С-300

С-300ПТ - (рос. Подвижная Транспортируемая)
С-300ПС - (рос. Подвижная Самоходная)

Для оборони великих промислових і адміністративних об'єктів, військових баз і пунктів управління від ударів засобів повітряно-космічного нападу супротивника. Здатна вражати балістичні і аеродинамічні цілі. Стала першою багатоканальної зенітною ракетною системою, здатною супроводжувати кожним комплексом (ЗРК) до 6 цілей і наводити за ним до 12 ракет. При створенні засобів управління (ЗУ), що складаються з пункту бойового управління і радіолокатора виявлення, вирішили задачу автоматичної зав'язки трас до ста цілей та ефективного управління дивізіонами, розташованими на відстані 30-40 км від ЗУ.

Вперше була створена система з повною автоматизацією бойової роботи. Всі завдання — виявлення, супроводу, цілерозподілу, цілевказання, відпрацювання, захоплення цілі, її супроводу, захоплення, супроводу і наведення ракет, оцінки результатів стрільби — система здатна автоматично вирішувати з допомогою цифрових обчислювальних засобів. Функції оператора полягають у контролі над роботою засобів і здійсненні пуску ракет. У складній обстановці можливе ручне втручання в хід бойової роботи. Жодна з попередніх систем цими якостями не володіла. Вертикальний старт ракет забезпечував обстріл цілей, що летять з будь-якого напряму без розвороту пускової установки у напрямку стрільби.[4] Сучасні модифікації (з 1997 року представлено публічно) одним комплектом можуть уражати до 36 аеродинамічних або балістичних цілей наводячи на них до 72 ракет, або (окремі модифікації) в різних поєднаннях, у тому числі без сторонньої допомоги.[5]

ЗРС С-300В1

Призначена для безпосереднього прикриття військ, що перебувають поблизу від супротивника, в першу чергу від балістичних ракет і літаків і також різних інших цілей[6]. ЗРС С-300В — перша мобільна універсальна система протиракетної і протилітакової оборони.

Важливою відмінністю С-300В від «паралельної» системи є:

1. наявність двох типів зенітних керованих ракет, з яких один тип 9М83 використовується для ураження аеродинамічних цілей на дальності до 75 км, а другий 9М82 може вражати балістичні цілі класу «земля-земля» — оперативно-тактичні ракети типу «Р-11» («'Scud»' з кодифікації НАТО), «Ланс», «Першинг-1А», а також літальні апарати всіх типів зі швидкостями до 3000 м/с на дальності до 100 км. Всі елементи системи змонтовані на гусеничних шасі сімейства «Об'єкт 830».
2. Кожен ЗРК (батарея) складі ЗРС (дивізіону) може вести самостійну бойову роботу і при цьому кожна пускова установка забезпечена (це ще один рівень РЛС якого немає в С-300 сімейства П) радаром підсвічування цілі і наведення ракет.[7]

ЗРС «'C-300B4»' є подальшою модернізацією ЗРС С-300В і С-300ВМ. Вона належить до пріоритетних зразків озброєння ППО і забезпечує ураження одночасно балістичних ракет і аеродинамічних цілей на дальностях понад 300 кілометрів. ЗРС С-300В4 має підвищені бойові можливості, досягнуті за рахунок застосування нових комплектуючих виробів, впровадження сучасної елементної бази і обчислювальних засобів, що дозволило поліпшити технічні та експлуатаційні характеристики ЗРС, в тому числі умови роботи бойових розрахунків[2].

У 2012 році завершена модернізація всіх комплексів С-300В до рівня С-300В4, також у 2013 році поставлені 3 нових дивізіону С-300В4 і укладено контракт на поставку до 2015 року ще нових дивізіонів[8][9].

