Микола Шпак

Приміщення школи в Липках, де навчався М. Шпак

Народився 23 лютого 1909 року в селі Липки Корнинської волості Київської губернії у селянській родині. Батько поета був незаможним садівником. Рід Шпаківських мав шляхетське походження, і належав до гербу Одинець[2].

Після закінчення Липківської семирічної школи у 1926 році вступив до Київської художньо-індустріальної школи (відділ малярства), в якій навчався близько двох років. Згодом перейшов до Київського сільськогосподарського інституту. Також навчався в Запорізькому інституті профосвіти. Приблизно в ці роки Микола почав друкувати свої вірші у журналі «Молодняк».

В 1930 році переїхав до Харкова на постійну роботу в редакції газети «Молодий більшовик». З 1931 до 1932 року перебував у лавах Червоної армії, готував до друку свою першу поетичну збірку «Наркому рапорт», яка вийшла у 1933 році в Харкові. У 1933 році перебував в Запоріжжі, співпрацюючи з газетою «Червоне Запоріжжя»[1].

В 1934 році став членом Спілки письменників України, переїхав до Києва і повністю віддався літературній діяльності. Тут він мешкав у будинку письменників Роліт (кв. 15). За шість передвоєнних років він видавав збірки поезій, багато перекладав і писав твори для дітей[3]. Завідував Всеукраїнським кабінетом робітничого автора при видавництві «Український робітник».

В 1941 році вступив до Комуністичної партії[4].

В перші тижні війни Микола з групою письменників поїхав до Тернополя, у розпорядження політвідділу Південно-Західного фронту. Звідти частину з них розподілили в різні військові і армійські газети. Поета і решту направили у резерв до Полтави, де він став старшиною. Письменник Микола Шеремет згадував: «Людина м’якої, лагідної вдачі, одягнувши шпалу на петлиці, одразу переродилась. Він став суворим і вимогливим»[5]. Після Полтави Шпак недовго перебував у Харкові, а потім повернувся до Києва. Певний час був військовим кореспондентом газети 37-ї армії Південно-Західного фронту[1], виступав з патріотичними віршами по радіо.

Як офіцер Червоної армії, брав безпосередню участь у боях на підступах до столиці, але наприкінці вересня 1941 року в районі Борисполя потрапив у полон, згодом — у Дарницький концтабір. Після втечі Шпак вирушив на рідну Житомирщину. Після полону поет ледве ходив, але оговтавшись, він почав гуртувати навколо себе молодих патріотів, організував підпільну групу опору і на її основі партизанський загін «За свободу». Підпільники розгорнули широку агітаційну роботу в Липках та інших селах району: розповсюджували повідомлення радянської влади та вірші поета, залучали до організації нових членів, готувались до збройної боротьби з ворогом[5].

Весною 1942 року стався провал попільнянської підпільної організації, почалися арешти в селі Липки. Партизани на чолі зі своїм керівником з боєм відійшли в ліс. Микола Шпак більше не мав змоги перебувати у рідному селі, тому разом з невеликою групою вирушив до окупованого Києва, де сподівався на встановлення зв'язку з місцевим підпіллям[6]. Проте йому це не вдалося. 19 червня 1942[1][2][4] Миколу Шпака та його товариша письменника Петра Радченка було заарештовано на одній з вулиць Києва за доносом невідомого. Поета було страчено в катівнях гестапо, місце його поховання невідоме.

Був одружений із Зінаїдою Горбатенко, у шлюбі народилося троє дітей. Микола Шпак — батько журналістки Неоніли Братунь та літературної критикині Тетяни Лебединської.

Поет визнавав, що поштовхом до творчості стали прочитані ним в дитинстві твори Т. Шевченка, І. Франка, О. Пушкіна та інших[5].

Перші публікації віршів з'явилися 1928 року. Разом з Ю. Костюком, Шпак працював на Запоріжжі над утворенням міжрайонної групи «Молодняка» Запоріжжя-Дніпрельстан. Певний час входив до літературної організації «ЛОКАФ», яка працювала під егідою Червоної армії і флоту.

Був знайомий з багатьма відомими письменниками, серед них: В. Сосюра, М. Рильський, П. Усенко та інші.

