Федерація футболу Дніпропетровської області

Колекція Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького про розвиток спорту краю вміщує документи, фотографії, нагороди, особисті речі спортивних товариств, видатних спортсменів Дніпропетровщини — чемпіонів, призерів Олімпійських Ігор (1952 — 2012), чемпіонатів Світу, Європи тощо. Особливе місце в цій колекції посідають музейні предмети — історичні джерела, що висвітлюють зародження і розвиток футболу в Катеринославі та на Дніпропетровщині. Це фотографії перших футболістів Катеринославщини, футбольних команд, футбольних полів, матчів з футболу 1911—2011 рр. Велика група матеріалів присвячена Катеринославській футбольній команді «БРІТ» («Брянський робітничий індустріальний технікум») — витоку футбольної команди «Дніпро». Серед музейних предметів наявні фотографії команди в різні роки, матчів, програм, афіш футбольних матчів, спортивні плакати.

Футбол – це одна з найстародавніх спортивних ігор. Історики знайшли в старовинних фоліантах підтвердження того, що в “ножний м’яч” грали і в Китаї дві тисячі років тому (були знайдені малюнки). В археологічному музеї Афін зберігається оригінал амфори з зображенням юнака, який жонглює м’ячем і утримує його на підійнятому коліні. В Єгипті при розкопах гробниць фараонів були знайдені м’ячі, які були виготовлені з великою майстерністю. Родоначальниками офіційної спортивної гри в футбол є англійці. В Англії були визначені правила гри у футбол. Це зробили члени футбольного клубу Кембриджського університету. Разом з футболістами Лондона 26 жовтня 1863 року був створений футбольний альянс під назвою «Футбольна асоціація». Цей день вважають днем народження сучасного футболу. Цікаві факти: суддя вперше використав свисток у 1890 році. У 1891 році за ініціативою ірландців стали призначатися пенальті – 11-метрові удари за порушення правил в кордонах штрафного майданчика. Перший міжнародний матч пройшов в Англії в 1872 році – збірна Англії провела зустріч з шотландцями. У 1904 була створена Міжнародна Федерація футболу (ФІФА), одна з самих великих міжнародних організацій, яка кожні 4 роки організує чемпіонати Світу, футболісти беруть участь в Олімпійських іграх.

В Катеринославі про футбол заговорили в 1911 році. Саме в травні того року ентузіасти гімнастичного товариства «Сокіл» Другого реального училища спорудили спеціальний майданчик з футбольним полем, з дерев’яними трибунами для глядачів, роздягальні (дерев’ні сарайчики), будку-касу і таке інше. Все було обнесено огорожею. Через місяць в журналі «Русский спорт» з’явилася стаття під заголовком «Футбол в Екатеринославе». В ній розповідалося про те, що майданчик товариства «Сокіл» з кожним днем привертає все більше й більше любителів поганяти м’яч. На цьому майданчику проходили перші матчі між міськими командами, кількість яких зростала з кожним місяцем. Подібні ігри привертали увагу і глядачів, і незабаром за вхід стали збирати платню. Перша спроба провести турнір була зроблена в 1914 році, але керівництво «Сокола» не впоралося з його організацією і змагання, хоча і почалося, було зірване. Тоді в Катеринославі вже було збудовано два футбольних поля – на Соборної площі перед будинком 1-ї чоловічої гімназії (1913 р.), у 1914 році з’явився третій спортивний майданчик з футбольним полем, який належав Олександрівському металургійному заводу Брянського товариства (скоріше за все він знаходився при Брянської робітничої школі). Цей факт свідчить про те, що в футбол на металургійному заводі ім. Г.І. Петровського почали грати в рік початку першої Світової війни. У спортивній колекції музею зберігаються фотографії футболістів Катеринослава, збірних футбольних команд міста, першого футбольного поля, матчів 1918, 1930-х років (Фонди ДНІМ, НВ 13331-13450).

