Наука в Україні

Наукові дослідження в Україні вперше почали набувати систематичного характеру в XVII–XVIII століттях зі створенням і розвитком Києво-Могилянської академії та Львівського університету, де, однак, розвивалися переважно гуманітарні науки під домінантним впливом релігії. Значного розвитку наука в Україні набула в XIX столітті, коли було засновано Харківський (1804), Київський (1834) і Одеський (1865) університети, які стали науковими центрами України і до викладання в яких залучалися іноземні науковці, що дозволило створити власні наукові школи високого рівня. Визначальним у розвитку української науки стало створення у 1918 році Української академії наук (згодом ВУАН, АН УРСР і нарешті НАН України) і подальше заснування низки наукових установ у її складі.

Лауреат Нобелівської премії І. І. Мечников (1845—1916), випускник Харківського університету і завідувач кафедри зоології Одеського університету

Наразі найбільшим науковим центром в Україні є Національна академія наук України з її 168 науковими установами, також великими науковими центрами є Київський, Харківський, Львівський, Одеський, Чернівецький національні університети і «Київський політехнічний інститут»[1][2].

Історія науки в Україні

Античні часи

З часу виникнення на північних берегах Чорного та Азовського морів античних стародавніх грецьких міст-держав (VIII–VII ст. до н. е.) існують відомості про збирання донаукового знання на території сучасної України. Найвідомішими грецькими містами-державами того часу були: Ольвія (нині с. Парутине в гирлі Південного Бугу), Херсонес (околиці сучасного Севастополя), Пантикапей (місце сучасної Керчі), Тіра (на місці нинішнього Білгорода-Дністровського), Феодосія, Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії) та інші[3]. Античні міста відзначалися значним розвитком освіти, медицини та культури. Мешканці приділяли значну увагу навчанню дітей: учні вивчали читання, лічбу, письмо, риторику, красномовство. Розвивалися історія і філософія.[джерело?] Особливе значення приділялося медицині. Про це свідчать численні археологічні знахідки (хірургічні ножі, пінцети, голки та ін). В Ольвії існувала аптека. Мешканці Керкінітиди широко використовували цілющі властивості кримських грязей. Історик Пліній Старший так описував один з берегів Сакського озера: «…на Таврійському півострові є земля, за допомогою якої лікуються різні хвороби»[4]. Невипадково відомий вчений Діонісій Малий (*475—†550) походив зі Скіфії (історично етнічної України).[джерело?]

Часи Київської Русі
Нестор-літописець

Найбільшого розвитку освіта в Київській Русі набула за часів правління князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Володимир значно розширив межі держави та здійснив реформування місцевого управління, унаслідок чого вся повнота виконавчої, законодавчої, судової та військової влади зосередилася у руках великого князя. Активний розвиток освіти і науки почався після хрещення Русі. Першу школу в Києві заснував князь Володимир. Діти бояр і вельмож там вчилися читати, писати, співати церковних пісень, оволодівали грецькою мовою. З цієї школи виходили освічені священики, писарі, перекладачі з грецької та інших мов на церковнослов'янську. Ярославов Мудрий збирав у чужих державах книги з різних питань пізнання світу і сформував величезну на той час бібліотеку. До шкіл на навчання Ярослав залучав здібних дітей не лише князів та духовенства, а й простих міщан[5]. Основною причиною накопичення знань у цей період була практична діяльність. Наприклад, знання хімічних властивостей та особливостей будівельних матеріалів застосовували у виготовлені скла, мозаїк, різнокольорових емалей, черні, фрескових розписів храмів тощо. Також при зведенні будівель застосовувались математичні знання.

Належну увагу в Київській Русі приділяли лікарській справі. Так, княгиня Ольга першою заснувала в Києві лікарні, а догляд за хворими доручила жінкам. Крім того, першим визначним лікарем-жінкою в історії Русі-України була дочка київського великого князя Мстислава Володимировича та онука Володимира Мономаха, праправнучка Ярослава Мудрого Добродія-Євпраксія-Зоя. На підставі власної лікарської практики й аналізу досліджень тогочасних медиків Євпраксія в 30-х роках ХІІ ст. написала науковий трактат грецькою мовою «Алімма» (Мазі), який дістав популярність за межами Київської Русі. Це була перша відома авторська медична праця.

