Рокитне (Яворівський район)

Село розташоване в долині серед мальовничих пагорбів Розточчя, над річкою Млинівкою. Центр села у його південній частині.

Топонімічне пояснення назви с. Рокитне можна розглядати двома способами. Перший. Згідно із довідником із дендрології — від однокореневої назви розповсюдженого вологолюбного дерева, яке в цій місцевості росте на зволожених місцях. Це рід ламкої верби, яка називається «рокита». Можливо, що від назви цієї верби пішла назва населеного пункту. Друге. «Рокитою» у міфології називають нечисте місце, що можна вважати місцем жертвоприношення в язичницькому храмі, яке в цьому випадку пов'язане з місцевим городищем.

Історичні сліди, які вказують на час та причини виникнення с. Рокитно, сягають сивої давнини. Завдяки нашому славному археологу Ярославові Пастернаку, який досліджував існування Галицького князівства, у 1930-х роках, під час розкопок давньоруського міста в Придністров'ї — Галича, столиці Галицько-Волинського князівства — виявлено фундамент Успенського собору, який згадується в літописі і цим остаточно підтверджено розташування давньої столиці. У своїх працях Ярослав Пастернак серед інших перелічує городища на Львівщині, а саме в селах Брюховичі, Рокитно, Поляни, Крехів та Ременів, котрі відносить до ХІ-ХШ століття. Своїм існуванням створювали певний оборонний ланцюг в околицях Львова.[3]

Городище в с. Рокитне розташоване на початку тераси пасма гір Львівсько-Томашівського Розточчя, висота якої дорівнює 351 м над рівнем Балтійського моря з максимально природним його захистом від можливого нападу ворогів. Наші пращури під час міграції слов'янських народів прийшли в ці краї і облюбували собі в непрохідних лісах терасу, яка з південного боку стрімко спадає донизу, до річки, а з інших боків захищалася непрохідними пралісами. Тож уважали вони, що це і є найкраще місце для розвитку і збереження свого племені. Вперше про городище в с. Рокитно згадував археолог Богдан Януш. У 1955 році розвідкові роботи на городищі проводив археолог Олексій Ратич, який виготовив топографічний план із зазначенням оборонних укріплень, зібрав керамічний матеріал і продатував пам'ятку ХІ-ХІІ століттям Іван Крип'якевич у своїй праці «Історія Галицько-Волинського князівства» в частині «Звенигородська земля» згадує, що князь Ростислав Михайлович під час втечі із Галича до городища в с. Глиньско (біля Жовкви) був перехоплений татарами в с. Бірки (мабуть, мав на увазі городище в с. Бірки). Розташування городища на високій терасі з захисними валами свідчить про те, що слов'янські племена захищали себе від набігів кочовиків монгольського походження. Будування укріплень було важке, вимагало спільної праці великої групи населення — громади. Потім таке городище ставало осередком усієї околиці. Основні заняття мешканців городища — полювання на дикого звіра та птахів, рибальство, збір плодів природи і меншою мірою рільництво.[4] 1 лютого 1922 року розпорядженням польської Ради Міністрів село вилучене з Городецького повіту і включене до Львівського повіту.[5] Поблизу Рокитного у 1933 році розкопано 6 курганів кам'яної доби (ІІІ тис. до н. е.).

Символічний курган-могила, в який вмурована пам'ятна таблиця, яка сповіщає про те, що на цьому місці в 1941 році громадою була висипана ця могила на честь проголошення відновлення Незалежності України (30 червня 1941 року).

Недалеко від села, на хуторі Зельмана-Мариновича, 10 березня 1945 року у нерівному бою з підрозділом НКВС загинуло 13 повстанців. Братська могила загиблим воякам, розташована на сільському цвинтарі. Освячення могили відбулося 2007 року.

2014 року в селі встановлено капличку з фігурою Богородиці, на честь Небесної сотні. Скульптор Василь Ярич.[6]

• Мамчур І. Королівське село Рокитно: історико-етнографічний нарис. — Дрогобич : Коло, 2004. — 207 с. — ISBN 966-7996-46-3.
• Rokitno (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 711. (пол.) — S. 711.

• Село Рокитне