Ференц Бене

Могила Ференца Бене на кладовищі в Будапешті

У дорослому футболі Ференц Бене дебютував у 17 років у 1961 році виступами за команду клубу «Уйпешт Дожа», в якій провів сімнадцять сезонів, взявши участь у 417 матчах чемпіонату та відзначившись у них 303 рази.[2] Увесь час, який Бене провів у складі клубу, він був лідером нападу та найкращим бомбардиром команди. Окрім цього, нападник шість разів ставав найкращим бомбардиром угорської першості. У складі «Уйпешту» вісім разів вигравав чемпіонат країни, та тричі — національний кубок. Двічі (у 1964 та 1969 роках) Бене визнавався найкращим футболістом Угорщини.[3] Команда Ференца Бене також успішно грала у єврокубках, у 1969 році дійшла до фіналу Кубку Ярмарків, де поступилася «Ньюкасл Юнайтед», а Ференц Бене став одним із найкращих бомбардирів турніру[4], а у 1974 році «Уйпешт» вийшов до півфіналу Кубку європейських чемпіонів, де поступився майбутньому переможцю — німецькому клубу «Баварія».[5][6]

Після тривалих виступів за «Уйпешт» на схилі кар'єри у 1978 році перейшов до іншого будапештського клубу «Волан». Провівши у складі нового клубу один рік, після невеликої перерви у кар'єрі у 1981 році переїхав до Фінляндії у клуб «Сепсі-78», де провів один сезон, а потім повернувся до складу «Волану». Далі один сезон провів на батьківщині у клубі «Шорокшарі ВОСЕ», і ще один сезон, що став останнім для Ференца Бене у кар'єрі футболіста, у іншому угорському клубі «Кечкемет».

14 жовтня 1962 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Угорщини у матчі проти збірної Югославії. У складі збірної Бене, на відміну від виступів у клубі, де він грав центрфорвардом, частіше виступав на місці правого крайнього нападника, оскільки місце центрального нападника було зарезервовано за найкращим футболістом Угорщини 60-х років XX століття Флоріаном Альбертом.[2] У складі збірної був учасником чемпіонату Європи 1964 року в Іспанії, на якому команда здобула бронзові нагороди, а Бене — звання найкращого бомбардира фінального турніру. У 1966 році брав участь у фінальному турнірі чемпіонату світу з футболу в Англії. На цьому турнірі Бене зумів відзначитися у переможному для угорців матчі зі збірною Бразилії, а команда Угорщини дойшла до чвертьфіналу, де поступилася радянській збірній.[2] У 1972 році Ференц Бене виступав у складі збірної у фінальному турнірі чемпіонату Європи з футболу у Бельгії. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 18 років, провів у формі головної команди країни 76 матчів, забивши 36 голів.

У 1963—1964 роках Ференц Бене також виступав з олімпійську збірну своєї країни. Під час футбольного турніру на Олімпійських іграх 1964 року у Токіо у 5 матчах відзначився 12 разів (у тому числі 6 м'ячів у ворота збірної Марокко), здобувши того року титул олімпійського чемпіона та найкращого бомбардира олімпійського турніру. Усього за олімпійську збірну Бене у 8 матчах відзначився 18 разів (з урахуванням відбіного турніру).

Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця, 1985 року як тренер у молодіжній команді свого рідного клубу «Уйпешт Дожа». У 1992—1993 роках очолював свій рідний клуб як головний тренер. Далі Ференц Бене працював з нижчоліговою командою «Фоті», а пізніше асистентом головного тренера у молодіжній збірній Угорщини, короткочасно працював також тренером у Норвегії.[7] Тренував Ференц Бене також жіночу збірну країни та збірну Угорщини з пляжного футболу.

Помер Ференц Бене 27 лютого 2006 року на 62-му році життя у місті Будапешт.[2][7]