Церква Пресвятої Трійці (Зарваниця)

1747 р. церковна громада села за фінансової допомоги тодішнього дідича Зарваниці чернігівського воєводи Пйотра Міхала Мйончинського[1] гербу Сухекомнати, розпочала будівництво мурованого храму, це був один із високоякісних зразків галицького зодчества в стилі бароко[2]. Його будували із каміння, взятого зі зруйнованого кримськими татарами замку в Полісюках за 2 кілометри від Зарваниці. За архівними даними, які опрацював о. Андрій Мельник у своїй книжці про Зарваницю, у замку також була «аріанська», власне, социніанська церква[3].

Замок в Зарваниці був обнесений стіною з воротами. У ньому був храм Аріан, які сповідували це «сектантство» разом з власником Зарваниці. Раніше ці власники були пов'язані з католицькою родиною Ходоровських, власниками Золотників [протягом XV століття]. І в самій Зарваниці спочатку сповідували католицьку віру, як свідчать нотаріальні акти церкви в Золотниках. Оригінальний текст (лат.) Arx in Zarwanica fuit murata cum porta in eadem fuit templum Arianorum, qui et Zarwanicae haeres eam sectam profitebantur prius hi haeredes juncti fuere familiae Chodorowski haeredibus Zlotnicensibus catholicis et catholicam religionem primo Zarwanicae profitentes fuere, testantur breviaria acta Ecclesiae Zlotniki.

Соціани були ревними унітаристами, протистояли з великим завзяттям культу Пресвятої Трійці. Не дивно, що на противагу «єретикам» у церкві над великим престолом був намальований Нікейський Собор, а сама ж церква постала під назвою Пресвятої Трійці[3].

1754 року дерев'яна церква святого Івана Хрестителя згоріла; на місці, де вона стояла, отець Петро Білинський у 1901 році поставив кам'яний хрест. У тому ж році було завершено спорудження храму, чин освячення виконав отець Ілія Білинський.

У 1756 р. було утворено окреме Зарваницьке намісництво, саме в церкві Пресвятої Трійці відбувалися численні судові слухання Бережанської консисторії львівського єпископа[4]. Загалом впродовж 1764—1786 рр. було занотовано близько 1000-чі судових актів, з них переважну більшість нотував зарваницький декан, бережанський намісник  — о. Андрій Липницький.

Завершення робіт в інтер'єрі фіксує візитація 1759 р. За її даними, весь дах будівлі був під ґонтом, окрім куполу, перекритого білою бляхою. Підлогу в храмі встелили теребовлянськими плитами та цеглою. Навколо храму розташовувався цвинтар, оточений квадратним муром. На кладовищі стояла дубова дзвіниця, покрита ґонтом, що мала п'ять дзвонів, а ще один висів у куполі храму. Біля входу до церкви, ліворуч під аркадою, за дерев'яними ґратами розташовувався вівтар з іконою Покрови Богородиці. Навпроти нього, також за ґратами — вівтар св. апостолів Петра і Павла. Трохи далі від них був встановлений вівтар з іконою святого Юрія, написаний «альфреско». Вхід до двох церковних нав-каплиць перегороджували дерев'яні ґрати; стіни в них були оббиті вовняними та шовковими тканинами. У південній каплиці стояв невеликий вівтар із чудотворним образом Розп'ятого Ісуса Христа. На ньому була тернова корона з діамантами, золоті та срібні ланцюжки, золоті монети. Біля нього — шість великих дзеркал сріблом оправлених гданської роботи, багато срібних вотів. Північна каплиця мала також невеликий вівтар, з «відомою своїми ласками» іконою Богородиці, її прикраси були значно скромнішими, тут переважали корали та перли. Крім того, на стінах висіли намальовані на полотні та на дошках образи та ікони.

1759 р. завершили виготовлення дерев'яної високомайстерної проповідальниці, кошти для чого надав канівський староста Микола Василь Потоцький[5]. На ній скульптор помістив фігури Ісуса Христа на земній кулі та чотирьох євангелістів. На балдахіні проповідальниці, яка прикрашена кількома різьбленими статуями, розміщений герб Золота Пилява.

1784 року живописець Андрій Солецький виконав розписи в церкві, які відновив у 1859 році Антоній Качмарський[6].

1936 року маляр Володимир Іванюх (учень Олекси Новаківського), розмалював фасад церкви і при цій нагоді, виготовив теж копію чудотворної ікони Матері Божої.

У березні 1946 року після львівського псевдособору церкву було зачинено, у ній же одразу розмістили зерносклад колгоспу. Відновити свою роботу храм зміг лише з 1989 року[7].

Чудотворну ікону («образ») Розп'ятого Спасителя, який коронували за дозволом Папи Римського, в 1742 році в присутності львівського греко-католицького митрополита Атаназія Шептицького, після пожежі 1754 року перенесли до цього храму.

1867 року заходами пароха (УГКЦ) у Зарваниці отця Порфирія Мандичевського, посла до Галицького сейму[8] було урочисто короновано ікону Матері Божої в Зарваниці.

• У 1761 році за особистого погодження владики Лева Шептицького, до актів духовного єпископського суду у Львові було внесено леґаційні записи, які стосувалися серйозних сум на підтримку церкви. Перший запис від 22 січня 1761 р. стосувався леґації на суму 5000 злотих від Теофілі Стрибильської, з яких парафія мала річні відсотки[4].
• У травні 1765 р. для церкви було здійснено другу цінну леґацію тепер вже на суму 6000 злотих, яку зробив нурський чашник Тома Жураковський. З цього другого запису церква отримувала 7% річних, тобто 420 злотих щороку[4].
• 26 червня 1774 року в Sitno[9] Микола Василь Потоцький підписав свій заповіт, у якому призначив для церкви 8000 польських злотих[10].
• У 1785 році від Семена Шептицького, Коморовського, Ксаверія Стоїнського.

У храмі були поховані принаймні двоє «сотрудників церкви»: 22 червня 1781 р. — Матей Данашевський, а 20 жовтня 1771 р. — Іван Лисинецький, навпроти вівтаря Покрови Пресвятої Діви Марії[11].