Яковлів Андрій Іванович

Андрій Іванович Яковлів (28 листопада (11 грудня) 1872(18721211), Чигирин, Київська губернія, Російська імперія 14 травня 1955, Нью-Йорк, США) — український історик, правник, громадський і політичний діяч; дійсний член УНТК, НТШ, керівник Правничої Секції УВАН в Нью-Йорку. Один із засновників Музею визвольної боротьби України у Празі.

Яковлів Андрій Іванович
{{{ім'я}}}
Голова Уряду УНР в екзилі
1944  1945
Президент Андрій Лівицький
Попередник Олександр Шульгин
Наступник Костянтин Паньківський
Народився 29 листопада 1872(1872-11-29)
Чигирин, Київська губернія, Російська імперія
Помер 14 травня 1955(1955-05-14) (82 роки)
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США
Похований Цвинтар святого Андрія
Відомий як дипломат
Країна УНР
Освіта Тартуський університет (1904)
Роботи у Вікіджерелах

Біографія

Народився 29 листопада (11 грудня) у Чигирині, нині Черкаська область, у сім'ї поміщика. У шість років, пішов до школи, пізніше до училища в місті Чигирин, які закінчив у 1886 році. Вступив до духовної семінарії, яку закінчив з відзнакою у 1894 році. У 1894 році пішов працювати до однієї з міських Черкаських шкіл.

1898 року вступив до Дерптського університету, нині це Тартуський університет, який знаходиться у місті Тарту. Під час свого навчання ним була написана дипломна робота на тему «Черкаський повіт в XV—XVII століттях». Навчався громадський діяч до 1902 року й 1904 року склав державний іспит з відзнакою.

Після університету професору запропонували роботу у Київській казенній палаті, де пізніше був підвищений до адвоката. Був членом редколегії газети «Рада», яка була досить популярна в ті роки. Також у цей самий час Яковлів викладав основи законодавства у першій комерційній школі, також став помічником юрисконсульта, а пізніше й сам став юрисконсультом Київської міської управи.

Після повалення царизму став членом Української Центральної Ради. У 1918 році став директором її канцелярії. Паралельно з цим він ще й читав курс по державному бюджету в Народному університеті України.

Навесні 1918 призначений послом Української народної республіки в Австро-Угорщині, а за правління гетьмана Павла Скоропадського став директором департаменту чужоземних зносин МЗС Української Держави. З приходом до влади Директорії УНР у січні 1919 року призначений на посаду голови дипломатичної місії Української Народної Республіки в Голландії та Бельгії.

При закінченні місії, у 1923 році, професор оселився у місті Прага, маючи статус емігранта. Викладав в Українському Вільному університеті: історію українського права, цивільний процес, цивільне право, морське і річкове право, державне право, історію судового устрою та судівництва в Україні. В цьому ж році він захистив дисертацію. З 1924 по 1926 рік був секретарем, а пізніше (з 1926 по 1930) референтом Університету з економічних питань. Під час роботи в університеті займав посаду доцента, потім професора, а пізніше у 1935 році і завідувача кафедри.

Двічі за цей час, у 1930 і 1944 році, обирався ректором Українського Вільного університету. У цей самий час був професором Української господарської академії в Подєбрадах, під Прагою. А у 1939 призначений на посаду директора Українського національного інституту у Варшаві. Відіграв дуже важливу роль у діяльності Державного центра Української Народної Республіки у вигнанні, займав деякий час посаду міністра юстиції, а з 1944 по 1945 рік виконував обов'язки голови правління УНР у вигнанні.

Після Другої Світової війни Яковлів жив у Бельгії, а пізніше з 1952 року переїхав до США. Був організатором товариства українських адвокатів у Києві у 1917 році, та одним з фундаторів Українського правничого товариства. В еміграції входив до складу українського академічного комітету, українського товариства Ліги Націй, українського історико-археологічного товариства, українського правничого товариства в Чехії, українського наукової асоціації в Празі. Помер Андрій Іванович Яковлів 14 травня 1955 році у місті Нью-Йорк, США. Похований на кладовищі «Саут-Баунд-Брук».

Праці

Прославився кількома науковими публікаціями на основі архіву Київської міської управи та Київського магістрату. Більш плідно творча діяльність Яковлева розгорнулася в цього еміграції, разом с такими ученими, як Лащенко Р. М. та Чубатим М. Д., він став зачинателем української правової науки в діаспорі, опублікував досить багато праць з цивільного права і процесу та низку статей публіцистичного характеру.

До наукових пріоритетів належало договірно-правових відносин між Україною і Росією, після 1654 року. В таких працях, як: «Статті Богдана Хмельницького в редакції 1659 року»(1920), «Московські проєкти договірних пунктів з гетьманом Іваном Виговським» написаними 1933 році, і особливо у фундаментальній монографії «Українсько-московські договори XXVII—XVIII віках» написані у 1934 році, в них проаналізовано умови переходу України під управлінням російського царя, державно — правовий статус після 1654 року.

До наукових пріоритетів професора було вивчення іноземних впливів на українське право. Цій проблемі було присвячено монографію Яковлева: «Впливи старочеського права на право українське литовської доби XV—XVI століття» написані у 1929 році, та написані у 1942 році: «Німецьке право в працях українських правників XVIII ст.», та «Німецьке право та його вплив на українське право з XVI по XIX століття». Інші праці: «Теорія доказів у цивільному процесі» написана у 1923 році, «Паризька трагедія» у 1930 році, «Українське звичаєве процесуальне право» та «Про копні суди на Україні» — 1931 рік; «До історії кодифікації українського права XVIII століття», «Основи конституції УНР», «Історичні традиції української державності» всі вони написані у 1937 році. «Український кодекс» — 1743 року, «Цивільне право», «Цивільний кодекс», «Цивільний процес», «Торговельне право» — це також були його досягнення. Яковлів належить до передових дослідників історії українського права.

З праць Яковліва (українською, російською, французькою, німецькою і англійською мовами) найважливіші:

У низці праць, присвячених московсько-українським взаєминам 17 століття Яковлів відстоює погляд, що Переяславська угода утворила своєрідні васальні взаємини типу протекторату між Росією і Україною.

Вшанування пам'яті

У Черкасах існує провулок Андрія Яковлева[1].

Примітки

Джерела та література

Література

Посилання

Попередник: Посли України в Австрії
1918
Наступник:
- Липинський В'ячеслав Казимирович
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.