Значного розвитку на Русі досягли географічні знання. Так у «Повісті минулих літ» місце проживання східнослов'янських племен літописець Нестор пов'язував із річками Дунай, Дніпро, Морава, Прип'ять, Західна Двіна, Десна та Сула. Він досить докладно описав шлях «з варягів у греки», що пролягав уздовж Дніпра, Ловаті, Ільменського озера, річки Волхов і далі Варязьким морем. У літописі названо багато тогочасних і давніх країн, що також свідчить про досить гарну обізнаність русичів у царині географії[6].

Найбільший вплив на натурфілософський розвиток Русі справляла Візантія, що давало доступ до натуралістичних творів грецького та римського світів. З перекладених книг черпали наукові знання про природу («Шестиднєв» Василя Великого та «Фізіолог»), географію («Топографія» Козьми Індикоплова), філософію (короткі уривки з творів Платона й Аристотеля). Були в Київській Русі і власні філософи: митрополит Клим Смолятич та волинський князь Володимир Василькович[7]. Розвиток науки активно спостерігався аж до розпаду Київської Русі.

Розвиток науки протягом XVI ст. і початку XVII ст.
Перша сторінка одного з найдавніших словників української мови — «Лексіконъ славенорωсскїй и именъ Тлъкованїє» Памви Беринди

У цей період в Україні відбувався певний розвиток деяких галузей лінгвістики — лексикографії й лексикології. Серед відомих лексикографів того часу, можна відзначити Памва Беринду, автора одного з найдавніших словників української мови, Лаврентія Зизанія автора першого друкованого церковнослов'янсько-українського словника, що вийшов у світ у Вільні в 1596 році та Івана Федорова, який видав перший східнослов'янський Буквар.

У 1576 році князем Костянтином-Василем Острозьким у своєму родовому місті Острог було засновано Острозьку академію, першу науково-освітню установу України. В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також «вищих» наук: філософії, богослів'я, медицини. Студенти Острозької академії опановували п'ять мов: слов'янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську. Першим ректором школи був письменник Г. Смотрицький, викладачами — видатні тогочасні українські та зарубіжні педагоги-вчені, такі як Дем'ян Наливайко, Христофор Філалет, Василь Суразький, Іван Лятос, Кирило Лукаріс, Клірик Острозький та педагоги із Краківського та Падуанського університетів. Острозька академія мала великий вплив на розвиток педагогічної думки та організацію шкільництва в Україні: за її зразком діяли пізніші братські школи у Львові, Луцьку, Володимирі (нині Володимир-Волинський). Вихованцями академії були: відомий учений і письменник М. Смотрицький, гетьман П. Сагайдачний, архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький та ін. видатні церковні і культурні діячі. Із заснуванням 1624 року в Острозі єзуїтської колегії Острозька академія занепала і 1636 року припинила своє існування.

Розвиток науки у XVII—XVIII ст.
Київський Синопсис

У 1632 році було засновано Києво-Могилянську академію, яка завдяки потужній фінансовій підтримці гетьмана Мазепи згодом стає великим науково-освітнім центром. Серед науково-освітніх діячів того часу були — Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Лазар Баранович, Антоній Радиловський, Феодосій Сафонович, Араній Сатановський, Варлаам Ясинський, Симеон Полоцький, Епіфаній Славинецький та ін. Інокентій Гізель, що працював у галузі історії, є автором «Синопсиса» (1674 р.) — короткого нариса історії України і Росії від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст., який мав велику популярність, і навіть використовувався як офіційний підручник.

У цей період спостерігається становлення й утвердження лінгвістики. Одним з найвідоміших українських учених того часу вважається Єпифаній Славинецький, автор греко-слов'яно-латинського Лексикону та словника малозрозумілих слів у Святому Письмі.

Поряд з історичними та лінгвістичними дослідженнями вчені Києво-Могилянської академії зосереджували увагу на складних питаннях астрономії, математики, медицини, географії. Зокрема, Іоаникій Галятовський намагався розкрити причину таких природних явищ, як сонячне і місячне затемнення, хмарність, дощ, вітер, блискавка тощо. Єпифаній Славинецький здійснив переклади слов'янською мовою посібників з анатомії Везалія. У 1707—1708 pp. Феофан Прокопович уклав курс лекцій з арифметики та геометрії для слухачів Києво-Могилянської академії.

