Садихджан

Садихов Мірза Асад огли народився в родині сторожа в місті Шуша, згідно з більшістю джерел, 1846 року[2][3][4][5][6] (за іншими даними — 1842[1][7]). Будинок, у якому народився музикант, був одноповерховим і складався з двох кімнат. Пізніше, набувши популярності, Мірза Садихов побудував на одній з кращих вулиць Шуші триповерховий будинок і сам протягом кількох днів як робітник брав участь у його будівництві[8].

З дитинства Садихов виявляв великий інтерес до мистецтва, прекрасно співав народні пісні. Його батько Асадулла відвів його в школу відомого музикознавця Харрат Гулу. Після перевірки голосу Садихова туди прийняли[9]. Випускниками цієї школи, крім Садихджана, були найвідоміші виконавці мугаму Шуші — Гаджі Гусі, Мешаді Ісі, Делі Ісмаїл, Шахназ Аббас, Бюльбюльджан, Кештазли Гашим, Кечачі огли Мухаммед, Джаббар Кар'ягдиогли[10]. Ця школа мала великий вплив на формування Садиха як музиканта[9]. У віці 18 років Садихджан втратив голос, після чого навчався грі на різних музичних інструментах, таких як каманче, сопілка, най, тар. Грі на тарі його навчав відомий шушинський тарист Мірза Алі Аскер, який під враженням від його гри говорив:

Я б хотів, щоб моє багатство опинилось у Садиха, а його пальці у мене[11].

В ансамблі Мірзи Алі Аскера Мірза Садихов був каманчистом. Але одного разу, коли Мірза Алі Аскер захворів, Садихджан, замінивши його як тарист, зумів продемонструвати свої можливості в грі на цьому інструменті. Натхненний успіхом, Садихджан повністю присвятив себе тару і відтоді постійно відточував свою майстерність[12].

Ансамбль Садихджана. Справа наліво: каманчист Ата Багдагюл огли, Садихджан, Бюльбюльджан (з дефом), нагарист Гусейнбала, Валт Кікіалішвілі. Тифліс. 1878 рік[13]

До початку XIX століття Шуша була одним з центрів культури[14]. Сюди з'їжджалися поети, драматурги, відомі музиканти і артисти зі всього Закавказзя, ставилися театральні вистави і проводилися музичні меджліси (зібрання). Меджліси, що проводилися в Шуші, були найвідомішими в Азербайджані і відіграли велику роль у визнанні Садихджана як тариста[15]. Серед цих меджлісів були організовані Мір Мохсун Наввабом «Меджлісі-Фарамушан» («зібрання забутих») і «Меджлісі-хананде» («товариство музикантів») і меджліси, влаштовувані Хуршидбану Натаван, на яких демонстрували своє мистецтво співаки і музиканти, обговорювали проблеми теорії музики, виконували твори поетів, а також організовували конкурси. Садихов брав участь у таких меджлісах, завдяки чому його ім'я стало відомим і в сусідніх країнах.

Прекрасне виконання Садихджана привернуло увагу і Махмуд-аги з Шамахи. Про це відомо з твору «Карабах-наме» поета і музикознавця Мухаммед-аги Мужтехідзаде, в якому той розповідає, що «Махмуд-ага ширванський, почувши про славу Садихджана, попросив його відвідати Ширван». На запрошення Махмуда-аги Садихджан відвідав Шамаху і взяв участь у музичному зібранні. Якось за Мірза Садихом в Шушу Махмуд-ага послав і Сеїда Азім Ширвані, який присвятив Садихджану один зі своїх мухамасів[16]. Як шанувальник творчості Мірзи Садиха, Махмуд-ага часто запрошував його до себе разом з Гаджі Гусі[17] і навіть подарував йому тар, корпус якого був зроблений із золота[18]. І ось вже музичні зібрання у Махмуд-аги не обходяться без Садихджана. Це дратувало Хуршидбану Натаван, оскільки виконання Садиха було прикрасою влаштовуваних нею «Меджлиси-Унс», а також урочистостей у ханському палаці, які не проходили без його участі. Передбачається, що через нього дочка останнього карабаського хана і Махмуд-ага довго листувалися[17].