«С-300Ф Форт» (Індекс ЦІАЛЬНІ ВМФ — «ЗМ-41») — ЗРС корабельного типу далекої дії, створена на базі ЗРС С-300П з новими ракетами 5В55РМ з дальністю, розширеної до 5-75 км, і максимальною швидкістю цілей до 1300 м/c, у той час як діапазон висот зменшено до 25 м — 25 км, призначалася для сил ВМФ.[10]

Прийнята на озброєння у 1983 році. Корабельна версія обладнана системою самонаведення з використанням напівактивного радара ракети. Перший дослідний зразок був встановлений в 1977 році і проходив випробування на БПК «Азов» проекту 1134Б Беркут Б (англ. Kara class класифікацією НАТО). До складу дослідного зразка ЗРС входили дві револьверних пускових установки на 48 ракет і система управління «Форт», які розмістили на місці знятого кормового ЗРК «Шторм». А також встановлювався на крейсери проекту 1164 «Атлант» (Slava class за класифікацією НАТО, 8 пускових шахт) і 1144 «Орлан» (англ. Kirov class за класифікацією НАТО, 12 пускових шахт), пускова установка є поворотною і вміщує 8 ракет. Пуск ракети проводиться з контейнера під пусковим люком. Маршовий двигун запускається після виходу ракети, що забезпечує вибухобезпечність льоху. Після сходу ракети барабан повертається, виводячи на лінію старту чергову ракету. Експортна версія цієї системи відома як «Риф».

«С-300ФМ Форт-М» оновлена версія системи, що встановлюється тільки на крейсери класу 1144 «Орлан» (англ. Kirov class за класифікацією НАТО) і використовує ракети 48Н6, які були представлені у 1990 році. Максимальна швидкість цілей була збільшена до 1800 м/с. Вага боєголовки була збільшена до 150 кг. Радіус ураження був збільшений до 5 — 93 км (ракета 48Н6 має максимальну дальність ураження до 150 км, але система управління, що існувала у 1993 році, допускала дальність лише 93 км)[11], а діапазон висоти до 25 м — 25 км[10]. Нові ракети використовують систему наведення через РЛС ракети і можуть перехоплювати балістичні ракети малого радіусу дії. Експортна версія називається «Риф-М». Цією системою озброєні китайські есмінці типу 051С.

Обидві корабельні системи можуть включати інфрачервону систему наведення для зменшення вразливості від перешкод. Також ракеті дозволяється знищувати цілі за межами видимості радара, такі, як військові кораблі або протикорабельні ракети.

На крейсері «Петро Великий» крім модернізованого кормового комплексу для використання ракет 48Н6 встановлено новий носовий комплекс С-300ФМ «Форт-М» з новим антенним постом. У процесі модернізації комплексу «Форт-М» на «Петрові Великому» ракети 48Н6 були замінені на більш сучасні 48Н6Е2 з максимальною дальністю пуску 200 км і поліпшеними характеристиками ураження балістичних цілей (ракети уніфіковано з сухопутним комплексом С-300ПМУ2). Через конструктивні особливості нового варіанту боєкомплект ракет зменшили на 2 до 46. Таким чином, крейсер «Петро Великий» озброєний одним комплексом С-300Ф з 48 ракетами 48Н6 і одним комплексом С-300ФМ з 46 ракетами 48Н6Е2[11].

Для маскування компонентів системи С-300 застосовуються демаскуючі повномасштабні надувні макети[21], обладнані додатковими пристроями імітації електромагнітного випромінювання в інфрачервоному і радіодіапазонах. Також можуть застосовуватися різноманітні засоби маскування як то маскувальні мережі і розміщення компонентів С-300 в окопах що істотно ускладнює виявлення з великих дистанцій. Станції перешкод для РЛС супротивника, СПП-30, Пелена-1.

Додатковими елементами захисту є розміщення компонентів С-300 в окопах (практикується розміщення на височинах для кращого огляду і більш швидкого догляду за обрій, так і розміщення в окопах для скритності і захисту від осколків вибухів).

Складовим елементом для протидії протирадіолокаційних ракет є для С-300 система Газетяр-Е[22], ймовірність перехоплення ракети ПРР типу ХАРМ становить 0,85 для ракет з активним радіолокаційним наведенням, теплової або телекерованою системою наведення ймовірність перехоплення становить 0,85-0,99. При цьому під перехопленням розуміється неможливість об'єкта заподіяти шкоду в силу його попадання повз цілі.

