Саят-Нова

Дослідники вказували різні дати народження поета — 1712, 1717, 1722 роки. Найбільш прийнятною вважають дату, запропоновану Г. Ахвердяном (першим біографом Саят-Нови), — 1712 рік.

Саят-Нова народився в сім'ї біженця із Алеппо Махтесі Карапета Саядяна і Сарри, родом із Санаїна (Північна Вірменія). Жили вони на Авлабарі, тодішній вірменській околиці Тифлісу. Жили бідно. Батько був глибоко віруючою людиною: префікс Махтесі до імені свідчив, що він здійснив прощу в Єрусалим. Немає єдиної думки щодо того, де народився великий поет. Вважалось, що Саят-Нова народився і ріс у Тифлісі. Про це він говорив у своєму вірші:

«Где ж родился Саят? Сказал тот — Хамадан, Этот — Инд. Нет, отец мой из дальних был стран: Жил в Алеппо; а мать — авлабарка; мне дан Свет в Тбилиси — свою в нем нашел я судьбу». (рос. переклад К.Ліпскерова).

Згодом стали відомі свідчення грузинського царевича, почесного члена Російської Академії Наук Теймураза Багратіоні (1782—1846): Саят-Нова «був родом із Санаїна — села удільного маєтку царевича Георгія, з вірмен, що проживали в Грузії». За Теймуразом, майбутній поет був кріпаком батька Теймураза, Георгія (пізніше грузинського царя Георгія XIII). Тому існує версія (М. Асратян) про Санаїн як місце народження поета. До того ж, його мати була кріпачкою царевича Георгія і походила зі Санаїну.

При хрещенні хлопчик отримав ім'я Арутюн Саядян (на тифліському діалекті вірменської мови — Арутін).

З дитинства хлопчик виявляв надзвичайні здібності та потяг до музики та віршування. Час від часу він пише свої перші вірші, вчиться грати на східних музичних інструментах, сам складає мелодії на власні вірші. У авторській примітці до вірменської пісні він пише:

«Я, син махтесі Арутін змалку до 30 років був зайнятий всілякими піснями, а покровительством святого Карапета навчився грати на каманчі, чонгурі та амбурі».

Саят-Нова мав неабиякі здібності і до науки — ще в юному віці досягнув вершин освіченості. Невідомо, чи мав Саят-Нова початкову освіту. Орфографічні та граматичні помилки, які знаходили дослідники у рукописних збірках пісень, переписаних Саят-Новою, говорять про те, що він, скоріше за все, не мав системної шкільної освіти (Г. Асатур, П. Севак). За іншою версією (Налбандян В. С.) вважається, що початкову освіту він здобув у школі при вірменському монастирі в Санаїні. Саят-Нова володів закавказькими мовами — (грузинською, вірменською та азербайджанською (тюркською)) та їхніми діалектами, а також мовою фарсі (її белуджською версією, яка вважалась літературною вершиною перської мови).

Але його обдарованість не сприяла зароблянню грошей. Родина жила бідно. Арутюна ще в дитинстві віддали вчитися ремеслу ткача. Існують свідчення Г. Ахвердяна, що і в цій справі Саят-Нова виявив свій геній. Він винайшов портативний ткацький верстат, який дозволив йому займатися ткацтвом вдома. На той час ткачі працювали на вулиці, бо громіздкі верстати вимагали простору. В подальшому, протягом практично всього мирського етапу життя Саят-Нова годував сім'ю ткацтвом.

Саят-Нова — ашуг. М.Сар'ян, 1923

Г. Ахвердян вважав, що Арутін став захоплюватись піснями вже у роки опанування ткацьким ремеслом, що вважалось звичайним явищем серед вірменських ремісників-ашугів. Пізніше він зріс як творець, став професійним співаком-ашугом і здобув славу під іменем Саят-Нова.

Заробіток ашугів був дуже непостійним. Але Саят-Нова все ж залишає ткацтво і стає ашугом. Все більше часу присвячує він народному просвітництву як співець-поет. У віршованій формі трьома мовами він оспівує засади життєвої мудрості, моралі, засуджує розбещеність і пихатість «сильних миру цього». Примітно те, що пісні його трьома мовами ані змістом, ані формою ніколи не повторювали, а лише доповнювали одна одну. «Я — Саят-Нова!» — так назвав він себе. Це ім'я стало приводом для суперечок щодо його етимології. Дослідниками було запропоновано багато варіантів: «Знаменитий мисливець», «Новий вчитель», «Цар співів», «Володар музики», «Викрадач сердець пісень», «Онук Саяда» або «Саядян». Проте народ і зараз називає Саят-Нову «Царем співів».