Розвиток української науки у складі двох імперій

Після фіксації розподілу українських земель у складі Російської і Австро-Угорської імперій почався новий етап розвитку науки в Україні. Обидві імперії зберігали архаїчний економічний устрій, але поступово прогресували в культурній сфері.

В складі Російської імперії

Було відкрито 3 університети: Харківський (1804), Київський (1834) і Одеський (1865). У цих університетах концентрувалися переважно приїжджі викладачі та професори з інших областей Росії, у першу чергу з Петербургу, Москви та німецьких освітніх закладів Прибалтики. Нечисленні місцеві дослідники також йшли викладати в університети. Проте вже в другій половині ХІХ сторіччя серед випускників університетів побільшало українців, а до початку ХХ сторіччя в університетах були сформовані потужні місцеві наукові школи.

Науковці, що працювали на українських землях здійснили цілий перелік наукових відкриттів світового рівня. Зокрема, анатом і гістолог Володимир Бец описав нервові клітини Беца і нейрони Кахаля, гістолог Никанор Хржонщевський відкрив епітелій у легенях, ботанік Сергій Навашин описав подвійне запліднення у квіткових рослин, Ілля Мечніков описав клітинний імунітет і фагоцитоз, за що отримав Нобелівську премію з фізіології і медицини, фізіолог Володимир Правдич-Немінський виміряв першу неінвазивну електроенцефалограму.

Багато українців робили наукову кар'єру в інших регіонах імперії, часто зберігаючи своє коріння, як, наприклад, хірург Микола Скліфосовський.

В складі Австро-Угорської імперії

Під правлінням Австро-Угорщини існував ще з польських часів Львівський університет, а у 1875 році було відкрито Чернівецький університет.

Розвиток науки у складі СРСР

Більшовицький уряд потребував наукової структури, яка б стояла над вищими навчальними закладами та координувала розвиток освіти. ВУАН не підходила, оскільки мала в складі стару професуру. Тому в кінці 1921 року було прийнято рішення про створення мережі науково-дослідних кафедр при Наркомосі. Кафедрами керував Науковий комітет Наркомосвіти УРСР. У березні 1922 року було створено 53 кафедри по всій Україні, на початку 1923 року їхнє число досягло 88.[8]

Також в цей період існувало багато наукових товариства різного профілю. Вони об'єднували як аматорів, так і знаних вчених, які в рамках ухваленої ними програми досліджень здійснювали вільний науковий пошук без огляду на регламентуючий вплив владних структур. У 20-30 х рр. в Україні працювало 35 наукових товариств:

Для співпраці між науковими кафедрами, товариствами та ВУАН були створені місцеві бюро Наукового комітету при губернських відділах професійної освіти. Такі бюро працювали в Києві, Одесі та Катеринославі. У Києві бюро очолив Леонід Левицький, а до його складу ввійшли Агатангел Кримський, Володимир Плотніков та професори Сергій Веселовський і Євген Черняхівський. У 1924 році функції Наукового комітету було передано Головному науково-методичному управлінню науковими установами при НКО УСРР (відомий як Укрголовнаука, Упрнаука чи Укрнаука). Укрнаука мала науково-дослідну, музейно-бібліотечну та інформаційно-видавничу секції, комісії з присудження наукових ступенів, присудження премій і кваліфікаційну. Також до її складу входив Український комітет охорони пам'ятників. Укрнаука регламентувала спілкування науковців з іноземними колегами та погоджувала закордонні відрядження, часом зі створенням додаткових перепон.[8]

Пізніше на листопадовій сесії ВУАН у 1929 році було прийняте несподіване рішення про ліквідацію усіх наукових товариств у системі Академії. А в 1930 р. вийшла ще й постанова ЦК КП(б)У «Про завдання партії в області наукової роботи», яка закликала до рішучої боротьби з дрібнобуржуазним, одноосібним ставленням окремих працівників до наукових досліджень та переходу до принципів колективності й плановості, які передбачалося запровадити в діяльність наукових товариств. Наслідком ухваленого рішення став стрімкий занепад наукових товариств, які виявилися неспроможними існувати в нових умовах, що передбачала постійне втручання компетентних органів у вільний науковий пошук. Більшість наукових товариств перестали функціонувати, а ті, що існували поза структурою ВУАН, ледь виживали, хоча й проіснували більш тривалий час, оскільки їх діяльність не піддавалася такій суворій регламентації з боку держави[9].