До війни вийшли друком збірки поезій Шпака: «Наркому рапорт» (1933), «В дорозі» (1934), «Моя любов» (1936), «Багатство» (1938), «Сила земна» (1940). Доробок Шпака у дитячій літературі: «Казка про горе, потоплене в морі», «Сон Захарка», «Казка про лютого царя і мудру вдову»; пробував перо також у прозовому жанрі та вдосконалив власну художню стилістику у царині художнього перекладу (перекладав твори В. Маяковського, М. Огарьова, О. Полєжаєва, К. Хетагурова, М. Некрасова та інших)[5][6].

По смерті письменника виходили його вибрані твори у таких виданнях: «Поезії» (1946), «Жита красуються» (1947), «Вибрані поезії» (1950, 1952, 1956, 1967, 1979), «Три казки» (1980). Частина творів була перекладена російською мовою, переважно з'являється у збірках присвячених Другій світовій війні та поетам тієї пори[6].

Тематика творчості Миколи Шпака у передвоєнні роки різноманітна. Але все-таки найкращі твори були написані про рідне село. Липківська земля давала силу і наснагу для творчості поета. У цих віршах поета описує батьківський край, неповторну красу української землі та Полісся, звичаї та життя простих людей. Серед них вірші «Квітує жито», «Весна» «Гей, піду до клубу я», «Сонце злотаву міць» та інші, які пізніше увійшли до другої збірки. Часто митець лірично звертається до почуття любові, наприклад у віршах «Я люблю», «Чи сміємо?»[7].

Квітує жито хвилями під сонцем, Снується співом синя далина. Орем на пар. Лоскоче радість серце... Шумує буйно літо на ланах.

— Вірш "Квітує жито", 1928 р.

Багато уваги М. Шпак приділяв так званій "виробничій темі", у подібних творах поет зображує працьовитих земляків. Свої вірші він писав стилізуючи під народну пісню чи послання, використовував розмовні інтонації, прагнув максимально наблизити до широкого загалу читачів, зробити зрозумілим кожному[3].

Під час війни Шпак закликав до боротьби з нацистами своїми полум’яними віршами. Його твори в той час поширювались під псевдонімом Пилип Комашка. Їх читали і вчили напам’ять. У них поет уславлює своїх мужніх побратимів, які до останньої краплини крові воюють з загарбниками, просто й ясно показує злочини нацизму, закликає боротися з ворогом. У воєнний період написані вірші «До зброї!», «Забирають окупанти хліб», «На німецьку відозву…» та інші[3].

Піднімайсь, народ! До зброї! Враз позбудемось лихої Долі рабської, тюрми! Піднімайсь, народ, з пітьми!

— Вірш "До зброї!", 31.01.1942 р.

Перед війною

В свою чергу автор вірить у щасливе, вільне повоєнне життя, у те, що перемога на стороні українців. Останні вірші, написані в травні 1942 року, сповнені трагізму, поет звертається до дружини, ніби передчуває свою загибель:

Я в братській буду, Зіна, Лежати поміж кленів... Ти так хотіла сина, Похожого на мене.

— Вірш "Бажання", 10.05.1942 р.

М. Рильський писав про поета так: "Син садівника із села Липки на Житомирщині, він усе своє коротке життя зберігав кровний зв’язок з землею, з природою..., виявив себе як уроджений і тонкий пейзажист..." [3]

• 1933 — Наркому рапорт
• 1934 — В дорозі
• 1936 — Моя любов
• 1938 — Багатство
• 1940 — Сила земна

Неабиякі здібності до малювання хлопець виявив ще під час навчання у школі. Саме вони і привели майбутнього поета в 1927 році до Київської художньо-індустріальної школи, куди, маючи талант, він був зарахований до «безплатної категорії». Коли тільки випадала можливість, Микола охоче брав етюдник і йшов, як він казав, «на побачення з красунею природою». Під час німецької окупації значна частина альбомів і етюдів митця, як і віршів, була втрачена.

Віра Єніна, з якою поет здружився на пленері, згадувала Шпака так: «Коли помітила юнака з картоном у руках, мало не випустила мольберт від здивування – що за фарби! Здавалося, невеличкий картончик розправився від того сонячного живопису. Хоч не вистачало міцного рисунка, але фарби він відчував так тонко, що міг видавати з тих немудрих цільних тюбиків, що були в етюднику, несподівано цікаві сполучення кольорів»[5].

Меморіальна дошка М. Шпакові на будинку письменників Роліт у Києві