Тонконогов Яків Іванович

1916 року призваний до царської армії, в серпні цього ж року з маршовою ротою відбув на Кавказький фронт, де в складі 15-го стрілецького полку воював на ерзерумському напрямку. У березні — червні 1917 року перебував в госпіталі міста Тифліса через хворобу (тиф), по лікуванні був санітаром на військовому санітарному потязі союзу міст. Після Жовтневого перевороту в листопаді 1917 року втік з армії і повернувся на батьківщину.

У Громадянську війну в серпні 1918 року мобілізований в Добровольчу армію генерала А. І. Денікіна і направлений в розпорядження військового начальника міста Павловська Воронезької губернії. Наприкінці вересня звідти направлений в 3-й гренадерський полк і через 2-3 тижні відбув з ним в район станції Лиски. Тут брав участь у наступі Богучарських полків проти частин Червоної армії.

10 вересня 1918 року втік з полку і через три дні влився в 104-й Бобровський піхотний полк Червоної армії. У цьому полку служив до квітня 1919 року. Брав участь в боях на Південно-Західному та Південному фронтах проти денікінських військ в районах Боброва, Павловська, Бутурлинівки, Калача, станиць Казанської, Мігулинської, Кавказької, станцій Каменської, Міллерово, Сулін, під Новочеркаськом, Ростовом-на-Дону, Армавіром, П'ятигорськом. 5 квітня 1919 року під хутутором Бреховим, при придушенні повстання в Донській області (станиці Мігулинська, Вьошинська, Казанська), був поранений і до червня перебував у госпіталі. Після одужання повернувся в полк, який в цей час входив до складу 3-ї Богучарської бригади 40-ї Богучарської стрілецької дивізії. У його складі брав участь у боях з військами генерала П. М. Врангеля під Юзовкою, Маріуполем, Мелітополем. З листопада 1920 року із полком боровся з озброєними формуваннями Н. І. Махно в районі Гуляй-Поля.

У грудні 1920 року був зарахований курсантом на 83-і Слов'янські командні піхотні курси. Після їх закінчення у вересні 1922 року призначений в 45-ту стрілецьку дивізію УВО в місто Київ, де проходив службу командиром відділення дивізійної школи, помічником командира і командиром кулеметного взводу. У вересні 1924 року призначений в 133-й стрілецький полк цієї ж дивізії, де обіймав посади командира кулеметного взводу, тимчасово виконувача обов'язки командира стрілецького батальйону, командира кулеметної роти. З квітня 1928 року командував навчальною кулеметною ротою в 22-му окремому зенітно-кулеметному батальйоні в Києві. У червні—липні 1928 року перебував на зенітних артилерійських курсах в Севастополі, в тому ж році здав екстерном іспит за нормальну піхотну школу при Київській об'єднаній військовій школі командирів імені С. С. Каменєва. З листопада 1929 по лютий 1930 року проходив підготовку на курсах «Постріл» (кулеметне відділення), після закінчення повернувся в полк і проходив службу на посадах командира-політрука роти, тимчасово виконуючого обов'язки помічника командира батальйону по господарській частині і начальника команди однорічників, помічника командира батальйону по стройовій частині. З листопада 1931 року командував окремим кулеметним батальйоном в укріпленому районі (УНР-52).

У березні 1933 року призначений командиром навчального батальйону 72-го стрілецького полку 24-ї Самаро-Ульяновської залізної стрілецької дивізії. З січня по листопад 1935 року перебував на розвідувальних курсах при IV управлінні РСЧА, після повернення призначений командиром окремого розвідувального батальйону цієї ж дивізії. З червня 1937 року перебував в урядовому відрядженні, брав участь в національно-революційній війні в Іспанії. За бойові заслуги нагороджений орденом Червоного Прапора і медаллю «За відвагу». Після повернення в СРСР у серпні 1939 року полковник Тонконогов призначений командиром 141-ї стрілецької дивізії, яку формував в місті Слов'янську. Потім дивізія була передислокована в КОВО в Шепетівку. Брав участь з нею в походах Червоної армії в Західну Україну (вересень — жовтень 1939 року), в Північну Буковину і Бессарабію (червень — липень 1940 року).

З початком німецько-радянської війни 141-ша стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора Тонконогова в складі 37-го стрілецького корпусу 6-ї армії Південно-Західного фронту брала участь в прикордонній битві на північний захід від Львова, потім у Київській оборонній операції. На початку серпня її частини були оточені. При прориві в складі частин 6-ї армії 9 серпня 1941 року районі Підвисокого — Первомайськ, будучи важко хворим і контуженим, Тонконогов потрапив в полон. До лютого 1943 року утримувався в таборах військовополонених в Замостя і Хаммельсбурге, потім Нюрнберзькій в'язниці. Потім переправлений до концтабору Флессенбург і працював в каменярнях. У червні 1944 року переведений в концтабір Дахау, де 1 травня 1945 року звільнений американськими військами.

Після війни з 10 травня по 31 грудня 1945 року проходив державну перевірку в Москві, потім був відновлений в кадрах РСЧА. З січня до березня 1946 року перебував на лікуванні на курорті, після чого направлений на курси удосконалення командирів стрілецьких дивізій при Військовій академії імені Фрунзе. Після їх закінчення в березні 1947 року призначений начальником військової кафедри Саратовського економічного інституту. 10 лютого 1949 року звільнений у відставку через хворобу.

Могила Якова Тонконогова

Помер в Києві 15 травня 1985 року, похований на Лук'янівському військовому кладовищі.