Учені УСРР внесли вагомий вклад у скарбницю світової науки. Багато їхніх розробок стали основою створення нових галузей промисловості, прогресивних технологій, матеріалів, машин і механізмів. У республіці працювало 200 тис. наукових працівників, у тому числі 62 тис. докторів і кандидатів наук. В УРСР налічувалось 150 вишів, в яких працювало 1,4 тис. професорів і докторів наук, близько 16 тис. доцентів і кандидатів наук.[коли?] Великий загін учених працював у Південному відділенні Всесоюзної Академії сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна. Найбільшим науковим центром УРСР була Академія наук Української PCP — 81 тис. співробітників, у тому числі 14 тис. наукових працівників, серед яких понад 1000 докторів і 7000 кандидатів наук, 300 академіків і членів-кореспондентів АН УРСР.[коли?]

Результати фундаментальних досліджень дали змогу пояснити ряд явищ при поділі атомних ядер, створити принципово нові стани речовини з наперед заданими властивостями, розшифрувати структуру складних хімічних речовин, створити наукові передумови управління спадковістю й мінливістю живих організмів. Підтвердженням високої якості цих технологій є продаж ліцензій промислово розвинутим країнам.[джерело?]

Законодавчий статус

Розвиток науки та діяльність наукових установ в державі регламентовані Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність»[10].

Основні параметри

У незалежній Україні наукові дослідження ведуть державні та приватні організації. Державний сектор науки представлений Національною академією наук (НАН) України, галузевими академіями наук, науково-дослідними підрозділами університетів, дослідними організаціями підпорядкованими окремим міністерствам. На фоні відносно стабільної уваги держави до розвитку таких прикладних галузей, як аеро-космічні технології, прикладна математика, енергетика, університетська базова наука і освіта залишилися на низькому рівні, страждаючи від недоліків радянської системи.[11]

Тим не менш, станом на червень 2016 Україна зберігає потужний інтелектуальний потенціал, який здатний до генерації наукових ідей світового рівня, має сильні наукові школи з математики, інформатики, фізики, хімії, медицини, ядерної фізики, радіоелектроніки, біотехнології, розробки нових матеріалів, інформаційних технологій, засобів зв'язку та телекомунікацій.[12] Україна входить до вісімки країн світу, які спроможні забезпечити повний цикл проектування та виробництва авіакосмічної техніки, до п'ятірки країн світу з повним циклом виробництва танків та до десятки найбільших суднобудівних країн світу.[12] В Україні розвинуті також інші високотехнологічні галузі промисловості, зокрема виробництво важкого машинобудування, енергетичного устаткування, приладобудування.[12]

Серед чинників, які гальмують розвиток науки основними є:[14]

  • незадовільний рівень фінансування
  • низький попит на результати наукових досліджень
  • відсутність належної матеріально-технічної бази наукової діяльності
  • великий обсяг навчально-педагогічного навантаження викладачів вищих навчальних закладів, яке практично не залишає часу на наукову роботу
  • недосконалість нормативно-правових та організаційних чинників її функціонування
  • відсутність загальновизнаних критеріїв оцінки результатів діяльності наукових співробітників.

На думку міністра освіти й науки Івана Вакарчука, в Україні виникла ціла низка нових вищих навчальних закладів (у 2008 році їх кількість перевищила 900), однак сумарна результативність їх наукової діяльності суттєво знизилася.[15]

Наразі українська наука знаходиться в депресивному стані, існуючи значною мірою на тій базі і в тій залишковій конфігурації, які перейшли від радянських часів.[16] Незважаючи на задекларований європейський напрямок розвитку і офіційне нібито визнання дипломів міжнародного зразку, в Україні досі не визнаються іноземні дипломи, навіть таких відомих установ як Оксфорд чи Сорбонна, а фахівці із міжнародним досвідом змушені проходити принизливу процедуру нострифікації.[17][18] Натомість у науковій сфері утворився особливий прошарок членів державних академій (таких як академіки НАН України), які мають привілейований статус за такі поняття, як «видатний внесок» і «визначні здобутки» в науці (обидва поняття не мають а ні критеріїв, а не чіткої процедури їх визначення).[19] Попри численні заклики реформувати структуру науки в державі, таких реформ майже не відбувається. Низка провідних науковців заперечує необхідність суттєвих структурних змін.[20]. Так, у 2015 році академік НАН України Вадим Локтєв написав відкритого листа президенту України Петру Порошенкові, у якому аргументував актуальність наявної в Україні структури наукових інституцій.[21] Також оглядачі ставлять під сумнів здатність і бажання органів влади до проведення реформ у науковій галузі.[22]