Саят-Нова, за одностайними свідченнями сучасників, був незрівнянним музикантом і співаком з чаруючим голосом. За словами поета Паруйра Севака, який здобув зразу докторський ступінь за кандидатську дисертацію «Саят-Нова», його талантів вистачило б на шістьох — композитора, музиканта, співака і трьох поетів.

Рівень майстерності ашуга виявлявся на змаганнях. Змагальним інструментом ашуга була ерудиція, загадки та мовні каверзи. Перемогою вважалось завдати удару своєму конкуренту каверзним питанням у людному місці. Саят-Нова був майстром словесної еквілібристики. Існує легенда, ніби один чужоземний ашуг запитав поета, чи не знає він такого відомого ашуга — Саят-Нову, з яким приїхав позмагатись, і чи насправді той великий ашуг. Саят-Нова відповів трьома азербайджанськими словами, які у перекладі означають «не знаю, не бачив, не знайомий». Той не зрозумів відповіді. Але Саят-Нова додав: «Я вказав тобі його місце». Ці три слова з іншим наголосом передавали інше значення: «Знай, це я; поглянь, це я; дізнайся, це я». Суперник знову не зрозумів, на що Саят-Нова сказав: «Ти не зрозумів моїх слів, а ще хочеш змагатися з Саят-Новою?!». Зрештою чужоземець здогадався, що перед ним Саят-Нова і, присоромлений, залишив місто.

Майстер-ашуг, яким, безумовно, був Саят-Нова, використовував при записі своїх творів усі відомі йому абетки. У питаннях термінів він дозволяв собі вольності, які були зрозумілі сучасникам Саят-Нови, але стали потім загадкою для нащадків, бо були часто вигадані самим майстром.

Чутки про талант та популярність молодого ашуга дійшли й до палацу грузинського царя Іраклія II. У той час Саят-Нова був кріпаком у царевича Георгія, перебуваючи у його почті. Існує дві версії їх знайомства. За однією з версій, його викрали лезгини під час набігу на Тифліс, а Іраклій II зміг його викупити в Османській імперії на традиційному работорговому базарі (тоді Саят-Нова вже був відомим ашугом, або Іраклій II став першим, хто оцінив його талант належним чином і ввів до свого двору). За другою версією, Саят-Нова міг брати участь у східному поході Надір-шаха у почті Іраклія II, бо у віршах поет говорить про Афганістан та Белуджистан як очевидець (І.Степанян).

Цар запросив Саят-Нову до себе придворним поетом та сазандаром. Саме з нього розпочалась традиція грузинського ашузтва, бо до того часу при дворі було прийнято співати на фарсі — найпоширенішій мові перської ашузької школи.

Спершу цар Іраклій ставився до Саят-Нови дуже доброзичливо і прихильно. Сам ашуг розповідав, що перед ним не тільки були відкриті двері, його не тільки запрошували заради гострослів'я, він також був задіяний і у мирських справах. У яких саме, не дуже відомо, хоча є відомості, що Іраклій II відправляв його до Османської імперії з дипломатичною місією (І.Степанян). За свідченнями відомого літературознавця 2-ї половини XIX та 1-ї чверті XX сторіччя Мтацмінделі (літературний псевдонім Захарія Чичинадзе), цар залишив без уваги скаргу князів на уїдливий вірш Саят-Нови про кріпацтво та їхнє прохання заборонити йому писати.

Але, навіть незважаючи на розум і талант, на прихильне ставлення царя, життя поета не було безтурботним. Заздрісні та пихаті придворні, бездарні поети, часто знатного роду, висміювали походження простолюдина, намагалися принизити, обмовити його, аби тільки позбутися талановитого та зухвалого кріпака. Але слово було його ремеслом, і спровокувати його на відповідну реакцію їдкою сатирою було дуже легко. Врешті-решт заздрощі придворних та їх наклепи досягали своєї мети, і Саят-Нову вигнали з царського двору.

