Позднєєв Олексій Матвійович

Народився в російській багатодітній родині протоієрея Стрітенської церкви Матвія Автономовича Позднєєва в місті Орел.

Здобув освіту в Орловській духовній семінарії (1872)[1] і в Санкт-Петербурзькому університеті на факультеті східних мов.

Після закінчення університету (1876) взяв участь у спорядженій Російським географічним товариством експедиції в Монголію і Китайрттт.

У 1881 р., продовжуючи кар'єру в СПБУ, захистив наукову працю «Зразки народної літератури монгольських племен» на здобуття ступеня магістра монгольської словесності і був затверджений штатним доцентом на кафедрі монгольської словесності. У тому ж році успішно захистив докторську дисертацію на тему: «Монгольський літопис „Ерденійн Еріхе“» та отримав ступінь доктора монгольської словесності[2].

З 1881 р. редагував видання британського біблійного товариства (Лондон) монгольською, китайською і маньчжурською мовами.

З 1884 р. був професором монгольської словесності в СПБУ; з 1889 р. викладав і маньчжурську мову. Першим в Росії відкрив курс читань з історії літератури монгольських говірок і ввів у викладання читання офіційних документів, написаних монгольською мовою.

У 1887 р., за дорученням міністра державного майна, склав проект про організацію діяльності училищ у калмиків Астраханської губернії.

У 1888 р. отримав від Російського географічного товариства Костянтинівську медаль за наукову працю «Нариси побуту буддійських монастирів і буддійського духовенства в Монголії».

У 1892 р. перебував у відрядженні від Міністерства закордонних справ у Монголії «для дослідження її положення і адміністративного устрою, а також для вивчення наших торгових відносин з Китаєм». У цьому монгольському відрядженні (як і в першому в 1876 р.) Позднєєвим були зібрані для бібліотеки СПБУ великі колекції рукописних і друкованих китайських, монгольських і маньчжурських творів, а також колекція бурханів (буддійських скульптур) та інших релігійних предметів. Результати поїздки були викладені в книзі «Монголія і монголи», виданій РГТ в 1896—1898 рр..

На рубежі XIX—XX століть активно займався проблемами калмицької освіти[3].

1899—1903 рр. — займав пост директора в новоствореному Східному інституті[4] .

1903 р. (листопад) — призначений членом Ради Міністерства народної освіти.

У 1910 р. призначений директором Практичної східної академії в Петербурзі.

У 1913 р. за сприяння справі народної освіти монголів отримав звання Дзюнь-вана (князя другого ступеня) від уряду Монголії.

У 1914 р. став представником Міністерства народної освіти в Комітеті для вивчення Середньої і Східної Азії.

З 1918 р., звільнившись з Міністерства народної освіти, до кінця життя працював в Астраханській і Ставропольській губерніях та на території Області Війська Донського, вивчаючи культуру калмиків[2] .

• О. М. Позднєєв дотримувався націоналістичних і монархістських поглядів, брав участь в різних правих організаціях. Зокрема, був секретарем і фахівцем по Сибіру і Далекому Сходу в Російському окраїнному товаристві[5][6].

• О. М. Позднєєв став автором першого наукового калмицько-російського словника, опублікованого в 1911 р..

• Брат вченого, Дмитро Матвійович Позднєєв, також був великим сходознавцем — японістом і синологом. У 1904 р. він змінив Олексія Матвійовича на посаді директора Східного інституту.

• Найвідомішим учнем Позднєєва був Г. Ц. Цибіков. У 1898 р. Цибіков, будучи студентом Східного факультету СПБУ, ознайомив свого викладача з рукописом співвітчизника, бурятського лами Л.-М. Доржи (Лобсан Міджід-Доржи), що оповідає про подорож останнього в Тибет і Непал. Розглянувши рукопис, Позднєєв порадив студенту особисто відвідати Тибет з метою вивчення культури цього недоступного на той час для європейців регіону Центральної Азії[7]. У 1899—1902 рр. Цибіков справді побував у «забороненій країні», зробив перший її опис з позицій західної науки і став одним із перших фотографів тибетської столиці Лхаси.

• Позднєєв одним з перших російських монголознавців проявив інтерес до т. зв. «ходіння» — традиційного жанру монгольської літератури, що представляв собою художньо оформлені шляхові записки буддійських пілігримів. В середині 1890-х рр. він познайомився з калмицьким ченцем Б. Менкеджуєвим, незадовго до цього відвідав святині Тибету, і у співпраці з ним переклав його «ходіння» зі старокалмицької на російську мову. Виданий у 1897 р. в Петербурзі[8], цей твір викликав сенсацію серед російських вчених, які присвятили роботу Менкеджуєва і Позднєєва XI міжнародному з'їзду орієнталістів в Парижі.

• Багата колекція предметів буддійського мистецтва, зібрана вченим в ході експедицій, нині зберігається в музеях Росії.

