Вулиця Бандери (Львів)

Ухвала Львівської міськради народних депутатів про перейменування вулиці Миру на вул. С. Бандери від 17 квітня 1992 року

• 1840—1886 — Новий Світ.
• 1886—1940 — Леона Сапеґи, польського державного і громадського діяча.
• липень 1940 — серпень 1941 — Комсомольська.
• серпень 1941 — грудень 1941 — Леона Сапіги.
• грудень 1941 — липень 1944 — Фюрстенштрассе.
• серпень 1944 — грудень 1944 — Леона Сапіги.
• 1944—1961 — Сталіна.
• 1961—1991 — Миру.
• 17 квітня 1992 — названа на честь українського політичного діяча Степана Бандери, Героя України (посмертно, з 2009 року).

У XVIII столітті заміська територія вздовж нинішньої вулиці Степана Бандери належала польським аристократам Чарторийським, а на початку XIX століття їх майно розділили на декілька частин, одна з яких дісталася польським князям Сапігам. Дорога, правда без назви, на місці нинішньої вулиці вказана у плані міста в 1750 році, по ній проходила межа між Галицьким і Краківським передмістями Львова. Десь у 1840 році вона почала називатися вулицею Новий Світ, і ця назва розповсюдилася на район на захід від неї (район Новий Світ).

Забудова вулиці почалася в останній чверті XIX століття. У 1877 році на вулиці збудували головний корпус Технічної академії (тепер головний корпус університету «Львівська політехніка»). У радянський період Львівський політехнічний інститут отримав ще декілька будівель на вулиці, для нього були побудовані також нові корпуси. У 1890 році на розі із вулицею Коперника за проєктом архітектора Юзефа Каетана Яновського звели будівлю казарм австрійської жандармерії. За часів Польської республіки тут розміщувалося Головне управління польської поліції Львівського воєводства, пізніше — Львівська тюрма НКВС № 1, при німецькій окупації — гестапо, у 1990-х—2000-х роках — ізолятор СБУ.

У 1894 році по вулиці пустили лінію електричного трамвая[5]. У цей час, в забудові вулиці переважає еклектика і сецесія, характерні для архітектури Львова кінця XIX — початку XX століття.

• № 1. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2157
  Будівля Львівського міського управління міліції і Львівського міського управління СБУ (колишні казарми жандармерії), до якого примикає колишня політична в'язниця («Тюрма на Лонцького»). Збудована у 1890-х роках за проєктом Юзефа Каетана Яновського, як будинок управління поліції і казарми жандармерії[6]. 23 вересня 2008 року будівлю внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[7].
• № 2, 4, 6. Сецесійні будинки спроєктовані Владиславом Дердацьким спільно із Вітольдом Мінкевичем у 1909 році і збудовані фірмою Івана Левинського[8][9].
• № 3. Колишня будівля Нафтового банку. Збудована фірмою Едмунда Жиховича за проєктом Адольфа Піллера у 1910 році[10][9].
• № 5. Збудований у 1910 році ймовірно за проєктом Адольфа Піллера[9].
• № 7. Будинок споруджений за проєктом Альфреда Каменобродського у 1877 році[11].
• № 8. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 345/1
  Колишній костел Святої Марії Магдалени. Нині тут Львівський органний зал. Храм засновано близько 1600 року. Будівництво вів Мартин Годний (1609–1612), Ян Годний та Войцех Келар (приблизно до 1630)[12]. У 1753—1758 роках храм розбудував Мартин Урбанік, надавши йому вигляд тринефної базиліки. Статуї святих на фасаді виготовлено Себастьяном Фесінґером. У 1889 році були споруджені завершення веж за проєктом Юліана Захаревича[13]. 23 вересня 2008 року будівлю костелу внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[7].
• № 9. Житловий будинок, споруджений 1889 року за проєктом Людвіка Балдвіна-Рамулта[14]. У 1906—1914 роках тут містилась майстерня скульптора Тадеуша Блотницького[15].
• № 11. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 192
  Будівля Львівської державної комунальної середньої загальноосвітньої школи № 3. До вересня 1939 року — загальноосвітня мішана школа імені святої Марії Магдалини («Магдуся» пол. «Magdusia»). Збудована 1883 року в популярному на той час «аркадовому стилі». Архітектор Юліуш Гохберґер[16][17]. 23 вересня 2008 року будівлю костелу внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[7].
• № 12. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 194
  Головний корпус Львівської політехніки. Збудований за проєктом і під технічним наглядом Юліана Захаревича, відкритий 1877 року. Скульптурне оздоблення Леонарда Марконі, Еміля Шредля, розписи інтер'єру Яна Матейка[18].
• № 14. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 195
  Будівля Львівської академічної гімназії (з 1906 року; до захоплення Галичини та Волині Радянським Союзом у 1939 році єдина державна гімназія з викладанням українською мовою).
• № 16. Житловий будинок зведений у 1909 році. Архітектор Станіслав Дец[19].
• № 21. Тут на початку XX століття діяла аптека Едварда Брюкнера «Під Агнцем Божим»[20]. Будинок у стилі французького неоренесансу споруджено 1884 року за проєктом Юліуша Цибульського.[21]
• № 22. Будинок споруджений за проєктом Юзефа Горнунга у 1911 році[22].
• № 24. Кутовий будинок на розі із вулицею Карпінського. Споруджений у стилі раціонального модерну, із гротескним трактуванням ордерних елементів, має оригінальну композицію архітектурних об'ємів. Збудований 1913 року на замовлення Берля Фінклера. Архітектор Фердинанд Касслер[23], скульптури Зигмунта Курчинського[24].
• № 28. П'ятий навчальний корпус Львівської політехніки, в оформленні якого використаний титан.
• № 29. На першому поверсі розміщене відділення № 1 Приватбанку[25].
• № 30, 32. Комплекс будівель колишнього монастиря Святої Терези з дитячим притулком святої Софії, збудований у 1855—1862 роках за проєктом Йосифа Франца[26]. За радянського часу — військова кафедра, дослідний завод, а пізніше кафедра автомобілів Львівської політехніки.
• № 31, 33. Будинки у стилі орнаментальної сецесії, споруджені у 1908 році для Юзефа Кеніга. Спільний проєкт Владислава Гертманна і Юзефа Пйонтковського[27][28].
• № 35, 37, 39. Сецесійні прибуткові будинки архітектора Якуба Кроха, зведені за його власним проєктом до 1905 року.[29]
• № 47, 47а. Стельові розписи сходових кліток будинків виконали художники Ісер Феллер і Моїсей Крох[30]. 15 червня 2015 року в будинку № 47а була відкрита перша кото-кав'ярня в Україні.