Афіша вистави «Мусьє Жордан — ботанік і дервіш Масталі-Шах» М. Ф. Ахундова в Тифлісі (29 грудня 1886 року) із згадкою, що в антрактах буде грати тарист Садихов[19]

Крім участі в урочистостях і музичних зібраннях, Садихов давав концерти в перервах вистав у Шуші і Тифлісі. Так, 29 грудня 1886 року в приміщенні Тифліського театру «Арцруні» була вистава «Мусьє Жордан — ботанік і дервіш Масталі-Шах» за п'єсою Мірзи Фаталі Ахундова, в антрактах якого очікувався виступ Мірзи Садихова і відомого ханенде (виконавця мугамів) Мірзаєва[19]. «Кавказький огляд», що виходив у Тифлісі, в рубриці «Театр і музика» писав про Садиха:

Гра його виразна, артистично точна і чарівно сильна. Не завадило б нашим Тифліським композиторам скористатися перебуванням Садихова в Тифлісі й у нього запозичити східні мотиви, які послужать їм хорошим матеріалом для нових композицій[11].

За спогадами сучасників, більшу частину свого життя Мірза Садихов проводив у роз'їздах, беручи участь в урочистостях, що проходили на Кавказі, в Ірані, Середній Азії й Туреччині. У березні 1872 року з нагоди святкування Новруза його запросив посол Ірану в Росії в Санкт-Петербург, де він виступав з відомим ханенде Саттаром[18].

Відомо, що починаючи з XVIII століття в країнах Близького Сходу, зокрема й в Азербайджані, співакам і виконавцям, які здобули визнання і популярність у народі, давалося ім'я або псевдонім з використанням «джан» («душа»)[20]. Мірза Садихов також отримав ім'я — Садихджан. Таку честь, крім нього, мав лише один відомий співак — Абдул-Багі Зулалов, якого називали Бюльбюльджан[12].

Спочатку Садихджан, супроводжуючи Гаджі Гусі, входив до тріо з ним і каманчистом Ата Багдагюл оглу. Пізніше він перейшов у тріо шушинського ханенде Мешаді Ісі. 1880 року він у складі цього тріо отримав запрошення до Тебриза на весілля Мозафереддіна Каджара Мірзи — сина Насреддін-шаха Каджара. На весіллі виступали й багато інших музикантів і співаків, однак Гаджі Гусі і Садиха визнали кращими ханенде і таристом і нагородили орденом «Ширі-Хуршид»[12].

За відомостями автора опери «Харун аль-Рашида» і знавця азербайджанської музичної історії Агаларбека Алівердібекова, на весіллі Мозафереддіна Каджара один відомий тарист викликав Садихджана на музичну дуель[20]. Він також заявив, що гарне виконання Мірзи Садиха пов'язане зі змінами на грифі інструменту, в ладовій системі тара[21]. Садихджан прийняв виклик, але при цьому перерізав усі покажчики на шийці інструменту. Побачивши це, суперник відмовився від участі і поцілував пальці Мірзи Садиха[20].

У 90-х роках XIX століття під керівництвом Садихджана в Шуші створено ансамбль, до складу якого входили відомі співаки та музиканти того часу. Серед них були Гаджі Гусі, Мешаді Ісі, Джаббар Кар'ягдиогли, Делі Ісмаїл, Ханлиг Шукур, Бюльбюльджан, Кечачі огли Мухаммед, тарист Тер-Вартанесов, Мешаді Зейнал та інші. В ансамблі брали участь і дві дівчини, які виконували азербайджанські, грузинські, вірменські танці, а також танець живота[22]. Серед учасників був мютрюб[прим. 1] Мірза Ісмаїл, який виконував важливу роль в ансамблі. Хоча це було необов'язковим для його амплуа, він був не тільки хорошим таристом, але також володів і прекрасним голосом[23]. Серед музикантів ансамблю, крім азербайджанців, були грузини, вірмени і лезгини[8]. Ансамбль виступав у концертних залах Шуші, Баку, Гянджі, Ашгабата, Тегерана, Стамбула, Дербента, Владикавказа, на музичних зібраннях Хуршидбану Натаван, Махмуда-аги, Мешаді Меліка, в садах Тифліса («Муштехід») і Ерівана («Хуррем»).

Учні Садихджана: Гурбан Піримов (ліворуч) і Мешаді Джаміль Аміров

Садихджан виявив себе і як педагог[24]. Серед його учнів були такі відомі музиканти, як Гурбан Піримов[25][26][2], Мешаді Зейнал, Арсен Ярамишев, Марді Джанібеков, Гамід Малібейлі, Татевос Артюнян, Мешаді Джаміль Аміров, Ширін Ахундов та інші[25].

Помер Садихджан 1902 року в Шуші, у віці 56 років[25].

