Вулиця Словацького (Львів)

Нинішня вулиця утворена з двох менших. Ділянка від перехрестя з вулицею Коперника до перехрестя з нинішньою вулицею Дорошенка не пізніше 1844 року вже мав назву вулиця Семінарська, від 1871 — Оссолінських. Ділянка від перехрестя з Дорошенка до початку вулиці Січових Стрільців мала назву вулиця Палацова, а від 1871 року — Словацького. Зрештою, 1889 року першу ділянку також названо на честь польського поета Юліуша Словацького, і так обидві вулиці об'єднано під цією назвою. У листопаді 1941 року вулицю знову розділено і ділянку між нинішніми Дорошенка і Коперника повторно названо Семінарською. У липні 1944 року вулицю знову об'єднано під спільною назвою — Вулиця Словацького[4].

В забудові вулиці Словацького переважають історизм, класицизм, сецесія.[5] Декілька будинків є пам'ятками архітектури місцевого значення[3]:

№ 1. Будівля Головної пошти, споруджена у 1887—1889 роках на колишніх ґрунтах греко-католицької семінарії. Проєкт Сильвестра Гавришкевича у стилі неоренесансу попередньо відкоригований у Відні архітектором Фрідріхом Зетцом. Нагляд за будівництвом здійснював Йозеф Браунзайс, роботи виконувала будівельна фірма Людвіка Балдвіна-Рамулта і Юліана Цибульського. Під час українсько-польської війни тут відбувались запеклі бої, внаслідок чого будівлю сильно понищено. 1923 року за проєктом Альфреда Захаревича та Євгена Червінського завершено перебудову, під час якої у центрі внутрішнього подвір'я добудовано флігель, замінено перекриття, переобладнано усі комунікації, фасади набули рис модернізованого класицизму. На аттиках з'явились стилізовані рельєфи, виконані ймовірно Юліушем Белтовським. У міжвоєнний період тут містилася Дирекція пошт і телеграфів[6]. У 1949—1950 роках проведено чергову реконструкцію, котра переважно торкнулась інтер'єрів. Наступна реконструкція відбулась у 1973—1975 роках за проєктом Аполлона Ограновича. Скульптурні композиції інтер'єру розроблені Еммануїлом Миськом, вітражі — Ярославом Серветником. 1985 року проведено реставрацію фасаду[7][8]. Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 271-м.[3] За радянських часів в приміщенні поштамту містився також обласний відділ центрального управління з розповсюдження друкованих видань «Союздрук»[9].

Житловий будинок (вул. Словацького, 4)

№ 2, 4. Житлові прибуткові будинки (кам'яниця Барда) у стилі геометричного модерну, близькі до тодішньої німецької архітектури. Збудовані для власника Германа Барда за проєктом архітектора Юзефа Авіна у 1912—1913 роках. Скульптурне оздоблення Зигмунта Курчинського[10]. В будинку під № 4. на початку ХХ століття містився магазин Анджея Берлінського з продажу друкарських машинок[11]. Будинки є пам'яткою архітектури місцевого значення № 754-м[3].

№ 3. Наріжний житловий, колишній прибутковий будинок, збудований 1883 року за проєктом архітекторів Яна і Кароля Шульців у стилі історизму[12]. На першому поверсі міститься львівське регіональне відділення ПАТ «Банк Інвестицій і заощаджень»[13]. Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 1032-м[3].

№ 5. Колишній прибутковий будинок, зведений 1883 року за проєктом Яна і Кароля Шульців[12]. Нині — житловий будинок, одне з приміщень першого поверху якого займає відділення № 14 компанії експрес-доставки поштових відправлень «Нова Пошта».

№ 6. У цій кам'яниці у 1920—1934 та 1939—1941 роках мешкав видатний львів'янин, польський поет та афорист Станіслав Єжи де Туш-Лец. 22 квітня 2018 року, на фасаді будинку відкрито пам'ятну таблицю на його честь[14]. Балкон будинку використовується, як одна з багаточисельних локацій щорічного Свята музики. Свято або музичний фестиваль (фр. Fete de la Musique) відбулося у Франції 21 червня 1982 року. Досі Львів залишається єдиним українським містом, офіційно затвердженим «Fete de la Musique», як учасник Свята[15].

