Площа Генерала Григоренка

Найдавніша назва — пляц Єзуїцькі.

• 1871—1885 роки — частина вулиці Ягеллонської.
• 1885—1940 роки — пляц Смольки — на честь польського політика, громадського діяча, правника, голови парламенту Австро-Угорщини та ініціатора створення копця Люблінської унії на Високому Замку Францішека Смольки.
• 1940—1941 роки — 17 вересня, на честь «визволення», а за фактом — початком радянської анексії територій Західної України та Західної Білорусі у вересні 1939 року.
• 1941—1944 роки — Смолькіпляц.
• 1944—1946 роки — Смольки.
• 1946—1993 роки — площа Перемоги, в ознаменування перемоги СРСР у німецько-радянській війні.
• Від 1993 року — сучасна назва, площа Генерала Григоренка, на честь радянського генерала-правозахисника Петра Григоренка[4][5].

Площа Францішека Смольки на початку XX століття

В архітектурному ансамблі площі Генерала Григоренка присутні історизм, сецесія[6]. Більшість будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.

№ 1 — за Польщі тут містився ресторан Ґляйхера, нині цієї адреси не існує[7].

№ 1-А — чотириповерховий житловий будинок, споруджений у 1890 році у стилі пізнього історизму. Він є одним з перших будинків, що почали формувати тогочасну площу Смольки. В основному зберіг первісні форми, але портали першого поверху у 1938 році були перебудовані за проєктом архітектора Зиґмунта Шмукера[8]. За Польщі на першому поверсі будинку містився магазин кухонного посуду Брумера, нині тут піцерія «Наполетано» та крамниця офісної техніки[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 662-м[3].

№ 3 — п'ятиповерхова будівля споруджена у 1909—1911 роках за проєктом архітектора Альфреда Захаревича у стилі неокласицизму для акціонерного кооперативного банку[9]. Спорудженню передував конкурс, на якому першу премію здобув спільний проєкт Адама Опольського та Ігнатія Кендзерського, однак до реалізації прийнято проєкт Альфреда Захаревича, котрий здобув друге місце. На першому поверсі у 1911 році відкрито кав'ярню «Варшава», що діяла до другої світової війни. Сецесійний інтер'єр кав'ярні спроєктований спільно — архітектором Альфредом Захаревичем, скульптором Зигмунтом Курчинським та живописцем Феліксом Вигживальським[10][11]. Під час німецької окупації Львова, від серпня 1941 року в будинку містилися Дирекція Кримінальної поліції та інші поліційні органи, а невдовзі переїхала в окреме приміщення на площі Галицькій, 15[12]. Нині тут міститься львівське обласне управління міністерства внутрішніх справ України. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1657-м[3].

№ 4 — житловий будинок на розі з теперішньою вулицею Менцинського, споруджений 1907 року за проєктом Тадеуша Обмінського для інженера Яна Строменґера. Раніше на першому поверсі містився Торговий дім, а решту поверхів займали приватні помешкання. Будинок — один з найкращих зразків орнаментальної сецесії у Львові[13]. Попередній будинок, що стояв на цьому місці, збудований 1840 року в стилі класицизму за проєктом архітектора Вільгельма Шміда на замовлення Петра Міколяша[14]. У старій кам'яниці, знесеній 1907 року, до 1899 року мешкав польський політик, голова парламенту Австро-Угорщини Францішек Смолька. На рівні вікон другого поверху збереглася меморіальна таблиця, яка описує його заслуги перед тодішньою львівською громадою[15]. На початку XX століття в будинку працювала книгарня та склад канцелярського приладдя Адольфа Блатта[16]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 765-м[3].

№ 5. Пасаж Грюнерів. — чотириповерховий житловий будинок на площі Григоренка, споруджений у 1912—1914 роках, на місці старішої триповерхової кам’янички Бонковських, за проєктом архітекторів Юзефа Пйонтковського та Максимільяна Бурстіна у стилі модернізованого бароко для Якуба Ґрюнера. У новій кам’яниці облаштували великі елітні помешкання, а на партері — просторі приміщення комерційного призначення та кінозал. Кам’яниця Ґрюнера стала частиною комплексу нового торгового пасажу[17], що сполучав з сусідньою вулицею Коллонтая (нині — Менцинського)[18]. Після першої світової та польсько-української воєн у кам’яниці Ґрюнера функціонував кінотеатр «Марисенька», для якого у 1928 році добудували фоє за проєктом архітектора Тадеуша Врубеля. Для добудови використали територію внутрішнього подвір'я[17]. У 1938 році архітектор Зигмунт Шпербер виконав проєкт металевих решіток з есоподібним малюнком, які прикрашали портал та вітринні вікна першого поверху[19]. Того ж року архітектор Ян Зільбер виконав проєкт сцени для кінотеатру. 1941 року у приміщенні кінотеатру також діяв Державний театр мініатюр, а на часі німецької окупації — театр СС та поліції[20]. Після другої світової війни великі помешкання колишньої кам'яниці Ґрюнерів були переплановані. За радянських часів комерційні приміщення першого поверху займала агенція авіаційних сполучень державної авіакомпанії «Аерофлот»[17], від 2019 року — ресторан «Піцца Челентано»[21]. У 1944—1948 роках у будинку функціонував кінотеатр «Москва», перейменований 1948 року[20] на кінотеатр дитячих фільмів «Піонер» і під цією назвою функціонував до кінця 1980-х років. Нині в приміщенні довоєнного кінотеатру «Марисенька» та повоєнного «Піонера» міститься львівський академічний духовний театр «Воскресіння». Внутрішнє подвір'я цього будинку є спільним для будинку на вулиці Менцинського, 8[22][23], де ЛМР пропонується облаштувати майданчик для службового паркування транспортних засобів[24]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 767-м[3].

У 1913—1946 роках на майдані стояв пам'ятник Францішеку Смольці (скульптор Тадеуш Блотницький, архітектор Тадеуш Новаковський)[25], зруйнований радянською владою 1946 року. На його місці 1999 року встановлено пам'ятник Святому Юрію (Георгію) Змієборцю (скульптори Андрій та Володимир Сухорські, архітектор О. Ярема)[26]. Монумент височіє перед сучасною будівлею львівського обласного управління МВС та увічнює пам'ять про усіх працівників МВС, загиблих в боротьбі із злочинністю[27].

• Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
• Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 31. — ISBN 978-617-629-077-3.
• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Генерала Григоренка пл. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 90—91. — ISBN 978-966-2154-24-5.
• Мельник І. В. Вулиці Львова. — Харків : Фоліо, 2017. — 608 с. — ISBN 978-966-03-7863-6.
• Туристичний путівник. Львів / Ю. Бірюльов та ін. — друге видання. — Львів : Центр Європи, 2007. — С. 155—157. — ISBN 978-966-7022-09-9.
• Biriulow J. Rzeźba lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku: Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 26—27. — ISBN 978-83-7543-009-7. (пол.)

• Проєкт «Вулиці Львова»: площа Генерала Григоренка. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 15 лютого 2021.