Освіта в Україні

Станом на 2019 р. структура освіти в Україні, регламентована Законом України «Про освіту» і передбачає:

  • дошкільну освіту;
  • загальну середню освіту;
  • позашкільну освіту;
  • професійно-технічну освіту;
  • вищу освіту;
  • післядипломну освіту;
  • аспірантуру;
  • докторантуру;
  • самоосвіту.

Історія
Освіта населення за переписами
(на 1000 осіб)
Рік Повна

вища

 Неповна

вища

 Повна

середня

 Базова

середня

 Початкова
1959 21 55 64 233 299
1970 40 79 138 236 278
1979 65 119 225 222 252
1989 95 179 285 172 203
2001 136 177 349 160 142

На 1654—1656 роки в межах Гетьманщини та всіх етнічних українських територіях населення було досить освічене, як відзначали тогочасні мандрівники — більшість українського населення письменні і вміють читати, що було високим показником освіти тогочасної Європи. Освітою в тодішній Україні переймалися парафіяльні школи, діяльність яких підтримувалася козацькою старшиною, громадами й духовенством. У семи полках Гетьманщини в 1730—1750-х роках існувало до 1488 шкіл. Ще 125 шкіл існувало у чотирьох полках Слобідської України.[1]

За спеціальним царським указом 1804 року всі україномовні школи були заборонені, що привело до цілковитого занепаду українського населення.[2]

В середині ХІХ ст. стан освіти в українських губерніях Російської імперії був одним із найгірших у країні, абсолютна більшість населення залишалась неграмотною. Так, у 1867–1868 рр серед новобранців Харківської губернії було 96,2 % неписьменних, серед новобранців Полтавської — 97,2 %.[3]

Проте, розвиток освіти, який розпочався після Земської реформи, особливо швидко відбувався в українських губерніях, що було пов'язано з масштабним розширенням мережі земських шкіл.[3]

Темпи скорочення рівня неграмотності в українських губерніях наприкінці 19 ст. були в півтора рази швидшими, ніж у середньому по країні, внаслідок чого вже на початку XX ст. рівень грамотності серед новобранців досяг рівня, середнього європейській частині імперії.[3]

У великих містах рівень грамотності перевищив 30 % ще у 70-х рр. XIX ст. Так у Києві в 1874 році письменними було 44 % населення, в Одесі і Миколаєві — більше 30 %. Особливо швидко зростав освітній рівень жіночого населення. Так, у Харкові грамотність серед жінок за 1866 — 1912 зросла у 2.2 рази, тоді як серед чоловіків у 1.6 рази. Проте і на початку XX ст. жіноче населення за освітою значно поступалося чоловічому, особливо у сільській місцевості.[3]

Грамотність населення у 1897 р.
Губернія Чоловіки Жінки Всього
Таврійська 36,9 % 17,8 % 27,9 %
Херсонська 35,0 % 16,3 % 25,9 %
Катеринославська 31,5 % 10,8 % 21,5 %
Чернігівська 29,8 % 7,3 % 18,4 %
Київська 27,5 % 8,9 % 18,1 %
Волинська 24,4 % 9,8 % 17,2 %
Полтавська 27,8 % 6,3 % 16,9 %
Харківська 25,9 % 7,6 % 16,8 %
Курська 26,4 % 6,6 % 16,3 %
Бессарабська 22,0 % 8,8 % 15,6 %
Подільська 23,8 % 7,3 % 15,5 %
Грамотність у містах[3]
Місто Рік Чол. Жін. Всього
Київ 1874 52,9 % 33,2 % 44,3 %
1897 63,3 % 45,8 % 55,4 %
1919 85,4 % 68,6 % 76,5 %
Одеса 1873 35,7 % 22,4 % 30,9 %
1897 59,2 % 39,6 % 50,1 %
Миколаїв 1875 39,0 % 27,0 % 34,8 %
Харків 1866 45,5 % 26,8 % 36,9 %
1879 47,3 % 31,3 % 40,0 %
1897 61,7 % 41,9 % 52,5 %
1912 74,2 % 58,6 % 66,6 %