Перший чемпіонат міста відбувся в Катеринославі влітку 1915 року в двох групах – класів «А» і «Б». Стартовий матч провели команди «Алькор» і «Тритон». В серпні 1915 року на стадіоні «Сокіл» відбувся перший міжміський матч – «Алькор» виграв у Новомосковського «Націоналя» з рахунком 8:0. В музейній колекції зберігаються фотографії цих подій, а також фотографія збірної команди Катеринослава з футболу 1916 року, яка брала участь у турнірі 4-х міст у Харкові (НВ-13450). На півфіналі катеринославська збірна програла футбольній команді Харкова, а в матчі за 3-є місце одержала перемогу над ростовчанами, з рахунком 5:0.

Всього в Катеринославі на 1916 рік було 9 футбольних команд: «Алькор», «Тритон», «Стадіон», «Штандарт», «Баллада», «Ривьєра», «Оріон», «Вега», і «Задніпров’є». Тоді ж була створена нова ліга «КФЛ», першими членами якої стали ці 9 команд, найкращою з яких була команда «Алькор» — чемпіон міста 1916-1918 років. В 1916 році в Катеринославі була створена футбольна ліга середніх навчальних закладів. У чемпіонаті міста брали участь 6 училищ, 3 технікуми і 2 гімназії. До ліги входили Технічне і Реальне училища, які готували фахівців для Олександрівського металургійного заводу. У 1918 році ці два заклади об’єднуються в БРІТ (Брянський робітничий індустріальний технікум). В музейній спортивній колекції зберігаються фотографії футбольних команд Катеринослава 1920-х, 1930-х років: футбольної команди БРІТ (1918), «Сталь», «Металург» (1925, 1937, 1950-х років), фотографії команди «Стадіон» 1918 року, збірних команд з футболу Катеринослава 1920-х років, «Динамо», «Спартак», футбольної команди Дніпропетровського заводу ім. Комінтерну (1930-40 рр.), яка була однією з провідних команд в першості міста Дніпропетровська. В цій команді грав слюсар дренувального відділення лудильно-оцинковального цеху заводу Ананій Петрович Соколов (1911-2012 рр.). Невисокий на зріст, він відрізнявся стрибучістю, завжди сміливо боровся за м’яч і в повітрі, і на землі. В роки Великої Вітчизняної війни він здобув звання кавалера орденів Слави 3-х ступенів. В колекції музею зберігається унікальна фотографія футбольної команди заводу ім. Комінтерну 1930-х років (НВ 13341), серед футболістів є і Ананій Соколов.

У 1925 році футбольна команда БРІТ була перейменована у футбольну команду «Петровець», яка представляла металургійний завод ім. Г.І. Петровського. У 1936 році до футбольної команди увійшли футболісти команди «Сталь» Дніпропетровського трубопрокатного заводу ім. Леніна, і команда «Петровець» здобула назву «Сталь», розпочавши брати участь в Чемпіонаті СРСР і Кубку країни. В 1928 році стадіон «Сокіл» був закритий, але через кілька місяців в міському саду (нині парк ім. Лазаря Глоби) був урочисто відкритий стадіон «Сталь». В експозиції спортивної виставки, створеної в музеї до Євро-2012, були представлені фотографії футбольної команди «Сталь» в різні роки (НВ 13337-1339).

В 30-ті роки ХХ ст. в Дніпропетровську було розпочате будівництво нового стадіону, якій був відкритий у 1940 році. Це стадіон «Сталь», побудований на місті колишнього цвинтаря міста Дніпропетровська. При кінці вулиці Воскресенська стояла Воскресенська церква, яка була знесена комуністичним режимом. З 1946 року на цьому місті функціонував стадіон «Металург».