Бюджетне фінансування науки за кордоном у 2012 р.[23]
Країна % від ВВП
Ізраїль 3,05
Фінляндія 2,55
Японія 2,3
США 1,9
Німеччина 1,95
ЄС (27 країн) 1,24
Китай 1,1
Італія 0,74
Польща 0,4
Росія 0,37
Україна 0,29
Україна (2015)[24] 0,2

На період 2014 року кількість наукових робіт українських науковців у порівнянні із 1992 роком, зросла лише на 20 %. Якщо в 1992 році здобутки українців випереджували всі країни пост-радянського простору, крім Польщі. Тепер продуктивність роботи українських науковців у п'ять разів нижча, ніж в Ірані чи Туреччині, і майже вдвічі менше, ніж у Румунії.[25] Порівняння із країнами «Великої сімки» взагалі неможливе, оскільки Україна відстає від них у 20 і більше разів, а від США — майже в 100 разів.

Протягом всіх років незалежності кількість науковців та наукових установ в Україні зменшувалась, головними причинами чого були економічна криза й недостатнє фінансування. Протягом 1991—2014 рр. кількість працівників наукових установ в Україні зменшилась у 4,1 рази, а кількість безпосередньо зайнятих науковою діяльністю дослідників — у 4,5 рази. В останні роки тенденції погіршились, зокрема протягом 2015 року в Україні закрилося 90 наукових установ. Фінансування науки в Україні, з урахуванням інфляції, після обвалу в першій половині 90-х практично не зростали. Частка ВВП, яку витрачали на підтримку науки майже невпинно зменшувалася. В 2015 році бюджетні видатки на наукові дослідження зменшилися до безпрецедентно низького показника — 0,248 % ВВП, в бюджеті на 2016 рік було закладено ще менше. В той же час в решті країн, протягом цих десятиліть, видатки на науку майже постійно зростали[26].

Протягом усіх років незалежності спостерігався відтік науковців з України. Найбільше країну покидають спеціалісти із біологічних, фізико-математичних і медичних наук, переважно віком 30-40 років.[27] За версією деяких аналітиків, найближчими десятиліттями Україна не має жодних шансів навіть повернути собі те місце, яке вона посідала у світовій науковій спільноті 20 років тому.[25]

26 листопада 2015 Верховна Рада України прийняла новий «Закон про наукову і науково-технічну діяльність».[28] Згідно із законом при Кабінеті Міністрів України створюється Національна рада України з питань розвитку науки і технологій. Мета створення ради — забезпечення ефективної взаємодії представників наукової громадськості, органів виконавчої влади та реального сектора економіки у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності. Члени цієї ради будуть представляти всі галузі світової науки і їх діяльність буде спрямована в першу чергу на переатестацію інститутів НАН України.[29] Згідно із законом Україна позбавляється радянського ступеню кандидат наук, заміщуючи його прийнятим в усьому світі PhD.

Попри те, що в новому законі залишилась норма, згідно з якою держава має виділяти на науку не менше 1,7 % ВВП, реально закладені видатки державного бюджету складали лише 0,16 % очікуваного ВВП. При цьому, зменшуючи видатки на науку, уряд вимагав збільшення рівня заробітної плати, що змушувало наукові установи скорочувати робочі дні та звільняти науковців, щоб вкластися в постанови уряду[30].

5 квітня 2017 року при Кабінеті Міністрів України з метою забезпечення ефективної взаємодії представників наукової громадськості, органів виконавчої влади та реального сектора економіки у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності було створено Національну раду України з питань розвитку науки і технологій.