З кінця 1870-х років до поч. 1910-х письменність серед сільського населення зросла у 4 рази, проте залишалась на дуже низькому рівні. У 1910–1913 рр. було проведене дослідження на території 25 повітів Харківської та Полтавської губерній і виявлено, що три чверті сільського населення цих губерній є неписьменними. Грамотними були 39,1 % чоловіків і 10,6 % жінок у Харківській губернії, та 38,2 % і 8,7 % відповідно у Полтавській губернії. У деяких губерніях (Подільській, Волинській) рівень освіти був ще нижчим.[3]

Після проголошення незалежності України 1918 року, універсалами Павла Скоропадського були створені: Українська Академія Наук, українські університети — у Києві та Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій. Також вийшло друком кілька мільйонів примірників українських підручників; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ (Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, тощо.[4]

Грамотність населення України у віці 9-45 років,%
(за даними переписів)
1897 1920 1926 1939 1959 1970 1979 1989 2001
27,9 51,9 63,6 88,2 99,1 99,8 99,9 99,9 99,9
Кількість учнів/вчителів
загальноосвітніх
навчальних закладах[5]
рік учнів учителів
2000/016 764 000 577 000
2001/026 601 000 568 000
2002/036 350 000 561 000
2003/046 041 000 551 000
2004/055 731 000 547 000
2005/065 399 000 543 000
2006/075 120 000 537 000
2007/084 857 000 531 000
2008/094 617 000 524 000
2009/10 4 495 000 522 000
2010/11 4 299 000 515 000
2011/12 4 292 000 509 000
2012/13 4 222 000 510 000
2013/14 4 204 000 508 000
2014/15 3 757 000 454 000
2015/16 3 783 000 444 000
2016/17 3 846 000 438 000
2017/18 3 922 000 440 000

Станом на 2001 рік з 45.802.450 осіб старше 5 років мають освіту:

  • повну вищу — 5.658.192 (12.4 %)
  • неповну вищу — 8.024.682 (17.5 %)
  • повну загальну середню — 15.249.889 (33.3 %)
  • неповну загальну середню — 13.304.905 (29.0 %)
  • не мають початкової загальної — 3.110.813 (6.8 %)
  • неписьменні — 269.624 (0.6 %)
Перепис 2001 року. Рівень освіти за місцем проживання[6] (на 1000 осіб)
Населення Повна вища Базова вища Неповна вища Повна середня Базова середня Початкова
Міське 166 9 204 348 136 114
Сільське 54 4 119 350 212 202

Структура
Структура освіти Код освітнього рівня за МСКО Рівні (ступені),
документ про освіту		 Період навчання
(роки, кредити ЄКТС)		 Цикли ЄПВО
Вища освіта Докторантура або її еквівалент 8 Здобувачі наукового ступеня вищої освіти «Доктор філософії» та «Доктор наук» 4 роки ІІІ цикл
Бакалаврат або його еквівалент 7 Студенти закладів вищої освіти, які здобувають ступінь вищої освіти «Магістр» (диплом магістра)  або освітньо-кваліфікаційний рівень"Спеціаліст" (диплом спеціаліста) 2 роки ІІ цикл
Базова вища освіта 6 Студенти закладів вищої освіти, які здобувають ступінь вищої освіти «Бакалавр», диплом бакалавра 4 роки І цикл
Короткий цикл вищої освіти 5 Студенти закладів вищої освіти, які здобувають ступінь вищої освіти «Молодший бакалавр» або освітньо-кваліфікаційний рівень"Молодший спеціаліст", диплом молодшого спеціаліста 2 роки
Післясередня невища освіта 4 атестат, 2-3 роки Доступ до вищої освіти
Загальна середня освіта Другий етап середньої освіти 3 атестат, Учні 10 — 11 (12) класів  денних і 10 — 16 класів вечірніх загальноосвітніх навчальних закладів, учні (слухачі) ПТНЗ, які здобувають повну загальну середню освіту
Перший етап середньої овіти 2 свідоцтво, учні 5 — 9 класів  денних і вечірніх загальноосвітніх навчальних закладів, які здобувають базову загальну середню освіту 5 років
Початкова загальна освіта 1 Учні 1 — 4 класів денних загальноосвітніх навчальних закладів 4 роки
Дошкільна освіта 0 Вихованці дошкільних навчальних закладів 4 роки