Вигнання поета також пов'язують з коханням до сестри Іраклія II Анни Батонішвілі (Г. Асатур, П. Севак, Г. Бахчинян). Свідоцтвом цього ніби є розмаїття любовної лірики, яка, як вважається, оспівує кохання поета саме до цієї жінки (сам поет вказує на неї у поезії). Але ніхто з сучасників не знав про цей роман, тому немає свідоцтв. Така версія здається деяким вченим сумнівною, схожою на помсту простолюдина аристократу. Але високоморальна людина, якою був Саят-Нова, навряд чи могла віддячити своєму покровителю такою недостойною і зневажливою для Сходу поведінкою (І. Степанян). Є й інша версія (А. Асланян), що цією жінкою була дочка Іраклія II. Хто б не була ця таємнича жінка, більшість дослідників схиляються до того, що трагічне кохання мало місце у його долі.

Версія про вигнання ашуга тільки через кохання до жінки не всім ученим здається правдивою, адже через 2-3 роки Іраклій ІІ знову повернув його до двору. Вірогідніше, що ця історія стала відома царю через роки і, можливо, стала головною причиною остаточного віддалення Саят-Нови від двору та наступних переслідувань. Після вигнання душевні муки поета посилюються, він драматично переживає розлучення з коханою.

У відносинах між придворними та Саят-Новою, який нещадно критикував їх, нічого не змінилось і після повернення ашуга до двору. Але цього разу Іраклій II, потрапивши на гачок інтриг, не дав поету навіть виправдатися і остаточно вигнав його. Вороги Саят-Нови цього разу домоглися більшого — вони переконали Іраклія силою постригти поета в монахи. Його вислали до Персії, у провінцію Гілян, до вірменської церкви Анзалі, де він прийняв духовне ім'я Степанос. Через деякий час йому дозволили повернутися до Грузії. Саят-Нова продовжив службу приходським священиком у селищі Кахи. Але нещастя його тривали. 1768 року померла дружина Мармар, що подарувала йому двох синів, Огана та Меліксета, та дочок — Сарру та Маріам. Йому був наданий сан вардапета (вченого монаха), після чого Саят-Нова був засланий до Ахпатського монастиря у містечко Лорі на території Північної Вірменії. За версією І. Степаняна, поет сам відмовився від світського життя і постригся у монахи.

Суворі монастирські закони все ж не змогли примусити замовкнути ліру Саят-Нови. Не полишив він і зносин із зовнішнім світом і своїми слухачами, продовжує змагання в ашузькій майстерності.

У вересні 1795 року, дізнавшись про наступ перського шаха Ага-Мехмеда Каджара на Грузію та його наближення до Тифлісу, Саят-Нова поспішив із монастиря до столиці, де перебували його діти, та відправив їх на Північний Кавказ, у Моздок, а сам залишився у Тифлісі. Перські війська вдерлися до міста, грабуючи та вбиваючи мешканців. Разом із багатьма іншими християнами Саят-Нова шукав притулку в церкві св. Геворга під Мец Бердом. Перські солдати знайшли його там у молитві. Вони вимагали вийти з церкви та зректися своєї віри. Але Саят-Нова відмовився і загинув під ударами перських ятаганів.

1. Вірші, вид. Г. Ахвердова. — Москва, 1852(вірм.)
2. Вибрані вірші, вид. Бакінського вірменського культурного союзу, Баку, 1914(вірм.)
3. Повне зібрання творів. Держвидав РСР Вірменії: Ерівань, 1932(вірм.)
4. Вірші, за ред. і з передмовою І. Грашашвілі, Тіфліс, 1918(груз.)
5. Поэзия Армении, под ред. В. Брюсова, Москва, 1916(рос.)
6. Шарти, Армянские поэты, Саратов, 1916(рос.)

1. Макінцян П. Стаття-передмова // Повне зібрання творів Саят-Нови. — Єреван, 1932
2. Лавонян Г. Саят-Нова, життя и літературна діяльність
3. Сурхатян. Літературні перлини, т. I. — Тіфліс, 1932
4. Сурхатян. Саят-Нова // Нор-Ашхар, 1922, № 1, с. 97—98
5. Брюсов В. Поэзия Армении. — Москва, 1916, с. 59—64
6. Леонідзе. Ашуг Саят-Нова, Тіфліс, 1930