О. М. Позднєєв є автором 122 наукових праць (з них 17 монографій)[9], серед яких зокрема:

• Астраханські калмики та їхнє ставлення до Росії до початку нинішнього століття // Журнал Міністерства народної освіти. Ч. CCXLIV. Від. 2. 1886.
• Міста Північної Монголії. — СПб.: Тип. BC Балашева, 1880.
• Записка про перетворення навчальної частини у калмиків Астраханської губернії . — СПб.: Тип. і літ. Л. Бермана і Г. Рабиновича, 1889.
• Ламайські кумири або статуї божеств . — СПб.: Тип. В. Безобразова і К °, 1896.
• Лекції з історії монгольської літератури [читані в 1895/96 академічному році]. — Владивосток, 1908.
• Монголія і монголи. [Результати поїздки в Монголію, здійсненої в 1892—1893 рр.: в 2 т. Т. 1. Щоденник і маршрут 1892 р.; Т. 2. Щоденник і маршрут 1893 р.] — СПб.: Тип. Імп. акад. наук, 1896—1898.
• Монгольський літопис «Ерденійн Еріхе». [Справжній текст з перекладом і поясненнями, котрі укладають в собі матеріали для історії Халхи з 1636 по 1736 р.] — СПб.: Тип. Імп. акад. наук, 1883.
• Про древній китайсько-монгольський історичний пам'ятник Юань-чао-мі-ши. — СПб., 1882.
• Зразки народної літератури монгольських племен . — СПб.: Тип. Імп. акад. наук, 1880.
• Нариси побуту буддійських монастирів і буддійського духовенства в Монголії [в зв'язку з відносинами останнього до народу ]. — СПб.: Тип. Імп. акад. наук, 1887.
• Останні видання Православного місіонерського товариства розмовною калмицькою мовою . — СПб.: Тип. В. С. Балашева і К °, 1895.
• Ургінські хутухти. Історичний нарис їх минулого і сучасного побуту. — СПб .: Тип. брат. Пантелєєва, 1880.

• Олексій Матвійович Позднєєв. Список осіб, які служать у відомстві Міністерства народної освіти на 1917 рік. — Сенатська типографія, 1917. — С. 19.
• Баркова О. Л. Виставка із зібрання А. М. Позднєєва в державному музеї мистецтв народів Сходу // Схід (Oriens). 2001. № 1. С. 155—156.
• Войтов В. Є., Тіхменьова-Позднєєва Н. А. Олексій Матвійович Позднєєв і його східна колекція. — Самара: Агні, 2001. — ISBN 5-89850-044-8
• Герасимович Л. К. О. М. Позднєєв (1851—1920) // Російські монголознавці (XVIII — початок XX ст.) — Улан-Уде, 1997. С. 79-86.
• Єрмакова Т. В. Буддійський світ очима російських дослідників XIX — першої третини XX ст. (Росія і суміжні країни). — СПб.: Наука, 1998. — ISBN 5-02-028317-7
• Іоріш І. Й. О. М. Позднєєв — калмикознавець // Записки КНІІЯЛІ. Вип. 1. — Еліста, 1960. С. 207—217.
• Позднєєв Олексій Матвійович // Вчені — дослідники Калмикії (XVII — початок XX ст.): Біобібліографічний покажчик / Упоряд. і передм. П. Є. Алексєєвої і Л. Ю. Ланцанової. — Еліста: калм. кн. вид-во, 2006. С. 177—181.
• Уланов М. С. О. М. Позднєєв про буддизм в Центральній Азії // Світ Центральної Азії. Т. III. Культурологія. Філософія. Джерелознавство: мат. міжнар. наук. конф. — Улан-Уде: БНЦ СО РАН, 2002. С. 219—221. — ISBN 5-7925-0110-6
• Улимжієв Д. Б. О. М. Позднєєв (1851—1920) — дослідник «Таємної оповіді монголів» // Мат. наук. конф. «Цибіковські читання — 7». — Улан-Уде: БНЦ СО РАН, 1998. С. 33-35. — ISBN 5-7925-0016-9
• Улимжієв Д. Б. Невтомний дослідник Монголії Олексій Матвійович Позднєєв // Улимжієв Д. Б. Монголознавство в Росії в другій половині XIX — початку XX ст.: Петербурзька школа монголознавців. — Улан-Уде: БДУ, 1997. С. 76-106.
• Mongolica-VI: Зб. ст. присв. 150-річчю від дн. нар. О. М. Позднєєва / Відп. ред. С. Г. Кляшторний, укл. І. В. Кульганек. — СПб.: Петерб. сходознавство, 2003. — ISBN 5-85803-250-8

• Про публікацію збірки «Mongolica», присвяченого А. М. Позднєєву
• Російські китаєзнавці XVIII — початку XX ст.: викладачі та укладачі словників