Організація науки в Україні

Згідно із «Законом України про наукову і науково-технічну діяльність» організацією науки в Україні займається Національна рада України з питань розвитку науки і технологій при Кабінеті Міністрів України.[28]

Державна система організації і управління науковими дослідженнями в Україні дає можливість концентрувати та орієнтувати науку на виконання найбільш важливих завдань. Управління науковою діяльністю будується за територіально-галузевим принципом. Сьогодні науково-дослідну роботу ведуть:

  • науково-дослідні та проектні установи й центри Академії наук України (НАН);
  • науково-виробничі, науково-дослідні, проектні установи, системи галузевих академії;
  • науково-дослідні, проектні установи і центри міністерств і відомств;
  • науково-дослідні установи і кафедри вищих навчальних закладів;
  • науково-виробничі, проектні установи і центри при промислових підприємствах, об'єднаннях;

Вищим державним науковим центром є Національна академія наук України. Вона очолює і координує разом з Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації України фундаментальні і прикладні дослідження в різних галузях науки. НАН є державною науковою установою, яка об'єднує всі напрями науки та підтримує міжнародні зв'язки з науковими центрами інших країн. НАН України має в своєму складі відділення з відповідних галузей науки, зокрема, математики, інформатики, механіки, фізики і астрономії; наук про землю; хімії, загальної біології, економіки, історії, філософії, літератури, мови та мистецтва тощо.

До складу НАН входять наукові інститути з відповідних галузей, є територіальні відділення (Донецьке, Західне, Південне та ін.) і територіальні філіали.

У плані наукометрія українська наука займає посередні позиції[31], але в окремих галузях має непересічні успіхи[32]

Найвідоміші сучасні українські вчені в Україні
Академік Г. В. Єльська
Академік О. О. Кришталь
Професор Н. В. Войтенко

Найвідоміші сучасні українські вчені в діаспорі
Математик Марина В'язовська

Найвідоміші померлі українські вчені
Нобелівський лауреат І. І. Мечников (1845—1916)
В. І. Вернадський (1863—1945), перший президент ВУАН
М. М. Амосов (1913—2002)

Наукові установи України

Галерея наукових установ України

Фізика в Україні

Перші фізичні школи на території сучасної України розвинулися в Київському та Харківському університетах ще в XIX столітті. Великий поштовх розвитку фізики в УРСР дало створення Українського фізико-технічного інституту в Харкові, де вперше в СРСР було розщеплено ядро атому літію. Подальші репресії знищили низку фізичних дослідницьких центрів України та видатних фізиків. Проте в другій половині XX століття вдалося частково відновити дослідження в галузі теоретичної фізики та прикладних її аспектів.

На початку XXI століття українські вчені продовжують дослідження з теоретичної фізики, зокрема мають пріоритет у дослідженні теоретичних основ нового матеріалу графену, взаємодіють з міжнародними колабораціями фізиків у ЦЕРН. В галузі експериментальної фізики досліджуються фізичні параметри біологічних молекул (ДНК, білків), їх взаємодії з молекулами потенційних лікарських засобів, склад матеріалів за допомогою тунельної мікроскопії тощо.

Астрономія в Україні

Астрономічні дослідження ведуться в Україні з XIX століття, коли при університетах відкривалися астрономічні обсерваторії. Відкриття українських астрономів і астрофізиків пов'язані з тілами Сонячної системи, різними класами зір тощо.

Математика в Україні

Київська та харківська школи математики беруть початок з кінця XIX століття. Потужну львівську школу сформував Стефан Банах у 1920-х роках.

Хімія в Україні

Відомі численні роботи українських хіміків у галузі органічної хімії, біохімії, колоїдної та фізичної хімії, хімічного матеріалознавства

Біологія в Україні

Дослідження в галузі біорізноманіття території України проводили німецькі та російські натуралісти ще з XVIII століття. Експериментальна біологія почала розвиватися в XIX столітті як відповідь на потреби медицини та сільського господарства. Біомедичні інституції, такі як Бактеріологічний та Мікробіологічний інститути були першими позауніверситетськими дослідницькими закладами на початку XX століття. В першій половині XX століття на території України сформувалися потужні школи в галузі фізіології, біохімії, генетики, ембріології які, втім, серйозно постраждали внаслідок політичних репресій та Другої світової війни.

На початку XXI століття українські біологи мають гарні наукові результати в галузі молекулярної та клітинної біології, нейрофізіології, біофізики, фармакології, зоології, еволюційної біології. Втім висока ціна досліджень та низьке фінансування примушує все більше біологів залишати Україну та продовжувати дослідження в лабораторіях інших країн.

Психологія в Україні

Центр психологічних досліджень був заснований у 1920-х роках у Харкові. Інший осередок створив у Києві Григорій Костюк. Політичні репресії та тиск марксистько-ленінської ідеології утруднював розвиток психології в Україні. Негативно відобразилася на розвитку психології й так звана «Павловська сесія» АН і АМН СРСР.

