Мордовські мови

Поділ фіно-волзької спільноти на мордовську та марійську гілки, на думку угорського мовознавця-ураліста Петера Гайду, відбулося у I тис. до н. е. Таким чином виділилася етнічна спільнота, носіями якої стали предки мокші та ерзі, а також инших мордовських племен. Утворилась загальномордовська чи прамордовська мова.

Приблизно у VIII — IX століттях загальномордовська мовна єдність почала розпадатися, утворилися діалектні підрозділи, які з часом виробили специфічні особливості на рівнях фонетики, морфології та лексики і стали самостійними мовами[1].

Першим лексикографічним джерелом мордовського народу є робота голландського вченого Ніколаса Вітсена «Північна та Східна Тартария» 1692 року, де спеціальний розділ присвячений опису життя мордви та особливостям мордовських мов. У розділу подається перелік мордовських назв з 325 голландсько-мордовських відповідностей.

Мордовський словник, виданий Вітсеном наприкінці XVII ст., відкриває першу сторінку мордовської філології та, особливо, лексикографії.

Ідея об'єднання ерзянської та мокшанської мов в єдину, так звану "мордовську мову", виникла невдовзі після Жовтневого перевороту в Росії. Ця ідея з'явилась в середовищі редакторів та публіцистів більшовицької періодичної преси ерзянською та мокшанською мовами. Такими виданнями були "Чинь стямо" (ерз. "Світанок") — Ульяновськ, 1920 р.; "Якстере теште" (ерз. "Червона зірка") — Москва, 1921 р.; "Якстере сокиця" (ерз. "Червоний рільник") — Саратов, 1921 р.; "Од веле" (ерз. "Нове село") — Пенза, 1924 р. Однак, ця ідея не знайшла підтримки ані серед ерзянської, ані серед мокшанської інтелігенції. Ідею було реанімовано у 1930-х роках під час активного обговорення конкретних особливостей орфографії, морфології, витворення новітньої термінології та використання основ алфавіту (на латинській або кирилічній графіці) як ерзянської так і мокшанської мов. Однак, і на цей раз мовознавці не сприйняли ідею створення єдиної мордовської мови серйозно.[2]

У 1955 р. філолог М. Коляденков виступив із доповіддю у якій обґрунтував існування у далекому минулому єдиної спільної основи для ерзянської та мокшанської мов і запропонував вивчати цю основу як окрему мову — мордовську, якою, щоправда, вже ніхто не говорив. Проте, і ця ідея виявилась маргінальною. Ерзя та мокша не виявили жодного інтересу до переходу на мордовську мову, адже не існувало ні граматики, ні літературного корпусу цієї мови. До ідеї повернулись лише в середині 1990-х років, однак, так і не змогли втілити у життя. Над проектом створення єдиної мордовської мови тривалий час працюють мордовський чиновник Олександр Лузгін та мовознавець Михайло Мосін.[3]

Професор Мордовського державного університету ім. М. Огарьова Володимир Абрамов вважає, що єдина мордовська мова існувала до середини І тисячоліття.[4]

Робота зі створення єдиної мордовської мови зазнає гострої критики від ерзянської інтелігенції, яка стверджує, що об'єднання двох окремих націй (ерзі та мокші) в єдину націю, як і об'єднання двох окремих мов в єдину мордовську — це інструмент русифікації обох народів.[5][6] У 2009 р. ерзянські активісти заявили про насадження ідеї утворення єдиної мордовської мови директивними методами в Мордовському державному університеті ім. М. Огарьова.[7]

Мокшанська мова, як і ерзянська, значно більш споріднена з марійською мовою та балтсько-фінськими мовами, ніж з іншими фіно-угорськими мовами.

Писемність у мокшанської та ерзянської мов виникла в другій половині XVIII століття на основі кирилиці. Сучасні алфавіти цих мов повністю збігаються з російським алфавітом.

Поширення мордовських мов (ерзянської та мокшанської) на території Російської імперії за даними переписів 1897.

