Ремболович Іван Семенович

Будучи вже на військовій службі, закінчив Віленське військове училище (Полтава, 1915). Учасник Першої світової війни. Служив молодшим офіцером саперної команди 19-го Костромського піхотного полку при 3-ій піхотній дивізії. У 1917 р. — помічник дивізійного інженера 5-ї піхотної дивізії. Останнє звання в російській армії — штабс-капітан. За відвагу і мужність нагороджений орденами Святого Станіслава ІІІ ст., Святої Анни ІІІ ст. та Святого Володимира IV ст.

На початку 1918 р. — командир сотні Вільного Козацтва у Городні. Згодом — командир пішої півсотні городнянської повітової військової комендатури.

З 4 січня 1919 р. — старшина 20-го Павлоградського кінного полку Дієвої армії УНР. З 18 січня 1919 р. — старшина Кінного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР.

З травня 1919 р. — начальник відділу зв'язку штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Луцьку.

З лютого 1920 р. служив у 2-й (згодом — 6-й Січовій) дивізії Армії УНР. 3 4 серпня 1920 р. — начальник відділення зв'язку штабу Армії УНР.

З 27 жовтня 1921 р. — начальник оперативного відділу штабу Київської повстанчої дивізії Української Повстанської армії Ю. Тютюнника. Учасник Другого Зимового походу. Брав участь у бою за Коростень. 12 листопада 1921 р. був поранений. 17 листопада 1921 р. під с. Малі Миньки потрапив до полону, втік з-під розстрілу.

Могила Івана Ремболовича на цвинтарі воїнів дивізії СС «Галичина»

У 1920—30-х жив у еміграції у Варшаві та в селі Корнич Коломийського повіту. Влітку 1943 вступив до Добровольчої дивізії СС «Галичина». Очолював штурмовий батальйон. У битві під Бродами дістав важке поранення, у лікарні ампутували ногу, згодом лікувався в Унівській лаврі.

У листопаді 1944 р. прибув до Коломийського району та встановив контакти з місцевими відділами Української Повстанської Армії, зокрема з окружним провідником Коломийщини «Борисом»-Легким Григорієм. Отримав підпільне псевдо «полковник Болбачан». У зв'язку з інвалідністю, участі у бойових операціях не брав, але серед повстанців користувався великою повагою за минулі бойові подвиги, отримував матеріальну допомогу від УПА.

6 листопада 1949 р. був схоплений загоном МДБ у с. Космач Яблунівського району. Полковник понад півроку був під слідством НКВС, нікого не видав і 15 травня 1950 був засуджений до смертної кари, яку виконали 8 вересня цього ж року.

Голова Управи Івано-Франківської станиці Галицького братства вояків Першої української дивізії «Галичина» Української Національної Армії Володимир Малкош доповнює зібрану інформацію про уродженця Чернігівщини:

Табличка на могилі

У 1943 році, коли створювалася згадана дивізія, підполковник вступив до неї добровільно, як і багато учасників різних військових формувань. Вони сподівалися, що після того, як Німеччина програє війну (тоді в цьому вже ніхто не сумнівався), між західними альянсами й СРСР дійде до конфронтації, і тоді добре озброєна і навчена Дивізія разом з УПА стане ядром українського війська, без якого неможливо вибороти незалежність України. Лише Німеччина тоді могла і мала бажання воювати проти більшовиків, і з цього українці хотіли скористатися. Крім Гітлера і його нацистської партії, були в Німеччині сили, що мислили реально і тверезо, вони намагалися усунути Гітлера силоміць і прихильно ставилися до українців. За таких обставин Іван Ремболович пройшов у Дивізії перепідготовку і одержав звання сотника: з огляду на вік і слабке знання їхньої мови, німці не погодилися зберегти його попереднє військове звання. У битві під Бродами в липні 1944 року він командував саперною сотнею, а згодом — саперним куренем. У тому бою його вразила куля, і всі гадали, що сотник загинув — в умовах оточення і прориву це було неможливо перевірити, тож у "Списках полеглих воїнів Першої української дивізії "Галичина" УНА" він числиться як такий, що, за свідченнями очевидців, загинув смертю героя. На меморіальному цвинтарі Дивізії біля міста Золочева Львівської області сотникові Ремболовичу встановлено символічний хрест. [2]

• Орден Святого Володимира 3-го ступеня
• Орден Святої Анни 3-го ступеня
• Орден Святої Анни 4-го ступеня
• Орден Святого Станіслава 3-го ступеня

• Хрест Воєнних заслуг 2-го класу з мечами — за бої у складі БГ «Байєрсдорф»