Політичне вбивство

Як засіб політичної боротьби використовується з давніх часів (вбивство фараонів у давньому Єгипті). Першим задокументованим прикладом політичного вбивства стало вбивство Гедалія, вавилонського намісника Юдеї, вчинене у 586 році до нашої ери і описане пророком Єремією.

Також відомими жертвами були Філіп II Македонський і Гай Юлій Цезар. У Китаї було здійснено замах на першого імператора Цінь Ши Хуан-ді.

У ранньому Середньовіччі на Сході існувала т. з. секта Асасінів, які прославилися як вбивці, яких практично не можливо було зловити. Якщо голова секти віддавав розпорядження про усунення тієї, чи іншої людини, то цю людину, як правило, вбивали, не зважаючи навіть на велику охорону. Теж саме можливо сказати про людей, що володіли мистецтвом Нінджи — цу.

У Середні століття царевбивство було рідкістю, але пізніше тирановбивство або вбивство з політичних мотивів стало знову поширене. Так, у XVI столітті були вбиті Вільгельм Оранський і королі Франції Генріх III і Генріх IV.

Із часом змінювались методи і інструменти вбивства, але не сам інститут. З відомих злочинів можна зазначити вбивство шведського короля Густава III своїм секретарем графом Анкарстремом (Jacob Johan Anckarström), відображене у літературі, у опері (Дж. Верді «Бал — маскарад»), убивство сина Івана Грозного Димитрія тощо.

Пізніше політичні вбивства стали частиною політичної боротьби, що проявилося у діяльності народовольців і вбивстві ними імператора Олександра II. Засудженим за замах став Микола Кибальчич (†1881).

У новітній час, серед злочинів, що змінили біг історії, були вбивства президентів США, а також прем'єр — міністра Конго П. Лумумби. Серед президентів США вбиті були Авраам Лінкольн, Джеймс Гарфілд, Вільям Мак-Кінлі, Джон Кеннеді. Вбивство спадкоємця австро-угорського престолу Франца Фердинанда призвело до Першої світової війні.

Політичні вбивства можуть бути релігійно мотивовані: вбивство П. Фортейна або Т. ван Гога. Спроба убивства папи Івана Павла II, інспірована радянськими спецслужбами.

У 1948 релігійним фанатиком убитий був Махатма Ганді, у 1951 прем'єр-міністр Пакистану Ліакат Алі Хан, а у 1995 Іцхак Рабін. Серед прем'єр-міністрів Індії вбиті були Індіра Ганді у 1984 і її син Раджив Ганді у 1991. У 1993 від вибуху бомби загинув президент Шрі-Ланки Ранасінгхе Премадаса.

Політичні убивства використовувалися для зупинки українського визвольного руху за кордоном — Коновалець Євген Михайлович (†1938), Ребет Лев (†1957), Бандера Степан Андрійович (†1959). У Галичині вбивства намісника Галичини Анджея Потоцького (†1933; Січинський Мирослав Миколайович) та радянського резидента О. Майлова (†1933; Лемик).

В останні роки жертвами політичних вбивств стали Рафік Харірі, Пім Фортейн, Беназір Бхутто і президент Гвінеї-Бісау Жуан Бернарду Вієйра. У Британії убиті Березовський Борис Абрамович (†2013), Литвиненко (†2006); у Парижі — отруєння Ясіра Арафата (†2004) полонієм. Дивною смертю, пов'язаною із серцевою недостатністю, помер грузинський мільярдер Бадрі Патаркацишвілі (†2008).

У 1920-60-из роках найвідомішими виконавицями замовних вбивств (також відомих як атентати) супроти ворогів України були борці за незалежність України організації УВО (у 1920-их роках) та ПУН/ОУН/УПА (у 1930-60-их роках).

Найвідоміші атентати борців за незалежність України супроти ворогів України:

• 25.09.1921 р. — невдалий замах на керівника ІІ Речі Посполитої маршала Ю. Пілсудського, вчинений членом УВО Степаном Степановичем Федаком у Львові;
• 15.10.1922 р. — вбивство українського письменника С. Твердохліба, вчинене членами УВО у Кам'янці-Струміловій;
• 05.11.1924 р. — невдалий замах на вбивство президента ІІ Речі Посполитої Станіслава Войцеховського, вчинений членом УВО Ольшанським у Львові;
• 19.10.1926 р. — вбивство польського шкільного куратора-шовініста Собінського, вчинене членом УВО Богданом Підгайним, який здійснив єдиний постріл у голову. Роман Шухевич був його співучасник, але у нього заклинив револьвер;
• 01.06.1930 р. — замах на вбивство одного з лідерів закарпатських москвофілів Євменія Сабова, вчинене молодим націоналістом Федором Тацинцем в Ужгороді;
• 29.08.1931 р. — вбивство за антиукраїнську діяльність посла польського сейму Т. Голувка, вчинене членами ОУН Василем Біласом і Дмитром Данилишиним в Трускавці, організацією атентету займався Р. Шухевич;
• 22.03.1932 р. — вбивство комісара львівської поліції Чеховського, вчинене учасником ОУН Юрієм Березинським, організацією атентету займався Р. Шухевич;
• 22.10.1933 р. — убивство радянського дипломата Майлова на знак протесту проти Голодомору в УРСР, вчинене учасником ОУН Миколою Лемиком у будівлі радянського консульства у Львові;
• 15.06.1934 р. — убивство міністра внутрішніх справ ІІ Речі Посполитої Б. Пєрацького, вчинене учасником ОУН Григорієм Мацейком у Варшаві;
• 27.07.1934 р. — вбивство директора філії Академічної гімназії у Львові І. Бабія за співпрацю з польською владою, вчинене учасником ОУН Миколою Царем у Львові.

Найвідоміші атентати ворогів України супроти борців за незалежність України:

• 23.05.1938 р. — вбивство Є. М. Коновальця, вчинене агентом НКВС Павлом Судоплатовим в Роттердамі ;
• 15.10.1959 р. — вбивство С. А. Бандери, вчинене агентом НКВС Богданом Сташинським в Мюнхені.