Розподіл кількості учнів, слухачів та студентів освітніх закладів України за міжнародною стандартною класифікацією освіти (МСКО 2011)
Рівні освіти  за  МСКО 2010/111 2011/121 2012/131 2013/141 2014/152 2015/162
назва код
, осіб
Дошкільна освіта 0 1 272 745 1 354 394 1 428 390 1 470 817 1 294 891 1 291 207
Початкова освіта 1 1 563 396 1 584 382 1 638 497 1 685 030 1 536 578 1 599 250
Перший етап середньої овіти 2 2 100 395 1 988 313 1 926 819 1 909 631 1 714 321 1 708 172
Другий етап середньої освіти 3 828 394 912 231 876 906 801 834 655 977 617 692
Післясередня невища освіта 4 175 587 152 461 151 934 148 126 122 427 117 922
Короткий цикл вищої освіти 5 566 194 567 372 571 228 567 013 452 292 427 471
Бакалаврат або його еквівалент 6 1 433 590 1 270 327 1 153 791 1 072 194 890 277 855 683
Магістратура або її еквівалент 7 491 504 473 858 445 122 413 471 346 657 322 116
Докторантура або її еквівалент 8 36 214 35 823 35 454 33 313 30 031 30 308

Правове регулювання

Основні Закони України, якими регулюється діяльність в освіті:

  • «Про освіту»,
  • «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю»,
  • «Про оздоровлення та відпочинок дітей»,
  • «Про професійно-технічну освіту»,
  • «Про реабілітацію інвалідів в Україні»,
  • «Про дошкільну освіту»,
  • «Про загальну середню освіту»,
  • «Про позашкільну освіту»,
  • «Про вищу освіту»,
  • «Про охорону дитинства»,
  • «Про наукову і науково-технічну діяльність»,
  • «Про фізичну культуру і спорт»,
  • «Про соціальні послуги»,
  • «Про інноваційну діяльність».

В 2002 в Україні прийнята Національна доктрина розвитку освіти[7]. Також розроблено та затверджено:

  • Положення про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації (МОН, АПН, 2004),
  • Положення про екстернатну форму навчання (МОН, 2008),
  • Концепція профільного навчання (МОН, 2009),
  • Положення про освітній округ (КМУ, 2010),
  • Положення про загальноосвітній навчальний заклад (КМУ, 2010),
  • Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах (КМУ, 2011) та інші.

На урядовому рівні прийнято низку державних програм:

  • інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, комп'ютеризації сільських шкіл на 2001—2003 роки;
  • інформатизації та комп'ютеризації професійно-технічних навчальних закладів на 2004—2007 роки;
  • інформатизації та комп'ютеризації закладів вищої освіти І-ІІ рівнів акредитації на 2005—2008 роки;
  • Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці на 2006—2010 роки;
  • «Я у світі» (2009—2010 рр.);
  • забезпечення загальноосвітніх, професійно-технічних і закладів вищої освіти сучасними технічними засобами навчання з природничо-математичних і технологічних дисциплін (2005—2011 рр.);
  • Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2010—2012 роки;
  • розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року;-
  • розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року;
  • підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року;
  • розвитку професійно-технічної освіти на 2011—2015 рр.;
  • впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків» (2011—2015 рр.);
  • «Шкільний автобус» на 2011—2015 рр.;
  • розвитку українського села на період до 2015 року[8].

