Правильний многокутник
Пра́вильний многоку́тник (багатоку́тник, поліго́н) — многокутник, у якого всі кути і всі сторони рівні між собою.
Властивості
Координати
Нехай та — координати центра, а — радіус описаного навколо правильного многокутника кола, — кутова координата першої вершини, тоді декартові координати вершин правильного многокутника визначаються формулами
- ,
- ,
де .
Розміри
Нехай — радіус описаного навколо правильного многокутника кола; тоді радіус вписаного кола дорівнює
- ,
а довжина сторони многокутника рівна
- .
Площа
Площа правильного многокутника з числом сторін та довжиною сторони обчислюється за формулою
- .
Площа правильного многокутника з числом сторін , вписаного в коло радіусу обчислюється за формулою
- .
Площа правильного многокутника з числом сторін , описаного навколо кола радіусу обчислюється за формулою
- (площа основи n-кутної правильної призми)
Правильний многокутник може бути розкладеним на стільки рівних рівнобічних трикутників, скільки в нього є сторін. Кожний із трикутників має за основу сторону многокутника, а як висоту — апофему. Досить згадати, як знаходять площу трикутника, тобто
де S — площа, b — основа, h — висота. Отже, площа правильного многокутника обчислюється за формулою:
де l — сторона, a — апофема, n — кількість сторін, p — периметр.
Обернені формули:
Щоб полегшити ситуацію, для кожного правильного многокутника знайшли відношення між апофемою і стороною. Для правильного трикутника таке відношення становить ~0,29, для квадрата — 0,5, для правильного п'ятикутника — ~0,69, для шестикутника — ~0,87 і т. д.
Застосування
Правильними многокутниками за визначенням є грані правильних многогранників.
Давньогрецькі математики (Антіфон, Брісон, Архімед та ін.) використовували правильні многокутники для обчислення числа . Вони обчислювали площі вписаних в коло і описаних навколо нього многокутників, поступово збільшуючи число їх сторін і отримуючи таким чином оцінку площі кола.[1]
Історія
Побудова правильного многокутника (n-кутника) залишалась проблемою для математиків аж до XIX століття. Така побудова ідентична розділенню кола на n рівних частин, оскільки з'єднавши між собою точки, що ділять коло на рівні частини, можна отримати шуканий многокутник.
Евклід у своїх «Началах» займався побудовою правильних многокутників у Книзі IV, вирішуючи задачу для n = 3, 4, 5, 6, 15. Окрім цього, він вже визначив певний критерій можливості побудувати многокутник: хоча цей критерій і не було озвучено в «Началах», давньогрецькі математики вміли будувати многокутник з 2m сторонами (при цілому m > 1), маючи вже побудований многокутник з числом сторін 2m — 1: користуючись вмінням розбиття дуги на дві частини, з двох півкіл ми будуємо квадрат, потім правильний восьмикутник, правильний шістнадцятикутник і так далі. Окрім цього, в цій же книзі Евклід вказує і другий критерій: якщо відомо, як будувати многокутники з r та s сторонами, і r та s взаємно прості числа, то можна побудувати і многокутник з r · s сторонами. Синтезуючи ці два способи, можна прийти до висновку, що стародавні математики вміли будувати правильні многокутники з сторонами, де m — ціле невід'ємне число, — числа 3 та 5, а приймають значення 0 або 1.
Середньовічна математика майже ніяк не просунулась в цьому питанні. Лише 1796 року Карлу Фрідріху Гаусу вдалося довести, що коли число сторін правильного многокутника дорівнює простому числу Ферма, до яких, крім 3 та 5, відносяться 17, 257 и 65537, його можна побудувати за допомогою циркуля та лінійки. Якщо брати взагалі, з цього випливає, що правильний многокутник можливо побудувати, якщо число його сторін дорівнює , де — ціле невід'ємне число, приймають значення 0 або 1, а — прості числа Ферма.
Гаус підозрював, що ця умова є не тільки достатньою, але і необхідною, але вперше це було доведено П'єром Лораном Ванцелем 1836 року.
Крапку в справі побудови правильних многокутників поставило знаходження побудов правильного 17-, 257- та 65537-кутника. Першу було знайдено Йоханесом Ерхінгером 1825 року, другу — Фрідріхом Юліусом Рішело 1832 року, третю — Іоганом Густавом Гермесом 1894 року.
З тих пір проблема вважається повністю вирішеною.
Примітки
- Жуков А. В. Про число . — М.: МЦНМО, 2002. ISBN 5-94057-030-5.