Юліуш Цибульський

Народився 28 січня 1859 року в Ланьцуті.[1] За іншими даними — в колонії Гженска (тепер Лодзького воєводства). Закінчив реальну школу. Протягом 1876—1881 років навчався на будівельному факультеті Львівської політехніки.[2] Отримав диплом 1882 року. Проходив практику в архітектурному бюро Вінцента Равського, працював асистентом професора Густава Бізанца. 1885 року отримав ліцензію будівничого, але не мав повноважень архітектора. Утворив спілку з Людвіком Рамултом, в якого такі повноваження були. Спілка керувала спорудженням низки крупних будівель.[3] 4 червня 1893 року отримав повноваження архітектора.[4] Будівлі, споруджені у 1890-х роках за власними проєктами Цибульського, виконані у стилях французького ренесансу і бароко (історизм). Від 1900 року проєктував, дещо обмежено застосовуючи сецесійне декорування.[5] Бюро, майстерня і помешкання архітектора знаходилось у власному будинку № 38, зведеному 1907 року на нинішній вулиці Чупринки.[6] У 1882—1899[7] та від 1908 року член Політехнічного товариства у Львові.[8] Член журі конкурсів на проєкт будинку казино у Львові (1910)[9], корпусу Львівського університету (1913).[10] Був членом комісії з підготовки львівської будівельної виставки 1892 року. Там же особисто експонував свої роботи. Депутат міської ради у 1893—1895 роках. У 1893—1895 роках — скарбник, а в 1904—1905 — віце-президент інженерної палати.[11] 1910 року експонував реалізовані проєкти львівських будинків на виставці польських архітекторів у Львові.[12] Помер 1924 року. Напис на родинному гробівці свідчить, що це сталось 16 листопада[13], хоч некролог у журналі «Технічний часопис» подає дату 25 листопада.[14] Похований на полі № 3 Личаківського цвинтаря .[13]

• Житловий будинок у стилі французького неоренесансу на вулиці Бандери, 21 у Львові (1884).[15]
• Костел святої Катерини в селі Мильчиці. Однонавний, у плані має форму хреста, стилістично вирішений у змішаних неоромансько-неоготичних формах. Спорудження тривало у 1886—1887 роках. Співавтор Людвік Балдвін-Рамулт.[16]
• Керівництво спорудженням будинку головної пошти на вулиці Словацького, 1 у 1887—1889 роках спільно з Людвіком Рамултом. Проєкт Сильвестра Гавришкевича.[1]
• Власний будинок архітектора на вулиці Глібова, 15, споруджений 1890 року. Близький за формами до французького бароко. Проєкт експонувався на будівельній виставці 1892 року.[17]
• Дім управління маєтків графа Романа Потоцького на вулиці Стефаника, 7. Збудований 1890 року в перехідному стилі від неоренесансу до необароко. У фасаді місцями застосовано відкриту цегляну кладку. Складається з головного корпусу, стаєнь у дворі і житлового павільйону.[18] Проєкт експонувався на будівельній виставці 1892 року.[4]
• Керівництво спорудженням палацу Потоцьких на вулиці Коперника у Львові. 1887—1892 роки, проєкт архітектора Луї д'Овернь. Проєкти палацу експонувались на будівельній виставці 1892 року.[17]
• Неоготичний павільйон на фабрики ланьцутських лікерів та сукна Романа Потоцького на Галицькій крайовій виставці. Реалізований повністю з дерева майстром Передядкевичем 1894 року.[19]
• Власний будинок на вулиці Глібова, 9 (1896—1898).[20]
• Житловий будинок по вул. Каліча Гора 10.
• Необароковий будинок Марії Горецької на проспекті Шевченка, 26. Скульптурне оздоблення Броніслава Солтиса. Тильний фасад від вулиці Волошина має скромніший вистрій, близький до неоренесансу. Спорудження тривало до 1898 року.[21]
• Будинок у стилі необароко на вулиці Франка, 43 (1898, співавтор Яків Баллабан, скульптури Броніслава Солтиса).[22]
• Будинки Нухіма Грюнсберга на вулиці Глібова, 3 і 5 (1897—1898).[23]
• Будинок Крайового банку у стилі неоренесансу на розі вулиці Костюшка та площі Григоренка. Скульптурний декор Антона Попеля. Стилістично належить до неоренесансу (проєкт 1895 року, реалізований до 1903).[23]
• Модифікація проєкту готелю готелю «Жорж» у Львові, виконана спільно з Іваном Левинським. Фасад доповнено необароковими елементами і чотирма скульптурами.[24] Інтер'єри оздоблено в сецесійному стилі.[25] Первинний проєкт фірми Фельнера і Гельмера. Реалізовано у 1899—1900 роках.[24]
• Сецесійні будинки № 26, 28, 30 на нинішній вулиці генерала Чупринки (1904—1905, скульптури Броніслава Солтиса).[26]
• Власний будинок № 38 на нинішній вулиці генерала Чупринки, на розі із вулицею Київською. Збудований 1907 року. Первинний задум із куполом у наріжнику реалізований не був. Скульптурне оздоблення Броніслава Солтиса.[27]
• Будинки № 10 та 15 на нинішній вулиці Богомольця (1907).[28]
• Реконструкція будинку № 3 на нинішній вулиці Гнатюка (1914—1915, первісний проєкт Фелікса Ксенжарського).[29] Споруджено, зокрема, скляне перекриття двору.[30]
• Будинок французької нафтової компанії «Прем'єр» на нинішній вулиці князя Романа, 26. Спорудження завершено 1924 року за проєктом Цибульського від 1914. Плани і фасад модифіковані Фердинандом Касслером. Будинок, а особливо його останній поверх привертає увагу скульптурним декором невідомого автора.[31]
• Керівництво спорудженням будинку Шпрехера на площі Міцкевича у 1914—1922 роках. Спільно з Фердинандом Касслером.[32]
• Будинок О. Вікселя на нинішній вулиці Руданського, 1.[33]
• Спільне з Вінцентом Равським керівництво спорудженням будинку Промислової школи на вулиці Снопківській, 47. Проєкт Владислава Садловського.[30]
• Керівництво спорудженням будинку греко-католицької семінарії. Спільно з Людвіком Рамултом. Проєкт Сильвестра Гавришкевича.[34]