Народи, що розмовляють на мордовських мовах — ерзя, мокша, шокша, терюхани та каратаї, часто об'єднуються під однією загальною назвою — мордва. Звідси походить помилкова думка, що мордва говорить на єдиній мордовській мові. Через це буває складно оцінити кількість людей, що володіють ерзянською та мокшанською мовами, так як при опитуваннях обидві мови враховуються просто як мордовська.

Згідно результатів перепису населення 2002 року в Росії 614 260 осіб вказали, що володіють «мордовською, мокша-мордовською, ерзя-мордовською» мовами.[10] 843 350 осіб вказали національну приналежність — мордва, в тому числі 49 624 людини вказали національність мокша, 84 407 — ерзя.[11]

Згідно результатів перепису населення 2010 року в Росії 392 941 осіб вказали, що володіють «мордовською» мовою, 36 726 осіб вказали, що володіють «ерзя-мордовською» мовою, 2025 осіб вказали, що володіють «мокша-мордовською» мовою.[12] 744 237 осіб вказали національну приналежність — мордва, в тому числі 4767 осіб вказали національність мокша, 57 008 — ерзя.[13]

За даними Ethnologue, число носіїв мокшанської мови — 296 904 особи,[14] ерзянської — 517 575 осіб в світі, в тому числі 440 000 в Росії.[15] За даними Joshuaproject, число носіїв мокшанської мови в світі — 294 000 чоловік,[16] ерзянської — 416 000 в Росії (в світі ерзян — 469 000).[17]

• Орнатов П. Мордовская грамматика, составленная на наречии мордвы-мокши. — М., 1838;
• Шахматов А. А. Мордовский этнографический сборник. — СПб., 1910;
• Евсевьев М. Е. Основы мордовской грамматики. — М., 1928; Очерки мордовских диалектов: в 5 т. — Саранск, 1961—1968;
• Русско-эрзянский словарь [ок. 25000 слов] / Сост.: М. Н. Коляденков, Ф. В. Сульпин, Л. П. Тарасов, Н. Ф. Цыганов; Под общ. ред. М. Н. Коляденкова и Н. Ф. Цыганова. — М.: Гос. изд-во иностр. и нац. словарей, 1948. — 418 с. — 5000 экз.
• Эрзянско-русский словарь [ок. 15000 слов с прил. краткого грамматич. очерка] / Сост.: М. Н. Коляденков и Н. Ф. Цыганов; Под ред. Д. В. Бубриха. — М.: Гос. изд-во иностр. и нац. словарей, 1949.
• Цыганов Н. Ф. Вопросы лексики и лексикографии мордовских языков : Автореф. дис. … канд. филол. наук. — М., 1952. — 24 с.
• Грамматика мордовских (мокшанского и эрзянского) языков. Фонетика и морфология. — Саранск, 1962. — Ч. 1;
• Вопросы мордов. филологии: [Сб. статей / Отв. ред. Н. Ф. Цыганов]. — Саранск : Морд. кн. изд-во, 1968. — 198 с. — (Кафедра мордовского языка и литературы Мордовского гос. ун-та. Ученые записки ; № 64).
• Феоктистов А. П. Очерки по истории формирования мордовских письменно-литературных языков (ранний период). — М., 1976;
• Грамматика мордовских языков: Фонетика, графика, орфография, морфология. — Саранск, 1980;
• Лексикология современных мордовских языков. — Саранск, 1983;
• Современные мордовские языки. Фонетика. — Саранск, 1993;
• Мокшень кяль. Морфология. — Саранск, 2000;
• Эрзянь кель. Морфология. — Саранск, 2000;
• Budenz J. Moksa- és erza-mordvin nyelvtan // Nyelvtudományi közlemények. — Budapest, 1876. — Bd. 13;
• Paasonen H. Mordwinische Lautlehre. — Helsingfors, 1903;
• Keresztes L. Geschichte des mordwinischen Konsonantismus. — Szeged, 1986—1987. — Bd. 1—2.