Після Великої Вітчизняної війни (1941-1945) у 1949 році команда «Сталь» була перейменована в «Металург» (до 1962 року), і у 1950 році, внаслідок скорочення класу «Б», команду виключили з Чемпіонату і до 1953 року «Металург» був аматорським клубом. У 1853 році команда була повернута до класу «Б» і в Чемпіонаті СРСР посіла 9 місце. У 1953 році в команду прийшов новий голкіпер Володимир Маслаченко (1937-2010). Він грав у криворізькому «Спартаку», з 1953 по 1956 рр. був талановитим вратарем дніпропетровської футбольної команди «Металург». З 1956 року грав у московських командах «Локомотив», «Спартак», у збірної команді СРСР. Після спортивної кар’єри став одним з найкращих телекоментаторів футбольних матчів у СРСР. У фондової колекції зберігається фотографія команди «Металург» 1953 року.

Під назвою «Дніпро» футбольна команда виступає з 1962 року, представляючи Дніпропетровський машинобудівний завод. Тренером команди став С. Холодков. І вже в 1963 році «Дніпро» переводять в клас «А» Чемпіонату СРСР. В Дніпропетровську в 1966 році був відкритий новий стадіон «Метеор» спортивного комплексу «Метеор», на якому розпочали тренуватися футболісти «Дніпра», тренером команди став заслужений тренер України, майстер спорту А.Зубрицький. у 1963, 1964, 1965 роки «Дніпро» займав 8 місце в Чемпіонаті СРСР. У 1967 році під керівництвом Л. Родоса «Дніпро» зайняв 4 місце в другій підгрупі другої групи класу «А». 1968 рік був переламним в історії футбольної команди «Дніпро», коли в тренерський штаб прийшов Валерій Лобановський, талановитий 29-річний тренер. Тоді команда зайняла 3 місце в другій групі другої підгрупи класа «А». І вже в 1969 році «Дніпро» посідав перше місце в третій групі другої підгрупи класу «А». Дебютний 1972 рік у Вищій лізі в історії «Дніпра» розпочав нову еру становлення команди. Цього року команда зайняла 6 місце в Чемпіонаті СРСР. В наступні роки «Дніпро» тримався стабільно в середині турнірної таблиці. Але у 1978 році команда стала здавати свої позиції і вийшла з вищої ліги. У 1973 році з клубу пішов Валерій Лобановський до київського «Динамо», який протягом 5 років роботи в «Дніпрі» підняв команду на небувалу висоту. В музейній колекції — фото команди 1970-х років, тренера Валерія Васильовича Лобановського, золота медаль «Дніпра» за вихід до Вищої ліги 1971 року, пам’ятна медаль «35 років виходу до вищої ліги». Після уходу тренера Лобановського до київського «Динамо», «Дніпро» ще 8 років протримався у вищій лізі. В 1978 році після ряду поразок «Дніпро» покинув лігу найсильніших футбольних команд. Повернувся «Дніпро» у Вищу лігу через два роки, у 1980 році. Тоді у важкій боротьбі з харківським «Металістом» команда посіла 2 місце, і слідом за сімферопольською «Таврією» піднялася на сходинку вище. Новими тренерами команди стали Володимир Ємець та Геннадій Жиздик, які створили нову команду з гравцями чемпіонського призову – вихованці міської футбольної школи «Дніпро» — (тренер Вітрогонов) – Володимир Лютий, Геннадій Литовченко, Олег Протасов, яка 6 листопада 1983 року в матчі з московським «Спартаком» здобула гучну перемогу та стали чемпіонами. В музейній колекції зберігаються матеріали заслуженого тренера дитячої футбольної школи «Днепр-75» Ігоря Леонтійовича Ветрогонова – дипломи, спортивні нагороди, фотографії. У 2011 році, після смерті дитячого тренера, в місті був заснований Всеукраїнський турнір пам’яті Ігоря Вітрогонова (1937—2011 рр.), золота медаль чемпіона СРСР, медалі , кубки, значки, вимпели «Дніпра, футбольні м’ячи з автографами футболістів 1983, 2011 років, матеріали талановитих тренерів «Дніпра» Володимира Олександровича Ємця (1937—1987 рр.), Геннадія Опанасовича Жиздика (1927-1991 рр.), Євгена Мефодійовича Кучеревського (1941—2006 рр.) – дипломи, медалі, фотографії, приватні речі.