Сучасні навчальні заклади

Дошкільне виховання
Дошкільні заклади освіти
Всього на кінець року, одиниць приватної формами власності, одиниць державної формами власності, одиниць комунальної формами власності, одиниць Кількість дітей, що відвідували ДЗО, осіб Охоплення дітей ДЗО, % до дітей відповідного віку Наявність місць в ДЗО, одиниць Наповнюваність ДЗО, дітей на 100 місць
200016 3475 6321 2069 509983 00137,01 117 41588
200215 3043 21150011 581973 53548,01 059 80192
200414 9141 53233113 051996 48149,01 040 43396
200615 08091123613 9331 080 88254,01 062 975102
200815 41461120214 6011 194 54657,01 110 408108

Дошкільні заклади освіти України

2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016
Кількість закладів, тис.1 14,9 15,4 15,7 16,0 15,0 14,8 14,9
у міських поселеннях 6,4 6,4 6,5 6,6 5,7 5,7 5,7
у сільській місцевості 8,5 9,0 9,2 9,4 9,3 9,1 9,2
У них місць, тис. 1069 1104 1135 1166 1077 1105 1125
у міських поселеннях 778 801 820 836 748 772 785
у сільській місцевості 291 303 315 330 329 333 340
Кількість дітей у закладах, тис. осіб 1208 1287 1357 1396 1295 1291 1300
у міських поселеннях 961 1010 1060 1087 985 981 984
у сільській місцевості 247 277 297 309 310 310 316
Охоплення дітей дошкільними навчальними закладами,2
відсотків 53 55 57 61 55 55   55 3  
у міських поселеннях 64 65 67 71 63 64 63 3
у сільській місцевості 33 35 37 41 40 40 40 3
Кількість дітей у закладах у
розрахунку на 100 місць 4 112 115 118 117 117 114 113
у міських поселеннях 123 125 128 129 130 126 124
у сільській місцевості 82 89 91 87 88 87 87

Загальноосвітня школа
Учні у денних загальноосвітніх навчальних закладах
Всього I ступеня II ступеня III ступеня Гімназії Ліцеї Навч.-виховні комплекси Школи для дітей з вадами розвитку Школи соціальної реабілітації
20006 646 52177 056678 4345 293 303167 13397 212264 66268 721…
20016 485 55476 222635 1345 035 007196 267110 896363 67367 725630
20026 236 70072 079591 6554 793 067214 929122 563374 79067 057560
20035 935 79470 575545 7134 441 670263 208144 199405 07364 759597
20045 626 18969 659511 7984 141 936281 357160 811397 44562 659524
20055 301 37365 058464 7733 861 507305 186161 847382 02760 562413
20065 025 80457 926431 8893 632 582291 022155 150397 79759 108330
20074 767 98454 890399 4493 386 812292 806155 031412 59766 171228
20084 533 23352 907369 5383 165 637295 756154 137428 39466 661203

Професійно-технічна освіта
Заклади професійно-технічної освіти
Кількість закладів, одиниць Кількість учнів, осіб Прийнято учнів, осіб Випущено кваліфікованих робітників, осіб
2000970524 629307 265266 757
2002962501 880310 999282 388
20041 011507 270327 611283 440
20061 021473 751303 651289 275
20081 018436 661283 204265 126

Вища освіта і заклади вищої освіти
Заклади вищої освіти
I-II рівень акредитаціїIII—IV рівень акредитації
Кількість закладів, одиницьКількість студентів, осібПрийнято студентів, осібВипущено спеціалістів, осібКількість закладів, одиницьКількість студентів, осібПрийнято студентів, осібВипущено спеціалістів, осіб
2002667582 855203 665155 5423301 686 912408 639356 743
2004619548 466182 224148 1843472 026 726475 222316 223
2006570468 029151 178137 9493502 318 553507 683413 638
2008528399 332114 373118 0553532 364 541425 241505 203

Бібліотеки
Бібліотечний фонд
Тисяч примірників Примірників на 100 осіб
ВсьогомістоселоВсьогомістосело
2000343 016,9191 610,4151 406,5693569956
2002339 186,3185 917,0153 269,3707575978
2004333 303,0184 882,7148 420,3705578972
2006323 654,6178 432,4145 222,2694562977
2008352 293,8210 437,1141 856,7763666975
Кількість масових та універсальних бібліотек
Всього місто село
200020 7225 03215 690
200220 3804 89015 490
200419 9604 83015 130
200619 7514 70515 046
200820 6285 54915 079

Реформування освіти в Україні

Діяльність органів влади з реформування освіти України стартувала на початку 1990-х років і не припиняється до цього дня.