На початку жовтня 2016 року Fox News повідомила з посиланням на анонімні джерела в уряді США про перекидання Росією до Сирії комплексу «SA-23 Gladiator» (кодове ім'я НАТО комплексів С-300ВМ/Антей-2500; ймовірно йдеться про С-300В4). Це стало першим відомим розгортанням комплексу за межами Росії[35][36]. Трохи згодом Міністерство оборони Росії визнало, що направило до Сирії батарею С-300 (без уточнення, про яку саме модифікацію йдеться) для прикриття військової бази в Тартусі а також кораблів, що знаходяться у прибережній зоні від атак з повітря[37].

Перед тим, в 2015 році, Росія розгорнула комплекс С-400 на авіабазі Хмеймім.

17 вересня 2018 року ракетою сирійського комплексу С-200 був збитий російський літак Іл-20. Відповідальність за подію російське міністерство оборони поклало на Ізраїль, літаки якого невдовзі перед тим завдали бомбового удару по об'єктах в Латакії. Як відповідь на збиття російське міністерство оборони пообіцяло поставити і передати сирійським військовим комплекси С-300. При цьому, може йтись про два полкових комплекти, які прикриватимуть об'єкти на середземному узбережжі Сирії та контролювати кордон з Ізраїлем, Йорданією, Ліваном, та Іраком.

Крім того, для забезпечення централізованого управління всіма силами та засобами ППО Сирії, здійснення моніторингу повітряної обстановки та оперативного цілевказання командні пункти сирійських з'єднань та військових частин ППО будуть забезпечені автоматизованими системами управління. Завдяки цьому стане можливо об'єднати дані, що надходять з радіолокаційних станцій всіх комплексів ППО (типу «Панцирь», «Оса», «Бук-М2Э», «Квадрат» та С-125)[38].

Згідно поширених в російських ЗМІ, але офіційно не підтверджених даних, буде поставлено два полкових комплекту С-300ПМУ-2 «Фаворит» (кожен полковий комплект має в складі 2 дивізіони, в кожному 12 пускових установок з чотирма ракетами, радіолокаційна станція — всевисотний виявляч 64Н6Е2). Крім того, російські військові вже начебто почали передавати комплекси РЕБ «Красуха-4» та Р-330Ж «Житель» а також новітнього комплексу РЕБ «Дивноморье»[39].

2 жовтня 2018 року Міністр оборони Росії Сергій Шойгу доповів російському президенту Володимиру Путіну про передачу Сирії зенітно-ракетних комплексів С-300. За словами Шойгу, в рамках поставки системи С-300 Росія передала Сирії 49 одиниць техніки. На навчання сирійських військових використання цих комплексів піде близько трьох місяців. Персонал вже відібраний і процес навчання почався. Робота по формуванню єдиної системи ППО в Сирії має бути завершена до 20 жовтня. Вона об'єднає російські системи ППО в Сирії в єдину мережу з сирійськими[40].

В жовтні 2020 року збройні сили Азербайджану поширили відео, зняте з БПЛА, на якому було записано моменти знищення елементів щонайменше одного дивізіону ЗРС С-300ПС збройних сил Вірменії — невизнаної Нагірно-карабаської республіки[41][42][43].

На відео показане ураження, імовірно баражуючими боєприпасами IAI Harop азербайджанської сторони, нерозгорнутої пускової установки 5П85С вірменської ЗРС С-300ПС, а також двох радіолокаційних станцій виявлення типу СТ-68У/УМ (35Д6, 36Д6 або 19Ж6), — однієї увімкненої і однієї вимкненої. Одна з цих РЛС, мабуть, була додана дивізіону вірменської ЗРС С-300ПС[41].