Ігор Леонтьйович Вітрогонов – один з найкращих дитячих тренерів України, заслужений тренер України. Народився в 1937 році в Дніпропетровську, випускник Київського інституту фізичної культури, грав у футбольних командах «Машиностроитель» (Дніпропетровськ), «Фрунзенець» (Суми). З 1963 року — тренер. З 1975 по 1985 роки тренер викладач спортивної дитячо-юнацької школи «Днепр–75», де виховав найкращих футболістів Світу – Олега Протасова, Геннадія Литовченка, Андрія Полуніна, Костянтина Єременка, Валентина Полтавця та інших.

В фондах музею зберігаються комплекси матеріалів заслужених тренерів України Володимира Олександровича Ємця (1937—1987) і Геннадія Афанасьйовича Жиздіка (1927—1991): дипломи, фотографії, медалі. Окремий комплекс матеріалів Євгена Мефодійовича Кучеревського (1941—2006) — головного тренера «Дніпра» з 1987 по 1993 рік, який привів команду до перемог в чемпіонаті СРСР - 1988 року і Кубку СРСР 1989 років. Двічі його вихованці ставали срібними призерами чемпіонату СРСР. Під його керівництвом команда вийшла у чвертьфінал Кубку Європейських чемпіонів. Євген Мефодійович – заслужений тренер СРСР і України, нагороджений медаллю «За трудовое отличие». Це — медалі, фотографії, диплом ЦК ВЛКСМ «За спортивную доблесть», особисті речі майстра. У 1992 році Євген Кучеревський очолював туніську команду, потім працював в Москві. В 2001 році знов повернувся головним тренером «Дніпра». У 2006 році трагічно загинув.

Володимир Олесандрович Ємець (3 квітня 1937-р., м. Нікополь – 9 листопада 1987р.) народився в робітничій сім’ї, з дитинства захоплювався футболом. У 1950 роки грав в дніпропетровської команді «Металург», потім був запрошений грати у київське «Динамо». Але треба було отримували освіту і він пішов навчатися в Нікопольський металургійний технікум, після закінчення якого працював вальцювальником на Нікопольському трубному заводі. Але перемогла любов до футболу. Володимир закінчив Київаький інститут фізкультури і спорту, працював тренером в Нікопольському спортивному клубі «Трубник», потім був запрошений в міжколгоспний спотивний клуб «Колос» разом із дитячим тренером Геннадієм Опанасовичом Жиздиком очолити футбольну команду «Колос». В 1980 році Ємець В.О. і Жиздик Г.О. були призначені головним тренером і начальником футбольної команди «Дніпро», яку вивели в найкращу футбольну команду СРСР. Володимир Ємець був імпульсивним і важким з першого погляду. Але він був дуже привабним, міг зачарувати своїми байками будь-яку компанію, він був простим і відкритим з будь-якою людиною – секретарем обкому чи шофером клубного автобуса. Володимир Емець був педагогом і тренером від Бога – зробив неможливе: зібрав футболістів з різних команд і вже через два сезона разом із ними здобув золоті медалі Чемпіонату СРСР. У 1986 році він покинув «Дніпро», став тренером Кишинівської команди «Ністру». Помер 9 листопаду 1987 року під час матчу «Ністру» — «Кубань».

Жиздик Геннадій Опанасович (1927—1991) народився в місті Гайсин. Коли розпочалась Велика Вітчизняна війна, Геннадію було 15 років. Він додав два роки і поступив до танкового училища, здобув офіцерське звання, воював у танкової частині. За мужність та відвагу в боях був нагороджений орденами — Червоної Зірки і Вітчизняної війни 1-го ступеню. В бою був важко поранений, втратив руку. Повернувся, і на Хмельниччіні вступив у футбольну команду «Динамо» та назавжди пов’язав своє життя з футболом. Незабаром родина Жиздика переїхала до Нікополя, де Геннадій працював на Нікопольському південно-трубному заводі тренером дитячої футбольної команди. У 1972 році став головою футбольної команди «Колос». За багаторічну активну діяльність по розвитку фізкультурного руху на селі Жиздик був відзначений урядовими нагородами – медаллю «За трудовое отличие». Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1980). Працював начальником команди «Дніпро» після уходу Ємця до 1988 року. В 1991 році пішов з життя.

Неможливо забути день перемоги «Дніпра» — першої Великої перемоги команди. Це сталося 6 листопада 1983 року. У Дніпропетровську вивішено багато плакатів, гаслів, які закликали «Дніпро» стати чемпіоном. У приміщенні міського ринку «Озерка» було підвішено величезного м’яча з теплими словами на адресу команди. Московський «Спартак» приїхав у Дніпропетровськ після гучної перемоги в 1\16 фіналу Кубку УЄФА в Бірмінгемі (Англія) над Астон Віллою – 2:1.

Головний тренер «Дніпра» Володимир Ємець виставив націлений на атаку склад: С. Краковський, П. Кутузов, А. Ділай, С. Пучков, А. Лисенко, В. Багмут, В. Кузнецов, Г. Литовченко, В. Устимчик, О. Протасов, О. Таран. У нападі було зроблено ставку на результативних форвардів Олега Тарана і Олега Протасова.

Старший тренер «Спартака» К. Бєсков також виставив найсільніший склад команди: Рінат Дасаєв, С. Базулев, Ю. Гаврилов, Ф. Черенков, С. Родіонов та ін.

Дніпро» вперше в своїй історії став чемпіоном СРСР. До цього вищими досягненнями «Дніпра» були: вихід в 1\2 фіналу (1954, 1973, 1976 і 1982 роки). В сезоні 1983 року вперше в історії «Дніпра» відразу п’ятьох молодих футболістів (чотири з них – Г. Литовченко, О. Протасов, В. Кузнецов, В. Лютий – вихованці дніпропетровської школи «Дніпро-75») запросили в першу олімпійську і молодіжну збірну СРСР. «Дніпро» по-чемпіонські виступив і за кордоном: команда виграла два міжнародних турніри в Марокко. В музейної колекції зберігаються фотографії переможного матчу “Дніпра”.

11 листопада 1988 «Дніпро» вдруге завоював звання чемпіона СРСР після переможного в 30 турі матча вдома над «Жальгірісом» (голи за «Дніпро» забивали: Шахов - 2, Лютий - 1). Це був найвищий тріумф тренера команди Євгена Мефодійовича Кучеревського, який прийняв команду восені 1986 року на 11-му місці в турнірній таблиці. У 1987 році він підняв команду на срібну сходинку, в 1989 — команда здобула Кубок СРСР. Начальником команди був Микола Петрович Філіповський. Двічі під керівництвом Є.М. Кучеревського «Дніпро» виходив в чверть фіналу Кубку європейських чемпіонів. Євген Мефодійович – заслужений тренер СРСР. УРСР, нагороджений медаллю «За трудовое отличие». За Кучеревського «Дніпро» став першим госпрозрахунковим футбольним клубом країни, головним спонсором якого виступав завод «Південмаш» [1]. У 1990 Всесоюзна тренерська рада на конкурсній основі одноголосно обрала Кучеревського головним тренером збірної СРСР. Однак виконком Федерації футболу СРСР через день затвердив на цій посаді Бишовця [2]. З грудня 2001 року Кучеревський знову став тренером «Дніпра», а в 2006 р. трагічно загинув в автокатастрофі.

Результати «Дніпра» тих років: 1983 р. – чемпіони СРСР, 1984 р. – 3; 1985 р. – 3; 1987 р. – 2; 1988 р. – чемпіони СРСР, 1989 р. – 2 місце та Кубок СРСР чемпіонату СРСР з футболу.

Найкращі футболісти «Дніпра»:

• Таран Олег Анатолійович (11 січня 1960 року, м. Орджонікідзе, Дніпропетроської області) – майстер спорту СРСР, нападник «Дніпра». у Вищій лізі зіграв 188 матчів, забив 48 м’ячів. Чемпіон СРСР 1983, срібний призер 1987, бронзовий призер 1984, 1985. Найкращий футболіст СРСР 1983 року, володар Кубку СРСР 1986. Перший матч за «Дніпро» зіграв 26 березня 1983, останній матч – 18 листопада 1994 р. Займався тренерською роботою до 2010 року;
• Геннадій Литовченко (11 вересня 1963, Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області) – заслужений майстер спорту (1988), вихованець дніпропетровської СДЮСШ «Дніпро-75», півзахисник «Дніпра» (1981-1988). Чемпіон СРСР, срібний призер чемпіонатів СРСР 1987, 1988 (найкращий футболіст 1984 року, сім разів входив у списки 33-х найкращих футболістів СРСР, виступав за збірні команди СРСР і України, віце-чемпіон Європи 1988. З 1996 року на тренерській роботі;
• Олег Протасов (4 лютого 1964 р., Дніпропетровськ) – заслужений майстер спорту 1988. Вихованець дніпропетровської СДЮСШ «Дніпро-75»). Нападник в «Дніпрі» 1982-1987, в командах «Динамо» (Київ), «Олімпіакос» (Греція), «Верія» та ін. до 2000 року. Чемпіон СРСР 1983, 1990, срібний призер чемпіонатів СРСР 1987, 1988, володар «Срібної бутси» за версією французького щотижневика «Франс Футбол». Найкращий бомбардир чемпіонатів СРСР 1985, 1987, 1990 («Динамо» Київ»);
• Володимир Лютий (26 квітня 1962, Дніпропетровськ) – вихованець дніпропетровської СДЮСШОР «Дніпро-75» (тренер Б. Подорожняк), атакуючий півзахисник «Дніпра» 1981-1989 (225 матчів, 49 голів), чемпіон СРСР 1983, 1988 років, срібний призер першості СРСР 1987, 1989 рр., бронзовий призер 1984, 1985 рр., володар Кубку СРСР 1989 року. Чемпіон Олімпійських Ігор 1988 року в Сеулі, заслужений майстер спорту. З 1989 року проживає в Німеччині, де виступав за команди Бундесліги «Шальке-04» та клуби нищих ліг.

А також: Сергій Краковський, Андрій Ділай, Олександр Лисенко, Антон Шох (капітан «Дніпра», чемпіон СРСР 1988, володар Кубку СРСР 1989 – забив переможний, м’яч («Дніпро» виграв Кубок в боротьбі з московським «Торпедо» – 1:0)), Вадим Тищенко (чемпіон Олімпійських ігор 1988 року в Сеулі), Микола Кудрицький (трагічно загинув), Костянтин Еременко (нападник «Дніпра» 1986-1988 (дубль), вихованець дніпропетровської СДЮСШ «Дніпро-75», став неперевершеним майстром міні-футболу Росії, трагічно загинув).

У 1991 році після бурхливих подій був розвалений Радянський Союз і вже в незалежній Україні був створений свій чемпіонат, де «Дніпро» стартував у Вищій лізі. Старт видався досить вдалим, команда завоювала бронзову медаль, посівши 3 місце. А в другому Чемпіонаті Україні ФК “Дніпро” і зовсім мала змогу стати Чемпіоном, але поступилася київському Динамо і зайняла 2 місце. Далі результати першості виглядають наступним чином: з 1994 по 2010 роки футбольна команда «Дніпро» займала 3, 4, 12 (1999 р.), 11 (2000 р.), 6 (2002, 2009 рр.)

