Переробка пластику

Інший спосіб включає в себе перетворення різних полімерів у нафту значно менш точним процесом термічної деполімеризації. Такий процес можна застосовувати практично до будь-якого полімеру, або їх суміші, включно із термореактивними матеріалами, відходів виробництва покришок із вулканізованої гуми, біополімери, пір'я та інші відходи сільського господарства. Як і природну нафту, отриману хімічну речовину можна переробляти як на паливо, так і на виготовлення полімерів. Дослідна установка цього типу існує в Карфаген, Міссурі, Сполучені Штати Америки, в якій використовують відходи індичок як вихідний матеріал. Газифікація — це аналогічний процес, але технічно не є переробкою, оскільки в результаті практично не має шансів знову стати полімерами.

Піроліз пластику може перетворювати потоки придатних для палива відходів, таких, як пластики в якісне паливо, вугілля.[9] [10] [11] [12] [13]

Нижче наводиться список відповідної пластикової сировини, придатної для піролізу:

• Суміш пластиків (ПНТ, ПВТ, поліетилен, поліпропілен, нейлону, тефлону, полістирен, АБС-пластик, склопластик і т. д.)
• Змішані пластикові відходи від паперових фабрик
• Багатошаровий Пластик

Ще один процес, який набирає популярності у стартап-компаній (особливо в Австралії, США і Японії) — це теплове стиснення.[14] Для процесу теплового стиснення підходить вся несортована, чиста пластикова сировина у всіх формах, від м'яких пластикових мішків до жорстких промислових відходів, які змішаними завантажуються в стакани (великі барабани, які обертаються, і подібні на великі сушарки для білизни). Найбільш очевидною перевагою цього методу є те, що всі пластики придатні для переробки, не залежно від вихідної форми. Проте, є критика до цього методу, через енергетичні витрати на обертання барабанів, і на обігрів труб після розплавлення.

Для деяких пластикових відходів, можлива розподілена переробка за допомогою сучасних технічних пристроїв, так званих перероботів (recyclebots)[15]. Попередній аналіз життєвого циклу свідчить про те, що така розподілена переробка ПНТ, для виробництва нитки для 3-D принтерів у сільський місцевостях є енергетично вигіднішим, ніж використання вихідної смоли або звичайних процесів переробки, через скорочення витрат на транспортування.[16][17]

Був розроблений процес, в якому багато видів пластику можуть бути використані як джерела вуглецю при переробці сталевого брухту.[18]

Існує також можливість змішаної переробки різних пластиків, які не підлягають розділенню. Цей процес називається компатибілізацією, і потребує використання спеціальних хімічних реагентів. Це може допомогти зберегти якість переробленого матеріалу і уникнути часто дорого і неефективно попереднього сканування потоків пластикових відходів та їх розділення/очищення.[19]

Після споживача контейнери із поліетилентерефталату сортуються в різні колірові фракції, і тюкуються для подальшого продажу. Переробники ПЕТ додатково сортують тюковані пляшки, промивають їх і подрібнюють на луски (або спочатку подрібнюють, а потім миють). Під час цього процесі видаляються частки не-ПЕТ пластику (в тому числі пластик кришечок і етикетки). Чисті пластівці висушують. Матеріал може піддаватися додатковому очищенню, наприклад, фільтрації розплаву і грануляції, а також різним процедурам очищення, які необхідні для виробництва продукції, яка буде контактувати із продуктами харчування.

