Шендерівка (Черкаська область)

На початку 17 століття на місці майбутнього села засновано хутір-зимівник, який належав гетьману Петра Сагайдачному. Проте перша письмова згадка про село припадає на 1659 рік, на часи правління гетьмана Івана Виговського: того року згідно з «конституцією» село ленним правом надали Евстахію Фачковичу. Цим документом польська влада намагалася підтвердити спадкове ленне право на Шендерівський маєток Остапа Федьковича (Фачковича), але де-факто закони Речі Посполитої на території Корсунського полку Гетьманщини не діяли. Проте після Вічного миру 1686 року між Польщею та Московією Військо Запорозьке втратило контроль над селом.

За сприяння гетьмана Івана Мазепи, на територію району села на початку 18 століття повернута козацька адміністрація, відроджено православне життя. 1708 року у селі навіть споруджено дерев'яну православну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, але незабаром вона згоріла від блискавки. Після поразки Мазепи у війні з Московією (1708–1709) Шендерівка знову переходить під контроль поляків. На 1741 рік у селі значиться 40 дворів, населення — близько 300 осіб. У 1804 році на фундаментах згорілої церкви збудували нову дерев'яну.

1807 село отримало статус містечка у складі Київської губернії та привілей на ярмарки і базари.

1861 року, після скасування кріпацтва, село стало центром Шендерівської волості Канівського повіту, до якої входило 13 староств.

Вечірня Шендерівка

Станом на 1864 рік тут жило 2260 осіб, створена солідна інфраструктура: церковно-парафіяльна школа, лікарня, сільський банк, волосна управа. У селі кілька разів бував поет Тарас Шевченко. Із 1864 по 1879 роки в селі мешкав його брат В. Г. Шевченко. Тут же він написав «Споминки про Тараса».

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому мешкало 2609 осіб, налічувалось 397 дворових господарства, існували 2 постоялих будинки, 7 лавок, винокурний завод[1].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3966 осіб (1899 чоловічої статі та 2067 — жіночої), з яких 3162 — православної віри, 761 — юдейської[2].

На початок XX століття у містечку працювали суконна фабрика, цукровий, винокурний, цегельний заводи, водяні млини, вітряки, лісова пристань.

1903 — населення Шендерівки становило 5980 осіб, громада євреїв зросла до 700 осіб. У цей час у Шендерівці проживав український письменник Євген Кротевич.

1917 року містечко визнало владу УНР. Проте 1918 радянська влада нав'язала Україні війну, яка викликала численні окупації села: з боку Денікіна, австрійців та російських більшовиків. Шендерівку послідовно звільняли українські війська: Директорії УНР, отамана Григор'єва, армія Нестора Махна. Стабільна радянська окупація встановлена тільки 1922 року.

Комуна, створена у 1920-х роках комуністами на базі поміщицької економії, збанкрутувала. Під тиском повстанських військ вони дали змогу селянам частково відродити традиційні промисли і торгівлю, постачання електроенергії до навколишніх сіл. Відродилася традиційна культура, у селі жив та виступав бандурист Григорій Косенко. Проте вже 1929 комуністи посилили терор проти ветеранів армії УНР, які залишилися у селі, а згодом вдалися до насильного створення колгоспів, до яких зганяли насамперед бідноту та ледарів. На початку 1932 року комуністи контролювали все їстівне і вдалися до терору голодом.

1930 року комуністи відправили до Росії десятки шендерівських родин. Значна частина селян евакуювала жінок та дітей на шахти Донбасу.

1932 за наказом влади почали конфісковувати їжу, доводячи людей до голодних психозів та смерті. За даними сільської ради, у Шендерівці було заморено голодом тисячу осіб — кожного четвертого мешканця села. Краєзнавці свідчать:

Голод 1932 - 1933 рр. чорним крилом зачепив і Шендерівку. Про його жахіття, випадки людожерства переконливо описує уродженець села, колишній генеральний директор об'єднання «Хлібпром» Донецької області, кандидат технічних наук І.Ф. Прохоренко у мемуарно-художньому творі « Життя як терниста нива» (Донецьк, вид. Юго - Восток, 2002 р.)

Під час Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 247 жителів села[3]. 1934 року, у напівмертвому селі, комуністи познущалися ще й над церквою, яку перетворили на концертний майданчик. Проте вже за сім років комуністична влада була змушена евакуюватися із села, рятуючись від німецьких військ. До цього вони встигли за політичними мотивами вбити ще 19 жителів села — за рішенням «трійок» НКВД СРСР 1937 року.

Німецька влада депортувала із села все єврейське населення, яке вижило протягом 1921—1941 років. 1942 тривав успішний запис молоді на роботу до Німеччини, де 376 юнаків та дівчат врятувалися від примусової мобілізації до Червоної армії, куди брали навіть інвалідів.

Всього на фронтах Другої світової війни загинуло 290 мешканців Шендерівки — учетверо менше, ніж під час Голодомору в 1932—1933 роках. Після війни до Шендерівки повернулася радянська влада

Шендерівка взимку

Мешканці села проголосували за відновлення державної самостійності України на референдумі 1 грудня 1991 року. За роки незалежності суттєво скоротився як економічний так і демографічний потенціал села. Було повністю зруйновано агропромисловий комплекс, сферу обслуговування. Внаслідок нераціонального використання деградують ґрунти. Майже знищені транспортні шляхи, що є наслідком безперервного руху великовагових вантажних автомобілів.

З 2009 року розпочалось відновлення мережі вуличного освітлення сіл Шендерівка та Нова Буда. Головний підрядник — фірма «ОВІС» (м. Сміла)

За період 2007—2012 років неподалік села Шендерівка встановлено три станції мобільного зв'язку.

У 2014 році відбулась газифікація населеного пункту.

Впродовж 2012—2015 років відбувається активне поліпшення дорожнього покриття сільських вулиць відсівом і щебенем. Головний підрядник — ШПМК (м. Корсунь-Шевченківський)

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[6]: