Ніколаус Брунс

Родинний будиночок Брунсів в Швабштедті

Брунс походив з родини музикантів герцогства Шлезвіг (нині територія Німеччини). Його дід Пауль був лютнистом і музичним майстром в каплиці герцога Готторпа Фрідріха III, дядько Фрідріх Ніколаус був керівником Гамбурзької музичної ради, а батько Пауль Брунс (можливо, учень Франца Тундера[2]) був органістом у Швабштедті, де одружився на Клелії Волкмар, дочці свого попередника[3][4].

Перші уроки музики Ніколаус отримав від батька. Хлопчик рано опанував гру на органі і складав «непогані» композиції для клавішних і голосу[5]. Враження від сусіднього Гузума, ймовірно, також вплинули на юного музиканта[4]. Ніколаус виявив достатньо таланту, щоб навчитися грі на скрипці та віолі у свого дядька Пітера, до якого вирушив у Любек в 16-річному віці. Брунс став наймолодшим представником скрипалів Любека, майстерність його гри була відома далеко за межами міста. Він також був улюбленим учнем Дітріха Букстегуде[5], у якого вивчав композицію і удосконалював свою гру на органі. Букстегуде був найбільшим прикладом наслідування для Брунса.

Після навчання у Любеку, Брунс деякий час подорожував околицями у пошуках роботи. Завдяки рекомендаційному листу від Букстегуде, Ніколаус вирушив працювати заступником органіста у Копенгаген. Під час поїздки Ніколаусу допомагав Йоганн Герман Гессе, його майбутній шурин. Там він перебував кілька років, ймовірно, виступаючи на вечірніх концертах і при королівському дворі. В період з березня по вересень 1685 року Брунс був заарештований за нез'ясованих обставин[6]. Після багатьох безуспішних спроб, за участі високопоставлених представників уряду, композитора нарешті вдалося звільнити. Детальна інформація про діяльність та перебування композитора в той період до наших днів не дійшла.

Після смерті старого органіста міської церкви Гузуму (вже не існує), в січні 1689 року міська рада вирішила запропонувати цю посаду Брунсу, який вже досяг певної популярності. Але ніхто не знав про його місце перебування, тому було прийняте рішення негайно розшукати музиканта[1]. Це робилося з великим поспіхом, адже інші міста могли також бути зацікавлені в талановитому органісті. Навіть вночі гонець їхав у Швабштедт, щоб дізнатися адресу Ніколауса у батька чи брата. Після прослуховування 29 березня в Гузумі, він був прийнятий на посаду одноголосно, оскільки «ніхто в цьому місті раніше не чув подібної майстерності композиції та гри на всіх типах інструментів»[7]. Після призначення органістом, Брунс одружився на Анні Доротеї Гессе, зведеній сестрі своєї тітки.

Церква в Гузумі, де Брунс працював з 1689 по 1697 рік

Через чотири місяці після призначення в Гузумі, міська рада Кіля запропонувала йому посаду в церкві Святого Миколая, що призвело до запеклої суперечки між двома містами. Брунс, захоплений інтригою, прибув у Кіль 29 липня цього ж року і пообіцяв розпочати роботу через два тижні. Після цього представники Гузуму пообіцяли Брунсу, як єдиному органісту, підвищення зарплати на 100 талерів в рік за умови лишитися в місті. Композитор погодився і повернувся назад[5]. Але після зміни депутатів у 1691 році, Брунсу було відмовлено в надзвичайному підвищенні платні. Через це він подав позов до герцога Готторпа, який виграв[8]. У своєму листі до міської ради герцог вказав, що Ніколаус терміново потребує гроші.

Крім органу, відновленого Готфрідом Фрічем в 1629 році, Брунс використовував церковний хор. Протягом двох років він працював з місцевим кантором, відомим своїм басовим голосом. Брунс жив у Гузумі до моменту своєї передчасної смерті у 31-річному віці. Згідно з церковними архівами міста, композитор помер від туберкульозу. У записах пастора з'являються такі слова: «усі шкодують, що такому першокласному майстру своєї професії та просто чудовому чоловіку не судилося жити довше»[7]. Похований 2 квітня 1697 року на місцевому цвинтарі. Нині місце його могили втрачене.

У Брунса було п'ятеро дітей, дві дівчинки померли в дитинстві. Трьох дітей взяв на опіку його шурин. Його єдиний син Йоганнес Паулюс вивчав богослов'я і був пастором монастирської церкви в Преці. У Ніколауса був брат Георг, який зайняв його місце органіста в Гузумі. Разом з Ніколаусом вимерла й історія сім'ї музикантів Брунсів[9][10].

Органні твори Брунса демонструють характерні риси північнонімецького органного стилю: контраст прелюдії і фуги, арпеджіо, ехо і віртуозні пасажі з трелями[2]. Кожна робота має складну та чітку структуру. Вражає смілива гармонія і хитромудрі ритми. Брунс вичерпав усі можливості Stylus phantasticus для створення емоційно насичених композицій. Швидкі прелюдії вимагають точності й висувають високі вимоги до виконавця.

Прелюдія мі мінор «Велика»

Ця прелюдія, безсумнівно, є найвідомішим і найбільш «іконічним» твором Брунса[13]. Вона умовно складається з п'яти відокремлених частин: прелюдія ― фуга ― інтерлюдія ― фуга ― кода. Завдяки великій різноманітності ідей та форм Брунс доводить Stylus phantasticus до крайності.

Прелюдія складається зі швидкого епічного хроматичного вступу, який переплітається з подальшими коротшими частинами. Фуга починається хроматичною послідовністю нот, за якою слідує основна тема, що доповнюється другим голосом:

Після закінчення першої фуги слідує інтерлюдія зі зміною темпу та ритму. Після неї йде несподіваний уривок арпеджіо. Можливо, цю частину Брунс грав на скрипці акомпануючи собі на педалі[14]. Далі йде невелика секція з послідовних акордів та частини адажіо, яка нарешті переходить у другу фугу 12/8 з синкопованою основною темою:

Після другої фуги йде завершальна віртуозна кода, твір закінчується мажорним акордом у відповідній тональності.

Єдиним джерелом «Великої» Прелюдії мі мінор є табулатура зроблена органістом Й. К. Бахом (до 1708 р.).

«Маленька» Прелюдія мі мінор, табулатура

Прелюдія мі мінор «Маленька»

«Маленька» Прелюдія мі мінор не така велика, як попередня, але така ж фрагментована за структурою. Після вступу, який складається з швидкого педального соло з поетапним супроводом акордами, слідує відносно довгий розділ ехо та адажіо. Далі йде веселе фугато. Наступний розділ у темпі алегро завершують кілька тактів арпеджіо, які ведуть до останньої частини[15].

Єдиним джерелом «Маленької» Прелюдії мі мінор є табулатура зроблена німецьким музикознавцем та органістом Генріхом Шмаглем у 1877 році.

Прелюдія соль мажор

Формально ця робота структурована подібно до інших прелюдій Брунса. Складається з п'яти частин: прелюдія ― фуга ― інтерлюдія ― фуга ― кода. Але на відміну від двох прелюдій мі мінор, цей твір, незважаючи на різні розділи, має внутрішню узгодженість та ретельно обдуману структуру.

Після швидкої прелюдії починається перша п'ятиголоса фуга, тема якої, подібно до Букстегуде, містить повторювані ноти. Деякі уривки містять подвійну педаль і, отже, переходять у шість голосів (такти 58-62). Після інтерлюдії йде друга фуга, також п'ятиголоса. Віртуозна педальна кода нарешті підводить до закінчення.

Джерелами є кілька партитур у звичайній нотації та фрагмент (одна сторінка) табулатури написаної Й. К. Бахом.

Хоральна фантазія «Nun komm, der Heiden Heiland»

Гімн «Nun komm, der Heiden Heiland» (укр. «Прийди, язичників Спаситель») є лютеранським хоралом 1524 року зі словами, написаними Мартіном Лютером і опублікованим в Ерфурті в першій книзі лютеранських гімнів. Цей мотив використав Брунс у своїй хоральній фантазії з чотирьох частин[2]. На початку мелодія з'являється в тенорі:

Один за одним альт і педаль переймають цей мотив. З часом додаються нові мелізми, що оздоблюють провідну теми з ехо та орнаментами в стилі партити. Частини передають різні настрої й рівномірно перетікають в останню секцію, яка закінчується відносно невиразно. Тональність – соль мінор.

Відомо різні джерела з 18 та 19 століття — вони відрізняються орнаментаціями, але усі записані у звичайній нотації.

Адажіо ре мажор

Цей короткий органний твір був знайдений в органній книзі Гузума (das Husumer Orgelbuch von 1758) і опублікований в 2001 році[15]. Велику роль в творі грає басова педальна частина. Швидше за все, ця композиція є фрагментом якоїсь втраченої прелюдії чи більшої композиції.

У своїх кантатах Брунс об'єднав стилістичні елементи двох протилежних музичних жанрів, а саме концерту і мадригалу, який до цього часу в основному використовувався для світської музики. Деякі композиції вимагають більшої інструментальності, інші навпаки — більшої вокальної незалежності. Є також фугальні секції, в яких поєднуються інструментальна і вокальна партії. Це говорить про те, що Брунс розглядав голос і інструменти як єдине ціле[16]. Однак інструментальна частина в кантатах є досить обмеженою, це, ймовірно, пов'язано з тим, що Брунс не мав можливості пройти навчання в цій області.

Вокальні твори Брунса можна умовно розділити на три категорії[11]. Одну частину складають добре скомпоновані концерти, які є цілісною п'єсою і в незмінному вигляді містять тексти творів. Іншу велику частину складають концерти з кількох частин, у них оригінальні тексти часто перефразуються. Брунс використовує такі прийоми, як ритурнелі, арії, дуети, тріо та хоровий спів. Нарешті, є один хоровий концерт, задуманий як лютеранський гімн.

Три сольні басові кантати були, ймовірно, написані для місцевого кантора Георга Фербера, відомим своїм басом, з яким Ніколаус працював у 1689–1691 роках[4][9]. Композитор безпосередньо брав участь у виконанні своїх робіт. Можливо, Брунс самостійно виконував кантату «Mein Herz ist bereit» граючи на скрипці й акомпануючи собі на педалях органа одночасно[4]. Інструментальне написання кантат свідчить про те, що композитор міг розраховувати на музикантів лише середнього класу. В основному він використовував п'ятиструнний ансамбль з двома скрипками та віолами, а також фагот, віолончель чи орган для генерал-басу[10].

Партитура кантати «Die Zeit meines Abschieds ist vorhanden», перша сторінка

«Die Zeit meines Abschieds ist vorhanden» (укр. «Настав час мого прощання»)

Тональність: ре мажор

Чотириголосий хор (сопрано, альт, тенор, бас), струнні інструменти (дві скрипки, дві віоли) і генерал-бас.

Текст: 2 Тимофію 4:6–8 (Новий завіт)

Цей твір багато в чому подібний до традицій концертного мотету: кожна ідея в тексті реалізується самостійно з точки зору мотиву. Твір поділено на п'ять розділів, які переплітаються між собою. Композиція починається фугою з чотирьох частин, яка складається з теми «Die Zeit meines Abschieds ist vorhanden» і контртеми «Ich habe einen guten Kampf». Основна думка другого розділу тексту («Ich habe den Lauf vollendet»), підкреслюється акцентами на голосних і супроводжується струнними інструментами. Центральний розділ визначається поступовим хроматичним піднесенням, а також гармонічним завершенням. Останній розділ («Nicht mir aber allein») починається сопрано і альтом, які посилюються тенором і басом[17].

«Der Herr hat seinen Stuhl im Himmel bereitet» (укр. «Господь підготував свій трон на небесах»)

Тональність: ля мажор

Бас, струнні інструменти (дві скрипки, дві віоли) і генерал-бас (віолончель або фагот)

Текст: Псалом 103, вірші 19–22

Ця кантата умовно структурована як тричастинний концерт і містить численні фугальні секції. Після невеликої симфонії перший розділ твору відкриває сольний бас, якому акомпанує п'ятиголосий інструментальний ансамбль. Вірші 20–22 становлять основу ​​твору. Завершує твір фугальна «Alleluja», в якій Брунс надає більше значення математично точній структурі, ніж простому музичному втіленню текстового матеріалу[17].

«Jauchzet dem Herren, alle Welt» (укр. «Я буду співати до Тебе, о Господи»)

Тональність: сі-бемоль мажор

Тенор, дві скрипки та генерал-бас

Текст: Псалом 100

Ця кантата поділена на три великі частини. Перша містить струнні арії, які через швидкі послідовності нот висувають високі вимоги до тенора. Другий розділ («Geht zu seinen Toren») містить чотириголосу фугу, яка включає всі інструменти, зокрема співака, а також зміну темпу. Третя частина схожа на першу[17].

«De profundis» (укр. «З глибини я взиваю до Тебе, о Господи»)

Тональність: ля мінор

Бас, дві скрипки та генерал-бас

Текст: Псалом 129, вірші 1–8

Скоріше за все, Брунс написав цю віртуозну сольну кантату для Г. Фербера[11][16]. Також це одна з двох відомих його композицій на латині. Партії баса та інструментів є подібними між собою, а скрипки чергуються, неодноразово виходячи на перший план.

Твір починається меланхолійною симфонією. Брунс намагається передати глибину кантати через протяжні арії басу, хроматичний спад та мінорну інтонацію. Центральна частина зображує віруючого у відчаї та сумнівах щодо порятунку, що передано нерішучим чергуванням повільних і більш швидких арій. Веселе прискорення темпу в останній частині («Et ipse redimet») відкидає будь-які сумніви і врешті-решт підводить до радісного «Amen»[17][18].

«Mein Herz ist bereit» (укр. «Моє серце готове»)

Тональність: соль мажор

Бас, скрипка та генерал-бас

Текст: Псалом 56, вірші 8–12 (німецький переклад «Paratum cor meum»)

Ця композиція дає уявлення про техніку гри Брунса. У прелюдії, зокрема, використовується віртуозна гра на скрипці, в якій часто звучать дві та три струни одночасно. Кантата складається з п'яти умовних розділів і має складну структуру. Веселий та невимушений настрій досягається завдяки численним фігурам та прийомам, як, наприклад, мелодія «Wache auf, meine Ehre» та перехід між голосом та інструментами. Завершує твір радісна «Alleluja»[17][19][20].

«Wohl dem, der den Herren fürchtet» (укр. «Блажен кожен, хто боїться Господа»)

Тональність: ре мінор

Два сопрано, бас, струнні інструменти (дві скрипки, дві віоли) та генерал-бас

Текст: Псалом 127

Ця кантата складається з чотирьох секцій. За хоровим вступом йде друга частина («Dein Weib wird sein»), призначена виключно для сопрано. Третя частина («Siehe, also wird gesegnet der Mann») написана відповідно для басу. Нарешті, четверта і остання дія («Der Herr wird dich segnen aus Zion») складається з чергування голосів і підводить до завершального «Amen»[17].

«Paratum cor meum» (укр. «Моє серце готове»)

Тональність: сі-бемоль мажор

Два тенори, бас, струнні інструменти (дві скрипки, дві віоли) та генерал-бас

Текст: Псалом 56, вірші 8–12 (версія на латині)

Цей концерт складається зі вступної алілуї та трьох розділів. Перша (вірші 8–9) і остання (вірш 12) частини триголосі з інструментальним ансамблем. Сольний середній розділ, заснований на решті віршів, складається з речитативу та арії для першого тенора та двох арій для другого тенора[17].

«Ich liege und schlafe» (укр. «Я лежу і сплю у спокої»)

Тональність: до мінор

Чотириголосий хор (сопрано, альт, тенор, бас), струнні інструменти (дві скрипки, дві віоли) та генерал-бас

Текст початкової та завершальної частини: Псалом 4, вірш 9; Середня частина: «Ich hab Gott Lob das Mein vollbracht» (Георг Вернер)

Згідно з партитурою, кантата написана в «трагічній» тональності до мінор. Коротка симфонія передує вступу голосів. Друга частина — сольна арія для сопрано. Далі слідує ритурнель і дует тенора та альта («In Jesu Namen»). За другою, повторною ритурнеллю йде сольна арія для басу в традиції Букстегуде. Завершується твір репризою першої частини. Гостра музична тема роздумів про смерть, яку деякі музикознавці називають «містичною»[16], надає цій кантаті особливого відтінку.

Також існує версія на текст «Ich habe Lust abzuscheiden», але ймовірніше вона була написана вже після смерті Брунса невідомим автором[21].

«Muss nicht der Mensch» (укр. «Хіба люди мають сваритися?»)[22]

Тональність: до мажор

Чотириголосий хор (сопрано, альт, тенор, бас), струнні інструменти (дві скрипки, дві віоли), дві труби та генерал-бас

Текст: Перефразування тексту з Книги Йова, Розділ 7, частина 1

Ця кантата, можливо, є раннім твором, написаним під керівництвом Букстегуде[6], в якому Брунс намагався наслідувати стиль «вечірньої музики» свого вчителя. Він починається увертюрою, в якій труби та струнні йдуть один за одним і чергуються між собою. За ними слідують три строфи, всі з яких закінчуються хоралами на швидку тему «Da gibt es schon auf allen Seiten». Друга частина кантати складається з партії для баса і тенора, що, нарешті, переходить до останньої переможної строфи «Triumph, der Kampf ist gekämpfet»[21].

«O werter heil'ger Geist» (укр. «О дорогий Святий духу»)

Тональність: до мажор

Чотириголосий хор (сопрано, альт, тенор, бас), струнні інструменти (дві скрипки, дві віоли), дві труби та генерал-бас

Текст: Перефразування пісні Мартіна Лютера «Прийди, Святий духу»

Текст і зрілий стиль цієї кантати дають змогу припустити, що вона була написана в 1691 році для інавгурації нового проповідника[1]. Перша частина складається з ритурнелі до мажор, за якою слідує текст у виконанні басу. Три наступні частини складаються з партій солістів, які час від часу перериваються початковою ритурнеллю і завершуються заключним хоровим співом[21].

«Hemmt eure Tränenflut» (укр. «Спиніть свої сльози»)

Тональність: ля мінор

Чотириголосий хор (сопрано, альт, тенор, бас), струнні інструменти (дві скрипки, дві віоли) та генерал-бас

Текст: джерело невідоме

Це, можливо, остання робота майстра присвячена святкуванню Великодня[1]. Короткий інструментальний вступ передує арії сопрано, до якої пізніше приєднуються усі співаки. Далі йде арія альту та ритурнель, яку перехоплює соло тенору. За другою, повторною ритурнеллю йде традиційна партія для басу. У цій кантаті герой переживає різні почуття та настрої, після багатьох роздумів він готується до смерті, розуміючи, що на нього чекає вічне життя. Закінчується твір фугальним «Amen» на мелодію хоралу «Christ lag in Todesbanden».

Музикознавці називають дану роботу однією з найкращих композицій північнонімецького бароко. Кантата побудована з великою художньою майстерністю не лише в музичному, а й в драматургічному аспекті[21][23].

«Erstanden ist der heilige Christ» (укр. «Христос сьогодні воскрес»)

Тональність: соль мажор

Два тенори, дві скрипки та генерал-бас

Хоральна кантата на основі латинського розспіву «Surrexit Christus hodie» з XIV століття, який був опублікований Міхаелем Вайсе в «Книзі Гімнів» в 1531 році. Відкриває твір жвава симфонія, після якої йде дует тенорів. Неодноразово використовується алілуя, яка і завершує концерт[16][21][24].

Прелюдія соль мінор, подібна по довжині до «Маленької» Прелюдії мі мінор, була опублікована в 1968 році. У прелюдії використовуються швидкі пасажі, які чергуються з педальними соло. Коротке адажіо, яке завершує прелюдію, підводить до жвавої фуги. Певний час цю роботу приписували Ніколаусу Брунсу, проте за більш детальними дослідженнями ця композиція є роботою Арнольда Маттіаса Брункгорста[25]. У єдиному джерелі автор згадується як «Mons: Prunth». Ознакою неавтентичності є досить проста структура композиції, порівняно з рештою органних творів Брунса.

Музикознавець Роберт Айтнер спершу приписав кантату «Wie lieblich sind deine Wohnungen» та мадригал «Satanas und sein Getümmel» Ніколаусу Брунсу, але пізніше справжнім автором було виявлено його дядька Фрідріха Ніколауса, який працював музикантом Гамбурзької ради. Причиною стали стилістичні особливості творів[26].