Згідно опису до відео, ураження елементів дивізіону вірменської С-300ПС (пускової установки 5П85С і однієї РЛС типу СТ-68У/УМ) відбулось в Губадли (на території «Нагірно-Карабахської Республіки» — НКР), однак точніша геолокація, зроблена, зокрема, телеграм-каналом MilitaryMaps, вказує на те, що фактично даний дивізіон був вражений в районі населеного пункту Кахнут на території власне Вірменії (біля самого кордону з НКР)[41].

Трохи згодом Президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив, що азербайджанські військові завдали ударів по елементах двох дивізіонів вірменських С-300 чим спричинили істотні ушкодження цих систем. Подальший аналіз поширених відео показав, що насправді, було уражено елементи двох дивізіонів, при чому один знаходився на території Вірменії, інший — «Нагірно-Карабаської Республіки»[44].

Після 8-річних переговорів, в грудні 2007 року був підписаний контракт вартістю $800 млн на постачання комплексів С-300 до Ірану. Однак, після ухвалення РБ ООН резолюції 1929 в червні 2010, була заборонена передача більшості видів озброєнь до Ірану, окрім ЗРК — Росія через три місяці оголосила, що не виконуватиме укладений контракт та повернула $166,8 млн передоплати. Проте, Іран подав до міжнародного арбітражу в Женеві заяву на відшкодування $4 млрд збитків[50]. З огляду на відтермінування контракту Іран розпочав роботу над власним аналогом С-300 — ЗРК Бавар-373 (перс. باور-۳۷۳‎).

Під тиском з боку Сполучених Штатів та Ізраїлю Кремль погодився поширити дію резолюції 1929 на комплекси С-300 з метою вчинення тиску на Іран аби примусити його згорнути ядерну програму. Ймовірно, Кремль пішов на такі поступки з огляду на попередні кроки Ізраїлю — згортання військового співробітництва з Грузією на вимогу Кремля (серпень 2008), продаж потужних безпілотних літальних апаратів Росії (квітень 2009), а також укладання угоди про військову співпрацю з Росією (вересень 2010); та кроки Президента Обами — згортання програми ПРО НАТО в Польщі та Чехії (вересень 2009). Після досягнення міжнародної угоди стосовно ядерної програми в квітні 2015 року Володимир Путін видав наказ яким скасував попередню заборону на постачання С-300 до Ірану[50]

В грудні 2015 року російське агентство ТАСС з посиланням на анонімне джерело повідомило, що постачання двох полків С-300ПМУ-2 Ірану почнуться в січні 2016 року[51]. Однак поставки були знову відкладені. 5 квітня 2016 Ройтерз з посиланням на Інтерфакс повідомило, що поставки мають розпочатись «на днях»[52]. Після появи в соціальних мережах короткого відео, на якому було зафіксовано перевезення компонентів комплексу С-300 в Бандар-Анзалі, 11 квітня 2016 року речник Міністерства закордонних справ Ірану повідомив, що «перша фаза контракту завершена», тобто вже розпочалось постачання систем С-300 до Ірану[53][54]. Заява іранського чиновника була підтверджена представниками з боку Російської Федерації[48].

17 квітня 2016 року на параді з нагоди дня Збройних сил Ірану були показані складові комплексу С-300ПМУ1/2 які, тим не менш, не можуть служити доказом наявності всього працездатного комплексу[48].

На параді був ясно показаний радар 64Н6. Хоча радар зазвичай тягне тягач МАЗ-7410, на параді вони були розділені, що створило враження трьох окремих систем на платформі цивільних тягачів. Також був показаний радар 48Н6 а також, ймовірно, модернізована система ФЛ-95, що служить для об'єднання різних складових комплексу С-300 в єдину систему[48].

На параді були відсутні радар наведення на ціль 30Н6, зенітні ракети та пускові установки комплексу С-300ПМУ1/2[48].

Проте, на параді були показані дві системи пасивної радіорозвідки Автобаза-М, які можуть бути складовими системи протиповітряної оборони[48].

19 липня 2016 року іранська агенція новин «Таснім» повідомила про отримання Іраном від Росії першої партії ракет для комплексу С-300ПМУ2[47].