Сецесійні двері колишнього прибуткового будинку архітектора Каспера Юліана Драневича (1906; вул. Бандери, 61)

• № 59, 61. Власні прибуткові будинки скульптора і архітектора Каспара Юліана Драневича, збудовані ним у 1906 році. Співавтор проєкту Ігнацій Виняж[31].
• № 69. Дім у стилі модерн з елементами класицизму. Збудований за проєктом Леопольда Райсса за проєктом 1913 року[32].
• № 71—73. Житлові будинки, споруджені 1897 року за проєктом Людвіка Балдвіна-Рамулта[14].
• № 87. Житловий будинок споруджений за проєктом Анджея Ґоломба у 1892 році[33].
• № 89. Прибутковий будинок, споруджений на розі із нинішньою вулицею Героїв УПА 1881 року за проєктом Яна Карасінського[34].
• № 91. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 198
  Будівля середньої школи № 55. Споруджена у 1892–1893 роках за проєктом Броніслава Бауера й Івана Долинського як Мішана школа ім. С. Конарського[35].

27 грудня 2015 року на розі вулиць Степана Бандери — Генерала Чупринки — Михайла Вербицького, відбулося урочисте відкриття пам'ятника видатному українському композитору, авторові музики до державного гімну України — Михайлу Вербицькому. Авторами пам'ятника є львівські скульптори Володимир і Андрій Сухорські. Монумент має висоту 2,9 метра. Композиція складається з бронзової скульптури — постаті о. Михайла Вербицького та гранітної стели, на якій вирізьблені ноти мелодії Українського Славня. Замовником на проєктування, виготовлення та встановлення пам'ятника було Львівське регіональне суспільно-культурне товариство «Надсяння». Виготовлення та встановлення пам'ятника відбулося за доброчинні пожертви.[36][37][38].

22 листопада 1925 року у річницю листопадових боїв 1918 року відбулося урочисте відкриття пам'ятного знаку «Хрест оборони Львова», встановленого на фасаді загальноосвітньої мішаної школи імені святої Марії Магдалини (нині — львівська державна комунальна середня загальноосвітня школа № 3)[39]. До наших днів не зберігся.

• Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
• Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1: А—Ґ. — 656 с. — ISBN 978-966-7007-68-8.
• Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2008. — Т. 2: Д—Й. — 608 с. — ISBN 978-966-7007-69-0.
• Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3: К. — 736 с. — ISBN 978-966-7007-99-7.
• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Бандери вул. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 78—80. — ISBN 978-966-2154-24-5.
• Мельник І. В. Широка—Коперника. Вулиця Коперника // Галицьке передмістя та південно-східні околиці королівського столичного міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — С. 56—58. — (Львівські вулиці і кам'яниці) — ISBN 978-617-629-076-6.

• Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Бандери С.. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 2 січня 2021.
• 3D-Тур: пам'ятник Степану Бандері. virtual.ua. Процитовано 2 січня 2021.