№ 8, 10. Під № 8 у 1892—1894 роках за проєктом архітектора Яна Томаша Кудельського зведений чиншовий будинок адвоката Генрика Копецького. Кам’яниця Копецького проєктувалася у комплексі та будувалася одночасно з сусіднім будинком, що розташований на теперішній вулиці Дорошенка, 37, співвласниками останнього були Леопольд та Стефанія Бачевські[16]. На початку ХХ століття кам'яниця перебувала у власності Товариства взаємних убезпечень приватних урядників, яка 1911 року перепродає будинок подружжю Соломону та Анні Руффам. Напередодні другої світової війни приміщеннями першого поверху користувалася торгова фірма «Електромат», що спеціалізувалася на продажі електро- та радіотоварів, а 1937 року на замовлення власників «Електромату» реконструйовано портал крамниці. За нашого часу колишній чиншовий дім Генрика Копецького продовжує функціонувати як житловий багатоквартирний будинок[17]. У 1940—1950-х роках приміщення в партері займала державна фотографія Львівського обласного відділу «Укрфото»[18], нині тут крамниця та копі-центр[17]. Щодо відомих мешканців, то в будинку № 8 наприкінці XIX — початку XX століть мешкав директор Державної промислової школи, автор проєкту Львівського оперного театру, архітектор Зиґмунт Ґорґолевський[19].

№ 12. Триповерховий житловий будинок (теперішня адреса — вул. Дорошенка, 36), перший поверх якого за Польщі займала аптека «Під Фемідою», заснована 1901 року Фредериком Девехою[20][21], у радянські часи — аптека № 33, а 1996 року аптеці повернена історична назва — «Під Фемідою»[22], але у 2017 році в приміщенні колишньої аптеки відкрили магазин жіночої білизни «Victoria’s secret»[23].

№ 14. Адміністративний будинок, зведений архітектурно-будівельним бюро Міхала Уляма у 1911—1912 роках[24]. В будинку на початку ХХ століття містився сільськогосподарський синдикат[11], у міжвоєнний період — «Банк земельний іпотечний у Львові»[25]. В будинку мешкав один з керівників Українського лікарського товариства у міжвоєнний період доктор Мирон Вахнянин.[26][27]. Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 1033-м[3].

№ 16. Житловий прибутковий будинок, зведений 1876 року за проєктом Емануеля Галля[12]. В цьому будинку у міжвоєнний період містилося архітектурно-будівельне бюро Максимільяна Когута та Юзефа Тіша[28], а також мешкав лікар Людвик Ландау з родиною[29], батько відомої польсько-ізраїльської письменниці Іди Фінк. До 1939 року на будинку висіла пам'ятна таблиця, яка інформувала про те, що в будинку наприкінці ХІХ століття мешкав і помер польський письменник та політичний діяч Александер (Лєшек) Дунін-Борковський[5].

№ 18. Наріжний житловий колишній прибутковий будинок складного планування. Збудований у стилі історизму 1873 року за проєктом Емануеля Галля[12]. Певний час власником цього будинку був фаховий окуліст, доктор Альфред Бужинський (пом. 1914)[30][31], а оперував у клініці, що містилася в будинку на вул. Театральній, 7.[32] Доктор Бужинський у своєму заповіті записав один мільйон корон для придбання п'ятиморгових ділянок для потреб колоній скаутів. Виконавцями заповіту покійний призначив правління польського товариства «Сокіл» та єпископа Владислава Бандурського[33]. У 1940—1950-х роках кімнату № 6 займала міська рада добровільного пожежного товариства[34]. На початку квітня 2020 року відбулося встановлення відновленої вхідної брами цього будинку. Виготовленням і встановленням вхідної брами займались реставратори під керівництвом майстра Ростислава Малецького. 70% вартості робіт профінансувала Львівська міська рада, інші 30% покрили безпосередньо мешканці будинку[35].

• Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXІ ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
• Голубець Микола. Львів: провідник / М. Голубець, Л. Л. — Львів : Червона калина, 1925. — 179 с.
• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Кубанська вул. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 108—109. — ISBN 978-966-2154-24-5.
• Львов: справочник / сост. Г. Гербильский и др.; общ. ред. Б. К. Дудыкевич. — Львів : Вільна Україна, 1949. — С. 123, 157, 170. (рос.)
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. ХІІІ—ХХ століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 57. — ISBN 966-603-115-9.
• Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939. — Lwów, 1939. — 146 s. (пол.)
• Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa: rocznik dziewiętnasty, 1916. — Lwów: wydawca Franciszek Reicman, 1915. — 440 s. (пол.)
• Skorowidz adresowy król. stoł. miasta Lwowa. Rocznik 2. Rok 1910. — Lwów, 1909. — 904 s. (пол.)

• Проект «Вулиці Львова»: вулиця Академіка Гнатюка. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 17 жовтня 2020.
• Паркування у центрі Львова: що є і що буде. tvoemisto.tv. Твоє місто. 19 листопада 2015. Процитовано 17 жовтня 2020.