В попередні роки на військових парадах в Ірані були помічені радари Небо-СВУ та 39Н6 «Каста-2Е2» російського виробництва[48].

Наприкінці серпня 2016 року державне телебачення Ірану показало репортаж про розгортання комплексів С-300ПМУ2 в центральному Ірані для прикриття ядерного комплексу розташованому в місті Фордо[55]. Наприкінці серпня 2017 року державні мас-медіа поширили інтерв'ю одного з командувачів військово-повітряних сил країни в якому він заявив, що ЗРС С-300 «повністю інтегрована» в систему протиповітряної оборони та готова до «практичного застосування»[49].

На початку жовтня 2016 року Fox News повідомила з посиланням на анонімні джерела в уряді США про перекидання Росією до Сирії комплексу «SA-23 Gladiator» (кодове ім'я НАТО комплексів С-300ВМ/Антей-2500; ймовірно йдеться про С-300В4). Це стало першим відомим розгортанням комплексу за межами Росії[35][36]. Трохи згодом Міністерство оборони Росії визнало, що направило до Сирії батарею С-300 (без уточнення, про яку саме модифікацію йдеться) для прикриття військової бази в Тартусі а також кораблів, що знаходяться у прибережній зоні від атак з повітря[37].

2 жовтня 2018 року Міністр оборони Росії Сергій Шойгу доповів російському президенту Володимиру Путіну про передачу Сирії зенітно-ракетних комплексів С-300. За словами Шойгу, в рамках поставки системи С-300 Росія передала Сирії 49 одиниць техніки (із них 4 — пускові установки комплексу С-300). На навчання сирійських військових використання цих комплексів піде близько трьох місяців. Персонал вже відібраний і процес навчання почався. Робота по формуванню єдиної системи ППО в Сирії має бути завершена до 20 жовтня. Вона об'єднає російські системи ППО в Сирії в єдину мережу з сирійськими[40].

Пізніше в ефірі російських телеканалів були показані кадри вивантаження з російського військово-транспортного літака Ан-124-100 «Руслан», який прибув до Сирії, в Сирії частин системи С-300. Російські військові приступили до монтажу комплексу, вивантаження якого проводилася в нічний час, випливає з цих повідомлень[40].

На основі аналізу відкритих даних активісти групи InformNapalm дійшли висновку, що техніка була перекинута літаками Ан-124 зі складу 566-го військово-транспортного авіаполку (ВТАП) (в/ч 41495) 12-ї дивізії ВТА 61-ї повітряної армії Росії. Літаки Ан-124 з бортовими номерами RF-82035, RF-82010 і RF-82032 тримали курс з пункту постійної дислокації 566 ВТАП військового аеродрому в Брянській області «Сеща» — через базу «Оленья» (аеродром авіації Військово-морського флоту на Кольському півострові за 92 км на південь від Мурманська) — аеродром «Моздок» — в аеропорт Латакія (авіабаза «Хмеймім»). На думку активістів літаки зробили такий гак у Мурманську область оскільки у Оленегорську, за 5 км від авіабази «Оленья» базується 583-й зенітно-ракетний полк (в/ч 36226), у якого стоять на озброєнні ЗРК С-300 двох типів. Тому швидше за все до Сирії була перекинута техніка разом з військовослужбовцями цієї військової частини[56].

Крім того, аналізуючи дані з відкритих джерел і заяви міністра оборони РФ Сергія Шойгу, активісти спільноти InformNapalm припустили, що Росія найближчим часом спробує розгорнути на території Сирії повноцінну систему командування КП ВПС і ППО «Панорама-ЦМ», за винятком деяких елементів з ланцюжка взаємодії[56].

Проте, іще в квітні 2018 року міністр оборони Ізраїлю Авігдор Ліберман заявив, що Ізраїль завдасть удару по розгорнутих в Сирії комплексах С-300 якщо ті стрілятимуть по ізраїльських літаках. За повідомленнями ЗМІ ізраїльські військові іще з 2000-го року вивчали можливості російських комплексів ППО, в тому числі — С-300, на спільних навчаннях з Грецією та Болгарією[57].