В 1991 році реформування освіти розпочалось із перейменування середньої спеціальної освіти у вищу. Таким чином училища і технікуми, що згідно з Законом УРСР «Про народну освіту»[9] вважалися середніми спеціальними навчальними закладами, з 1991 року іменуються вищими навчальними закладами (пізніше перейменовано в «заклади вищої освіти»), а їх випускники — молодшими спеціалістами[10]. Крім того в перші роки незалежності поряд з загальноосвітніми середніми школами були створені заклади нового типу — гімназії та ліцеї, кількість яких до вересня 1992 року досягла 239 [11] .

У 1993 році Кабінет міністрів затвердив Державну національну програму «Освіта»[12] за підписом Л. Кравчука, в якій освіта визнавалася найважливішою ланкою «виховання свідомих громадян Української держави», а одним із її завдань — «формування національної свідомости, любови до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовности її захищати». Документом передбачалася також розробка концепцій і оптимізація мережі навчальних закладів. 1995 року, документ під назвою «Про Основні напрямки реформування вищої освіти в Україні» був виданий за підписом Л. Кучми[13]. В документі відзначається брак грошей, величезний відплив кадрів, зниження вимоги до рівня освіченості, загальної культури тощо, і також йдеться про розробку концепцій та оптимізацію мережі навчальних закладів.

Практичною інновацією 1993 року стало запровадження контрактної системи призначення керівників закладів[11], та поступові зміни у мережі закладів освіти, внаслідок якої протягом 5 років (1992–1997) кількість дошкільних навчальних закладів зменшилась з 24,4 тис. до 19,5 тис., натомість середніх — збільшилась з 20,9 тис. до 21,3 тис., а вищих — зменшилась з 809 до 787[11]. У цей же час розпочинається впровадження так званої двоступеневої системи вищої освіти[11], що передбачає кваліфікації бакалавра і магістра.

Інновацією 2000 року стало запровадження 12-бальної системи оцінювання в загальноосвітніх школах (замість 5-бальної)[14]. Ця інновація різко скоротила кількість учнів, яких залишали навчатись на другий рік з 40 тис. до 5 тис. осіб[15]. 2001 року реформаторами було запропоновано ввести 12-річний термін навчання у школі (замість 11-річного), проте ця пропозиція була негативно сприйнята 65,4% батьків та 84,8% учителів[15] і врешті у 2010 році скасована[16], таким чином жоден учень не встиг провчитися усі 12 класів.

У 2002 році Л. Кучма видає свій другий указ на освітню тематику — «Про Національну доктрину розвитку освіти», в якому, як і в документі Л. Кравчука, йдеться про виховну роль освіти, зокрема про «виховання особистости, яка усвідомлює свою належність до Українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється», а також «свідомого громадянина, патріота». Практичним кроком реформування стала розробка ЗНО, складання якого з 2008 року є обов’язковою умовою вступу до закладу вищої освіти. Перевагою ЗНО вважається зменшення рівня корупції при вступі до ЗВО.

У 2012 році новий етап реформ у сфері освіти було анонсовано В. Януковичем у документі під назвою «Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року»[17]. В документі дається позитивна оцінка реалізації попередньої доктрини, проте вказується на незадовільний стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти. Як і в попередніх документах, в цьому документі згадується виховна роль освіти, зокрема йдеться про «забезпечення громадянського, патріотичного, морального, трудового виховання, формування здорового способу життя, соціальної активності, відповідальності та толерантності», натомість про національну свідомість (на відміну від попередніх документів) уже не йдеться. Станом на 2020 рік цей указ є чинним.