Історія в Україні

Соціальні науки в Україні

Див. також

Примітки
  1. Рейтинг установ НАН України за цитуванням наукових статей
  2. Рейтинг ВНЗ України за цитуванням наукових статей
  3. Губарев В. К. Історія України: універсальний ілюстрований довідник / В. К. Губарев — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2007. — С. 40-41
  4. Новий довідник: Історія України / упорядник С. Крупчан. — К.: ТОВ «КАЗКА», 2006. — С. 45-46
  5. Лазарович, Микола Васильович. Історія України: навчальний посібник / М. В. Лазарович. — Київ: Знання, 2008.— С. 85
  6. Кульчицький С. В., Мицик Ю. А., Власов В. С. Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів загальноосвітніх навчальних закладів. — К.: Літера ЛТД, 2007. — С.78
  7. Лазарович, Микола Васильович. Історія України: навчальний посібник / М. В. Лазарович. — Київ: Знання, 2008.— С. 90
  8. Юркова О. Діячі науки в полі зору диктатури // Суспільство і влада в радянській Україні років непу (1921—1928). Колективна монографія: У 2 т. ‒ Т. 2 / Відп. ред. С.Кульчицький. ‒ К.: Інститут історії України НАН України, 2015. ‒ С.5‒56.
  9. Ткаченко В. В. Наукові товариства України 20-30-х рр. ХХ ст.
  10. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» /На сайті Верховної Ради України/
  11. Gorobets, Alexander (2011). Modernize Ukraine's university system. Nature 473 (7346): 154–154. ISSN 0028-0836. doi:10.1038/473154c.
  12. Матеріали МОН України до слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти з питання «Законодавче забезпечення розвитку Національної інноваційної системи: стан та шляхи вирішення», червень 2016
  13. Булкин И. Масштабы кризиса финансирования научно-технической деятельности в Украине // Спільне. — 27.07.2017
  14. http://old.niss.gov.ua/monitor/june2009/22.htm#_ftn2
  15. Виступ міністра освіти і науки України І. Вакарчука на нараді за участю Президента України з питань забезпечення функціонування та розвитку освіти 26 лютого 2008 р.// Вища освіта України. — 2008. — № 2. — С. 8.
  16. Країна без науки не має майбутнього. tyshden.ua.
  17. PhD в Україні — науковці, яких формально не існує
  18. Доктор нахабилис?
  19. Корупційні сутінки НАН України
  20. Королевство кривых наук
  21. http://uainfo.org/blognews/1432635155-akademik-zaklikae-poroshenka-ne-reformuvati-nan-ukrayini.html
  22. Ігор Зозуленко. Наука і академічна освіта в Україні: погляд збоку. Архів оригіналу за 22 березня 2016. Процитовано 16 березня 2016.
  23. Українська наука цифри і факти
  24. Держава на фінансування науки в 2015 р. виділить 0,2 % ВВП, — Міносвіти //ua.112.ua
  25. Наука в Україні: особливий шлях розвитку чи глибокий занепад?
  26. Попович О., Бyлкiн I. Так как же нам быть с наукой? // Спільне. — 24.12.2015.
  27. http://zn.ua/UKRAINE/chasche-vsego-iz-ukrainy-za-granicu-vyezzhayut-uchenye-biologi-matematiki-i-mediki-121940_.html
  28. http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/848-19?test=4/UMfPEGznhhX8P.Zi5R6jMOHI4CQs80msh8Ie6
  29. Schiermeier, Quirin (2016). Conflicting laws threaten Ukrainian science. Nature 531 (7592): 18–19. ISSN 0028-0836. doi:10.1038/531018a.
  30. Попович О. «Інноваційний» підхід влади до знищення української науки // Спільне. — 21.05.2016.
  31. http://education-ua.org/ua/tsifri-i-fakti/494-zvezdy-i-shedevry-ukrainskoj-nauki-po-statistike-web-of-science
  32. https://site.ua/anton.senenko/5762-loj-bez-shtanov-i-spisok-luchshih-ukrainskih-uchenyh-2016/
  33. МОН і «Thomson Reuters» нагородили найвпливовіших українських учених
  34. Топ 100 науковців України за даними Scopus 16.07.2015
  35. Scopus — Author details — El'skaya, Anna V.
  36. Scopus — Author details — Krishtal, Oleg A.
  37. Scopus — Author details — Gleba, Yuri Yu
  38. Scopus — Author details — Izotov, Yuri I.
  39. Scopus — Author details — Gusynin, Valéry P.[недоступне посилання з вересня 2019]
  40. Scopus — Author details — Angelsky, Oleg V.
  41. Scopus — Author details — Demchenko, Alexander P.
  42. Scopus — Author details — Morozovska, Anna N.
  43. Учених Академії нагороджено престижними міжнародними відзнаками Scopus Awards Ukraine. Архів оригіналу за 12 серпня 2016. Процитовано 18 червня 2016.
  44. Scopus — Eliseev, Eugene A.
  45. Scopus — Author details — Shivanyuk, Alexander N.
  46. Scopus — Author details — Lushchak, Volodymyr I.
  47. BBC Україна. Як працює біль: розмова з нейрофізіологом
  48. Українська Правда. (не)Жіноча наука: три історії українських науковиць
  49. Gazeta.ua. 5 українок, які зробили наукові відкриття світового рівня
  50. Единственная. Жінка України-2016, номінанти в категорії «наука та освіта». Архів оригіналу за 17 березня 2017. Процитовано 16 березня 2017.
  51. Scopus Author Identifier — Voitenko, Nana V.[недоступне посилання з жовтня 2019]
  52. Scopus — Author details — Brovarets', Ol'ha O. [недоступне посилання з жовтня 2019]
  53. Вітаємо співробітників ІВТ Д. М. Говоруна і О. О. Броварець з присудженням премії Scopus Awards Ukraine!. Архів оригіналу за 17 січня 2018. Процитовано 19 червня 2016.
  54. Observation of a new boson at a mass of 125 GeV with the CMS experiment at the LHC
  55. Scopus — Author details — Levchuk, Leonid G.[недоступне посилання з жовтня 2019]
  56. HPC-UA speakers
  57. Scopus — Author details — Rodnina, Marina V.
  58. Scopus — Author details — Gorb, Stanislav N.
  59. Scopus — Author details — Gogotsi, Yury
  60. Scopus — Author details — Fainerman, Valentin B.
  61. Cut Off From the Mainstream, Ukrainian Science Drifts // Science. Vol. 258. 2 October 1992. P. 24-26.
  62. Scopus — Author details — Kostyuk, Platon G.