Перероблений поліетилентерафталат широко використовується для виробництва поліефірних волокон.[20] Відсортовані відходи ПЕТ-пластику після першого використання подрібнюються, розбивається на пластівці, пакується у тюки і продається.[21]

Один з варіантів застосування вторинного ПЕТ, який набуває популярності — це виробництво волокон для швейної промисловості.[22] Ці волокна створюють шляхом закручування пластівців ПЕТ у нитку і пряжу.[21] Це робиться так само легко, як і створення поліестеру з абсолютно нового пластику.[23] Волокна і пряжа із переробленого ПЕТ-пластику може використовуватися незалежно, або разом з іншими волокнами, щоб створити широкий спектр різних тканин. Ці тканини традиційно використовуються для створення міцних, довговічних, грубих товарів, таких як куртки, пальта, взуття, сумки, головні убори і аксесуари, так як вони зазвичай занадто грубі для прямого контакту зі шкірою і можуть викликати подразнення.[24] Проте, ці типи тканин стають все більш популярними в результаті суспільного зростаючого усвідомлення екологічних проблем. Численні виробники тканини і одягу використовували цю тенденцію.

Інші значний обсяг переробленого ПЕТ-пластику йде на виготовлення нових контейнерів (для харчових і нехарчових продуктів), яке проводиться або шляхом (видувного) лиття у пляшки і банки, або термоформування листів ПЕТ для виробництва блістерної упаковки та сортувальних таць. 46 % усього переробленого ПЕТ пішло на виготовлення контейнерів в Європі у 2010 році.^{[джерело?]}

У США рівень переробки ПЕТ-тари склав до 31,2 % у 2013 році, згідно зі звітом від Національної асоціації для ресурсів ПЕТ-контейнерів (The National Association for PET Container Resources — NAPCOR) і Асоціації Переробки Пластику після Споживачів (Association of Postconsumer Plastic Recyclers — АТР). Було зібрано 815,56 мільйонів кілограм ПЕТ-пластику, 215,46 мільйонів кг із вторинного ПЕТ використовується у 2614,5 мільйонах кг ПЕТ-пляшок.[25]

Пластик № 2, або поліетилен високої щільності (ПВЩ) є широко перероблюваним пластиком. Зазвичай відбувається даунциклінг (після переробки отримують матеріал із гіршими характеристиками) в пластикові будівельні матеріали (як заміна пиломатеріалам), столи, дорожні бордюри, лавки, візки вантажних ліній, сміттєві контейнери, канцелярське приладдя (наприклад, лінійки) та інші міцні вироби з пластика, які користуються попитом.

Більшість полістиренових виробів не переробляється через відсутність стимулів для інвестування у преси і необхідні матеріально-технічні системи. В результаті виробники не можуть отримати достатньої кількості брухту. Пінополістиреновий (EPS) брухт можна легко додавати у продукти, такі як листи EPS ізоляції та інших EPS матеріалів для будівельного використання. Якщо полістирен не потрібен для виробництва пінополістирену, полістиреновий брухт можна переробити на вішалки для одягу, лавки, квіткові горщики, іграшки, лінійки, корпуси степлерів, контейнери для розсади, рами для картин, і архітектурне лиття.[26]

Перероблений пінополістирен використовується також у багатьох операціях розливу. Опалубки виготовляють із пінополістирену, який разом з цементом, використовується як теплоізоляційна основа в бетонних фундаментах і стінах. З 1993 року американські виробники виробляють ізоляційні бетонні форми з приблизно на 80 % із переробленого пінополістирену.

Білі пластикові пінополістиренові пакувальні шарики використовуються як пакувальний матеріал, і часто приймаються у відділах доставки магазинів для повторного використання.[27]

Успішні випробування в Ізраїлі показали, що пластикові плівки видобуті зі змішаних побутових відходів можна перероблювати в корисні побутові вироби, такі як відра.[28]

Аналогічно, пластик із сільського господарства, такий як агроплівка, стрічки крапельного поливу і мішки для силосу видаляються із загальних відходів і успішно переробляється[29] у значно більші вироби для промислового використання, такі як пластикові композитні шпали.[30] Історично склалося, що пластикові відходи сільськогосподарського виробництва раніше або вивозилися на звалища, або спалювалися на місці, на полях фермерських господарств.[31]