У 2020 році Міністерство цифрової трансформації запустило в роботу національну онлайн-платформу з цифрової грамотності “Дія. Цифрова освіта”[18].

Див. також

Примітки
  1. Парафіяльні школи
  2. Забуття українців
  3. Грамотність населення Російської імперії у XIX — поч. XX ст.
  4. 29 квітня - 100 років з дня проголошення Української Держави (гетьманату Павла Скоропадського). biblio.uad.lviv.ua. Процитовано 16 жовтня 2021.
  5. Загальноосвітні навчальні заклади (за даними Міністерства освіти і науки України)
  6. Рівень освіти населення. Всеукраїнський перепис населення 2001 р. Архів оригіналу за 4 грудня 2009. Процитовано 19 січня 2014.
  7. Указ Президента України від 17 квітня 2002 року N 347/2002 « Про Національну доктрину розвитку освіти»
  8. Проект «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012—2021 роки». Жовтень 2011
  9. Закон УРСР №2778-VIII от 28.06.1974, Про народну освіту. search.ligazakon.ua. Архів оригіналу за 13.06.2020. Процитовано 13 червня 2020.
  10. Закон України № 1060-XII від 23.05.1991 "Про освіту". pensia.ua. Архів оригіналу за 13-06-2020. Процитовано 13 червня 2020.
  11. Семенова М. В. Освітні процеси в Україні 90-х рр. ХХ ст.: між досяг¬неннями та проблемами (за матеріалами колегії Міністерства освіти України) / М. В. Семенова // Література та культура Полісся. - 2013. - Вип. 72. - С. 313-327. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ltkp_2013_72_33
  12. zakon.rada.gov.ua https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/896-93-п#Text Пропущений або порожній |title= (довідка). Процитовано 15 червня 2020.
  13. zakon.rada.gov.ua https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832/95#Text Пропущений або порожній |title= (довідка). Процитовано 15 червня 2020.
  14. Про запровадження 12-бальної шкали оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти. ips.ligazakon.net. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 14 червня 2020.
  15. Махінько А. І. Освітні реформи в сучасній українській школі: стан, проблеми і перспективи / А. І. Махінько // Сторінки історії : збірник наукових праць. – 2010. – Вип. 31. – С. 214–220.
  16. Повернення до 11-річки – подалі від Європи, поближче до СРСР. pravda.com.ua. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 14 червня 2020.
  17. zakon.rada.gov.ua https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/344/2013#Text Пропущений або порожній |title= (довідка). Процитовано 15 червня 2020.
  18. В Україні запустили онлайн-платформу з освітніми серіалами. zhytomyr.one (укр.). Процитовано 13 жовтня 2020.

Література
  • Інноваційні процеси в освіті: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М. О. Аузіна, А. М. Возна; Нац. банк України, Львів. банк. ін-т. — Л., 2003. — 103 c. 
  • Історія української школи і педагогіки : хрестоматія / [уклад. О.О. Любар] ; за ред. В.Г. Кременя. – К. : Знання, 2005. – 767 с. – ISBN 966-346-070-9.
  • Кейс-стаді: архітектура і можливості / Ю. П. Сурмін ; Навч.-метод. центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні» ; [ред. Я. Орос]. — Київ: Навч.-метод. центр, 2012. — 336 с. : іл. — Бібліогр. с. 321—335 (270 назв). — ISBN 966-8487-52-4
  • Мистецька освіта в Україні середини ХІХ — середини ХХ ст.: структурування, методологія, художні позиції: Моногр. / Р. Шмагало; Львів. нац. акад. мистец. Ф-т історії та теорії мистец. — Л. : Укр. Технології, 2005. — 528 c. — Бібліогр.: 1695 назв.
  • Higher Education in Ukraine: Agenda for Reforms. James Gresham, Diego Ambasz. Ukraine — Resume Flagship Report (Vol. 2): Review of the Education Sector in Ukraine: Moving toward Effectiveness, Equity and Efficiency (RESUME3). World Bank Working Paper No. 138278. September 2019, 177 p.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.