Садихджан спочатку збільшив число струн з 5 до 18, але потім зменшив їх кількість до 13 — знизу дві трихорні («кьок» — білі, жовті основні струни), в середині одинарна («бем кьок» — тонова товста струна червоного кольору, що використовується для насиченішого звучання, а також для акордів) та парна («дем» — основні струни для виконання мелодії) басові і на верхній стороні грифа дві парні дзвінкі («зенг сімлер», «джингене сімлер» — білі резонансні струни)[33]. Аликвотні струни (резонансні струни, що не використовуються під час виконання[34]) — звучні та тональна, — додані Мірзою Садихом, зробили звучання тембрових ефектів інструменту багатшим і збільшили можливості техніки виконання. Завдяки цим струнам виникла особлива інтерпретація мугама на тарі. Під час супроводу ханенде аліквотні струни створюють за допомогою вібраційного ефекту «хун» органний пункт, роблячи мугамні мелодії різноманітнішими і яскравішими[31]. Вони відіграють велику роль під час виконання складних творів, забезпечуючи досконалість звуку. Так, у процесі виконання мугамів, а також концертів і п'єс, написаних для тара, багатство звуку досягається завдяки саме цим струнам. В ході своєї роботи зі вдосконалення тара Садихджан використовував теоретичні знання музикознавців Сафіаддіна Урмаві і Мір Мохсуна Навваба[32]. Після смерті Садихджана число струн було зменшено до 11.

Азербайджанський тар на виставці, присвяченій азербайджанському мистецтву й ремеслу в музеї міста Коньяк

Спочатку двократне збільшення кількості струн стало причиною серйозних ускладнень. Додаткові струни призвели до викривлення шийки тара, що погіршувало звукову гармонію. Щоб уникнути цього, Садихджану довелося внести додаткові зміни в корпус інструмента. Зменшення товщини корпусу і випрямлення бічних сторін інструмента дало можливість розширити верхню частину корпусу і отримати сильніше звучання[33]. Змінення великої і малої чаш корпусу збільшили фізико-акустичні можливості інструменту, створивши в тембрі звучання інструменту вібраційний ефект «хун»[31]. Так було досягнуто необхідної гармонії та удосконалено звукові можливості інструмента[32].

Щоб уникнути викривлення шийки, Мірза Садихов закріпив її на спеціальному виступі корпусу, а з внутрішньої сторони виступу встановив дерев'яну розпірку[24]. Додана розпірка створила відсутній раніше в близькосхідних інструментах «коливально-вібраційний» ефект[31]. Все це призвело до збільшення сили звучання інструменту і відбитого звуку, а також кращій відповідності ладів на шийці тара особливостям азербайджанської народної музики. Зменшення ваги інструмента дозволило тримати його біля грудей[33], що створило можливості для віртуозної гри[1].

Садыхджан повністю змінив і систему ладів на шийці тара[32]. Кількість ладів на шийці було зменшено з 27-28 до 22[33]. Розташування самої системи і послідовність ладков регулювалися відповідно до ладів народної музики. Ця нова система, яка створила оригінальний звукоряд, дозволила азербайджанській професійної музиці, більшою мірою мугамному мистецтву, відмежуватися від системи звукоряду, що характеризує перську і арабську музику. В подальшому розвитку азербайджанської музики ця система ладів інструмента, в якій присутні темперований і нерівномірно темперований звукоряди, відіграє важливу роль[31]. Якщо в п'ятиструнному тарі кожен цілий тон складається з трьох частин, то в модифікованому Садихджаном тарі він може ділитися на дві, три або чотири нерівні частини. Завдяки цьому досягається змінне число звуків в октавах. Ця система отримала ім'я Мірзи Садиха, але й зараз вона продовжує розвиватися і вдосконалюватися[35].

Садыхджан також вніс нововведення у вигляд інструменту, прикрасивши повністю шийку і верхню частину корпусу тара пластинками з перламутру[8]. Для прикрашання інструмента також застосовувалося срібло і золото. Крім естетичної ролі візерунки, нанесені на лицьову сторону шийки, мають також і функціональну — є покажчиками розташування ладів на грифі[33].

Після змін, внесених Садихджаном, оновлений інструмент отримав назву «азербайджанський тар»[33]. У народі цей тар прозвали «чарівним таром», а Садихджана — «батьком тара»[36].

На думку народного артиста Азербайджану, тариста Раміза Кулієва, без реконструкції Садихджана тар не міг би бути зарахований до сімейства класичних музичних інструментів і на ньому виконання творів азербайджанських та закордонних композиторів, таких як Моцарт, Бетховен, Чайковський, було б неможливим[32].

Після Садихджана удосконаленням тара займався Узеїр Гаджибеков[1]. Азербайджанський тар дуже швидко став популярним в Іранському Азербайджані, Вірменії, Грузії, дещо пізніше в Дагестані, Туркменістані, Узбекистані, Таджикистані і Туреччині. У всіх перерахованих країнах грають на азербайджанському тарі — тарі Садихджана. Стару модель тара продовжують використовувати перські музиканти[36].