Література
  • Аксіоми для нащадків: українські імена у світовій науці : зб. нарисів / упор. О. К. Романчук. - Львів : Меморіал, 1992. - 544 с.
  • Кононенко М. П. Українські вчені-натуралісти, математики, лікарі, педагоги: Посібник-довідник / Нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Київський гуманіт. ліцей. — К.: Знання, 1999. — 198 с.
  • Корифеї української науки: Нариси про видатних діячів науки і техніки / В. П. Шкварець, М. М. Шитюк, Ю. І. Гузенко та ін. — Миколаїв, 2000. — 267 с.
  • Кремень В. Г. Освіта і наука в Україні — інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. — К.: Грамота, 2005. — 448 с.
  • Наука України: ресурсне забезпечення, результативність досліджень, показники міжнародних рейтингів / Писаренко Т. В. [та ін.] ; Укр. ін-т наук.-техн. експертизи та інформації. — Київ : УкрІНТЕІ, 2016. — 235 с. : іл., табл. — Бібліогр.: с. 210—216 (79 назв). — ISBN 978-966-479-083-0
  • Наука західного регіону України (1990—2010): до 40-річчя Зах. наук. центру / НАН України, М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Зах. наук. центр ; [редкол.: З. Т. Назарчук (відп. ред.) та ін.]. — Львів: ПАІС, 2011. — 672 с. : іл. — Бібліогр. в тексті. — ISBN 978-966-1585-64-4
  • Науковці України XX—XXI століть. Метабібліографія: [посібник] / Ін-т енцикопед. дослідж. НАН України ; [уклад.: М. Г. Железняк, Л. М. Гутник, Т. А. Галькевич]. — К. : [б. в.], 2010. — 476 с. — ISBN 978-966-02-5915-7
  • Онопрієнко В. І. Історія української науки XIX—XX століть: Навч. посібник / Міжнар. фонд «Відродження». — К.: Либідь, 1998. — 304 с.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.