В 2006 році збірна команда України з футболу в чемпіонаті Світу увійшла у вісімку найсильніших футбольних команд Світу. Чотири футболіста з «Дніпра»: Коноплянко, Ротань, Русол, Назаренко, — грали у складі збірної команди України з футболу 2006 р. В музеї зберігається сувенірний футбольний м’яч Чемпіонату Світу з футболу 2006 року.

У 2008 році в історії Дніпра сталося ще одна важлива подія — був відкритий новий сучасно обладнаний стадіон “Дніпро-Арена”. Він був побудований на місці старого стадіону «Металург», дуже схожий на стадіон німецького клубу “Боруссія”. Генеральний замовник будівництва – футбольний клуб «Дніпро» (президент клубу Ігор Валерійович Коломойський), генеральний підрядник – німецька фірма «Гохтайн». 14 вересня 2008 року відбулося урочисте відкриття стадіону «Арена Дніпро». 10 жовтня 2009 року на стадіоні «Арена Дніпро» відбувся відбірковий матч Чемпіонату Світу з футболу між національними збірними України і Англії, яка закінчилась перемогою збірної України – на 29-ї хвилині Сергій Назаренко (гравець «Дніпра») забив гол. Це була історична перемога збірної України над командою з топ-п’ятірки найкращих збірних команд Світу. В музеї зберігаються фотографії, квитки, програми відкриття стадіону «Арени-Дніпро» та фотографії футбольних матчів ветеранів чемпіонського складу 1983 року команди «Дніпро» з московською командою «Спартак» та ветеранів другого чемпіонського складу 1988 року – «Дніпро» проти київського «Динамо».

В грудні 2011 року дніпропетровському футболу виповнилось 100 років. Про цю подію свідчать музейні експонати – фотографії урочистого святкування 100-річчя футболу Дніпропетровщини, вимпел, спортивні медалі. Футбольна команда «Дніпро» була і є візитною карткою Дніпропетровщини. В складі команди є сильні гравці, які повернуть славу «Дніпру». Футбольних полів на Дніпропетровщині два – Дніпро–Арена та поле с\к «Метеор». Стадіон «Трудові резерви» за ініціативою губернатора краю Олександра Вілкула переданий Кабміном України на баланс Обласної Ради. Крім спортивних секцій тут відкриється музей історії футболу в регіоні та експозиції, які будуть присвячені видатним спортсменам Дніпропетровщини. В рамках комплексної стратегії розвитку регіону відкритий футбольний манеж в Дніпропетровську і два футбольних поля зі штучним покриттям в Кривому Розі, Нікопольському районі. Функціонують два стадіони в селищах Гаврилівці та Братському Покровського району, 11 сучасних футбольних майданчиків, 7 майданчиків зі штучним покриттям для занять ігровими видами спорту і більше 50 майданчиків з тренажерним обладнанням в містах і районах області. В місті Дніпропетровську будується футбольне поле в Молодіжному парку, в проектах — два футбольних поля на лівому березі міста.

Бібліографічні посилання:

1. Азаркин А. Его величество футбол. – Днепропетровск, 2003.
2. Косый А.И. “Днепр” — чемпион // Днепр вечерний. — 19 декабря 2008; 3,7, 14,21 января 2009; февраль 7, 14, 21, март 14,20, апрель 4,18, июнь 6,27, июль 7,14, август 4; сентябрь 16. 2010.
3. Емец В.А., Жиздик Г.А., Коcый А.Н. Золотой сезон «Днепра». — Д., 1984.
4. Лапин А. Команда молодости нашей. – Днепропетровск. 1996.
5. Лапин А. Футбольне досье. Екатеринослав — Днепропетровск 1911-2003. – Д., 2003.
6. Москаленко Д. От «Алькора до «Днепра». История футбола в Днепропетровске. Книга 1 (1911-1961), книга 2 (1962-1989). – Днепропетровск, 2011.
7. Фондове зібрання Дніпропетровського національного історичного музею.

Чирич Л.М., старший науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І.Яворницького