Телеканал CNN повідомляли, що доктор С. Мадху з Науково-дослідницького дорожнього інституту в Кералі, Індія, розробив дорожнє покриття, до складу якого входять перероблений пластик: наповнювач, бітум (асфальт) із подрібненим пластиком, яке плавлять і змішують при температурі не нижче 220 градусів °C (428 °F), щоб уникнути забруднення. Це дорожнє покриття вважається дуже міцним і стійким до мусонних дощів. Пластик сортується вручну, що економічно доцільно в Індії. Для тестової дороги завдовжки 500 м, 8 метрів шириною, у дві смуги використали приблизно 60 кг пластику. Для зручності процесів пластикові відходи подрібнюють у дрібні легкі пластівці, які легко вводити дозувальними машинами на заводах гарячого змішування. Тести в Бангалорі та Науково-дослідницького дорожнього інституту показують, що дороги, побудовані з використанням цієї суміші мають довший період експлуатації, краще переносять холод, спеку, не розтріскуються.[32]

У Великій Британії кількість пластику, який переробляється відносно мала,[37] частково через відсутність установок для переробки.

У 2009 році представники пластикової індустрії розпочали компанію «Виклик пластику 2020», з метою залучення британської громадськості до загальнонаціональних дебатів з приводу використання, повторного використання та утилізації пластиків. І проводять серію онлайн-дебатів на своєму сайті навколо ієрархії відходів.

Існує завод в Уорксопі, який здатен переробляти 60-80 тис. тон в рік.[38]

У Північній Ірландії, рівень переробки також відносно низький  - тільки 37,4 % переробляються. Однак, нові технології допомагають підвищити показник переробки, за рахунок тих відходів, які раніше йшли на звалища, наприклад, суміш твердих пластиків.[39]

Китайські вчені зробили крок вперед у боротьбі з пластиковими відходами, запропонувавши технологію виготовлення пластику, що розчиняється у воді. Авторка проекту Ван Гексіа стверджує, що завдяки додаванню водорозчинних з'єднань до біорозкладних поліефірів, та за наявності радикалів, процес розкладання пластику проходить 10 днів та є нетоксичним. Вчені Китайської Академії наук зазначили, що під цю технологію будуть переобладнані 4 заводи. Таким чином виробництво поліетиленових пакетів та одноразового посуду буде продовжуватись, планується щорічно отримувати десь 75 тис. т товарів з водорозчинного пластику. Однак, багато хто зауважує, що такий матеріал є вполовину дорожчим за звичайний, тож це може бути перешкодою в серійному виготовленні.[40]

Низький національний рівень переробки пластику був зумовлений складністю сортування та переробки, невигідними для економіки, а також недостатньою обізнаністю споживачів про те, який пластик насправді може бути перероблений.[55] Інша частина плутанини була через відсутність використання коду ідентифікації смоли, який мав бути на всіх пластикових деталях, а тільки загальний символ переробки.[56] Мета цих символів — зробити легшою ідентифікацію типу пластику, який використовується для конкретного виробу і вказують на те, що пластик є потенційно придатним для вторинної переробки. Залишається тільки питання про те, які види пластиків можуть бути переробленими на місцевому центрі утилізації. У багатьох громадах не всі типи пластиків приймаються по програмі утилізації зібраного сміття через високі витрати на переробку і необхідне складне обладнання, необхідне для переробки певних матеріалів. Іноді низький попит на переробку продуктів залежіть від доступності центрів переробки, та осіб, які займаються пошуком та здачею вторинної сировини. Ще однією серйозною перешкодою є те, що вартість переробки певних матеріалів і відповідна ринкова ціна на ці перероблені матеріали часом не надають можливості для отримання прибутку. Найкращим прикладом цього є пінополістирен, хоча деякі громади, такі як Бруклін, штат Массачусетс, рухаються до заборони на поширення пінополістиренових контейнерів для їжі і кави для місцевого бізнесу.[57][58]