викладає на кафедрі театрознавства й акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка.

Акторсько-декламаторську діяльність розпочав у 1966 році — з участі в конкурсі до 110-річчя І. Франка (за читання поеми «Похорон» став одним із переможців).

З 1989 року — ініціатор і ведучий «Заньківчанських вечорів» у Львові — своєрідних творчих звітів визначних особистостей[1].

Творчість

Ролі в театрі

Зіграв понад 100 ролей, зокрема:

1971 — «Моє слово» Василя Стефаника; реж. Сергій Данченко[2]
«Шельменко-денщик» за п'єсою Григорія Квітка-Основ'яненко — Скворцов
«Маруся Богуславка» за романом Михайла Старицького — Сохрон Мальований
«Доки сонце зійде, роса очі виїсть» Марка Кропивницького — Горнов
«Гріх і покаяння» Івана Карпенка-Карого — Никодим
«Суєта» Івана Карпенка-Карого — Демид, Михайло
«Сестри Річинські» Б. Антківа за романом Ірини Вільде — Доктор Безбородько
«Сторінка щоденника» Олександра Корнійчука — Леонід Край
«Сині роси» Миколи Зарудний — Клим Островий

Аудіоальбоми

Творчий вечір до Дня народження Ліни Костенко у Львівській обласній філармонії
(12 березня 2018)

Особливу популярність здобув як майстер художнього читання: унікальна пам'ять, тонке відчуття стилю письменника, глибоке пройняття психологією твору. У доробку — понад 40 аудіоальбомів, половина з них — у серії «Українська класика від Святослава Максимчука».

«Фонохрестоматія з української літератури для 8–9 класів середніх шкіл» (1979—1980 рр.)
«Моя Шевченкіана» (1999, Монреалі (Канада))
«Мій Шевченко» (110 творів) — (2014, Львів)
«Франкові поеми «Похорон», «Мойсей», «Іван Вишенський», «Лис Микита», поезії зі збірок «Зів'яле листя», «Semper tiro» та ін.»
«Франкіяна Святослава Максимчука»
«Енеїда» (перші три частини) І. Котляревського

У репертуарі художніх читань Максимчука також твори Г. Сковороди, М. Шашкевича, С. Руданського, В. Самійленка, В. Стефаника, Леся Мартовича, О. Маковея, В. Короліва-Старого, Є. Маланюка, Василя Барки, О. Гончара, Д. Павличка, Л. Костенко, І. Світличного, В. Симоненка, І. Драча, В. Лучука, В. Шевчука, Р. Третякова, Р. Лубківського, Ігоря Павлюка.

Фільмографія

Бібліографія

Мозаїка спогадів (Львів: «Видавництво Старого Лева», 2021) [3].

Нагороди

2011 — Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені Степана Руданського[4]

Примітки

Святослав Максимчук: «Я мав допомогти гостеві на сцені перемогти того, хто не сприймав його думок»
Святослав МАКСИМЧУК (11 травня 2021). «Моє слово» Василеві Стефаникові та халвовий гавкіт (ua). «Високий Замок». Процитовано 2021-8-22.
Мозаїка спогадів. Видавництво Старого Лева. Процитовано 29 серпня 2021.
Леонід КУЦИЙ Визначено лауреата літературно-мистецької премії імені С. Руданського [Текст]: [ним став народний артист України Святослав Максимчук] // Літературна Україна. — 2011. — 29 грудня. — С. 13 : іл.

Джерела

Максимчук Святослав Васильович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 34-35.
Літературні вечори в Українському Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973—2006 // Укладачі: Віра Боднарук, Володимир Білецький. — Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. — 140 с.
Шалата М. Й. Максимчук Святослав Васильович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
Шевчук В. Емоціо та раціо в інтерпретації… Святослава Максимчука // Наук. світ. 2000. № 1.
Вдовиченко Г. Святослав Максимчук: «Чом працювать на власній ниві — стид?» // Високий Замок. 2000, 20 грудня
Чорнопиский М. Півстоліття в театрі красного мовлення // Літературна Україна. 2010, 14 січень.
Теленчі О. «Я ніколи не зрадив слово…» // За вільну Україну. 2011, 29 грудня
Горак Я. Огонь в одежі слова: Нарис про Франкіану Святослава Максимчука. Львів: Апріорі, 2016. — 224 с. : іл. — ISBN 978-617-629-286-9
Ремель. Трагедія на світанку: історичний нарис / автор ідеї та куратор проєкту Святослав Максимчук [вид. 2-е, випр. і доповн.]. – Львів: СПОЛОМ, 2020. – 220 с.: іл.
Барабаш (Челецька) М. Ламаючи стереотипи: новий авторський проект із художнього читання // Слово Просвіти: Всеукраїнський культурологічний тижневик. – Режим доступу: http://slovoprosvity.org/2016/03/10/lamayuchi-stereotipi-novij-avtorskij-proekt-iz-xudozhnogo-chitannya/
Барабаш (Челецька) М. Все починається від Адама: Святослав Максимчук інсценізував «Байки світовії» Степана Руданського // Високий Замок. – 2016. – 5 квітня (вівторок). – С. 12.
Барабаш (Челецька) М. Книжка, яка промовляє акторським голосом: Яким Горак представив «Огонь в одежі слова. Нарис про франкіану Святослава Максимчука». – Режим доступу: http://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayinci-chytayte/knyzhka-yaka-promovlyaye-aktorskym-golosom

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Святослав Максимчук: «Я мав допомогти гостеві на сцені перемогти того, хто не сприймав його думок»

[Моє_слово-2] Святослав МАКСИМЧУК (11 травня 2021). «Моє слово» Василеві Стефаникові та халвовий гавкіт (ua). «Високий Замок». Процитовано 2021-8-22.

[3] Мозаїка спогадів. Видавництво Старого Лева. Процитовано 29 серпня 2021.

[4] Леонід КУЦИЙ Визначено лауреата літературно-мистецької премії імені С. Руданського [Текст]: [ним став народний артист України Святослав Максимчук] // Літературна Україна. — 2011. — 29 грудня. — С. 13 : іл.