Японсько-корейська війна

Японські вторгнення до Кореї 1592—1598 років мають в історіографії різних країн відмінні найменування. Часто про них згадують як про Коре́йську експеди́цію Хідейо́сі або Завоюва́ння Коре́ї Хідейо́сі. Їх також називають Імджи́нська війна́, за роком китайського календаря, коли відбулися вторгнення. Ці вторгнення знані як Семирі́чна війна́, відповідно до кількості років, впродовж яких вони тривали.

Нижче подані японський, корейський і китайський варіанти назв цього конфлікту.

Японське вторгнення почалося 23 травня 1592 року (1 року Бунроку). 150-тисячна армія самураїв Тойотомі Хідейосі, поділена на 8 дивізій, під командуванням Укіти Хідеіе злету взяла портові укріплені міста Пусан та Тадеджін. У ряді локальних битв на півдні Корейського півострова японці вщент розбили місцеві війська і сунули на північ, розділивши свої передові війська на три руки. Першою дивізією командував самурай-християнин Конісі Юкінаґа, другою — войовничий буддист Като Кійомаса, а третьою — ще один християнський полководець Курода Наґамаса.

У червні загони Конісі Юкінаґи захопили столицю Хансон (сучасний Сеул). Корейський король Сонджо був змушений тікати до північного Пхеньяну. Однак довідавшись про наближення японських військ до цього міста, він утік на кордон з Китаєм і попрохав у останнього військової допомоги. Між тим перша японська дивізія захопила Пхеньян і зупинила подальший наступ, чекаючи решту військ.

Оскільки корейська столиця впала без ускладнень, японські генерали провели у ній наприкінці червня нараду, на якій вирішили поділити землі півострова на окупаційні зони. Командувач першої дивізії Конісі Юкінаґа отримав провінцію Пхьонандо, командувач другої дивізії Като Кійомаса — Хамгьондо, командувач третьої дивізії Курода Наґамаса — Хванхедо, командувач четвертої дивізії Морі Йосінарі — Кванвондо, командувач п'ятої дивізії Фукусіма Масанорі — Чхунчходо, командувач шостої дивізії Кобаякава Такакаґе — Чолладо, командувач восьмої дивізії Морі Терумото — Кьонсандо, а командувач восьмої дивізії і відповідальний за усю кампанію Укіта Хідеіе — Кьонгідо. За винятком ряду земель Пхьонандо та Чолладо, японцям вдалося підкорити всю Корею, генерал Като Кійомаса навіть зміг перейти корейсько-китайський кордон і атакувати вороже місто Оранкай. Багато корейських чиновників переметнулися на бік завойовників і увійшли до адміністрації окупованих територій.

Попри успіхи японських військ на суходолі, їхні морські сили були не на висоті. У травневій битві при Сачон, корейська флотилія під командуванням адмірала Лі Сунсіна вперше застосувала нову зброю — броньовані «кораблі-черепахи», які, не зазнаючи пошкоджень від вогню, розбили флот чисельнішого противника. У червні корейські судна нанесли поразки ще декільком з'єднанням японців на морі. У вирішальній битві біля острова Хансан, яка сталася 14 серпня 1592 року між японським флотом під командуванням Вакідзакі Ясухару та корейським під командуванням Лі Сунсіна, корейці здобули перемогу і захопили ініціативу на морі. Комунікації японців та поставки провізії з Японських островів були перервані.

Між тим в тилу у завойовників розпочався партизанський рух, який очолили корейські аристократи та буддистські монахи. Причиною його виникнення стали перемоги корейського флоту. Партизанська «армія справедливості» зупинила наступ японських військ у провінції Чолладо та збунтувала ряд північних повітів півострова. Японцям не була відома форма партизанської боротьби, і вони не знали як цьому явищу протидіяти.

Наприкінці серпня 1592 року на допомогу корейській васальній стороні у війну вступила китайська армія династії Мін числом у 150 тисяч воїнів під командуванням Лі Жусуна. У вересні китайці атакували Пхеньян, однак були відбиті самураями Конісі Юкінаґи. Лютневий штурм 1593 року, під час якого китайські війська використали усю китайську артилерію, змусив японців відступити на південь. Наступ китайської армії був зупинений поблизу сучасного Сеула у битві при Пьокчегван, у якій японці заманили велике вороже військо у засідку і знищили половину живої сили противника шквальним вогнем з аркебуз.

Починаючи з березня 1593 року активні дії з обох сторін припинилися. Корейський півострів фактично опинився поділеним на дві частини: північну з центром у Пхеньяні контролювали війська Китаю і Кореї, а південну з центром у Хансоні — японські війська. Між китайським і японським командуванням розпочалися сепаратні мирні переговори щодо розв'язання конфлікту. Час працював проти самураїв, оскільки партизанський рух розростався, провізія з Японії не поступала, а корейська армія почала реорганізацію.

Переговорний процес тривав з 1593 по 1596 рік. Корея була фактично позбавлена участі в ньому. Японські і китайські генерали, для яких війна на чужій землі ніякої вигоди не несла, погодилися перехитрити своїх правителів і укласти за їхніми спинами мир. Тойотомі Хідейосі отримав повідомлення, що китайська армія капітулювала, а мінський імператор був поінформований про тотальну поразку японських військ.

Серед умов миру, які висунув Хідейосі, були передача Японії південної частини Корейського півострова, видача заміж за японського імператора доньки китайського монарха, відновлення торгівлі та прибуття посольства капітулянтів до його власної ставки. Зі свого боку мінський імператор вимагав від японців завірення у покірності і визнання васальної залежності від Китаю.

Отримавши від обох правителів вимоги миру, японські генерали склали фальшиву «капітуляційну грамоту Хідейосі», яку відправили китайському імператору. У ній зазначалося, що війна в Кореї почалася лише через те, що Хідейосі «прагнув відновити торгівлю засновану на визнанні сюзеренітету Китаю». Таким чином, японські посли передавали лише одну вимогу свого володаря у спотвореному вигляді. У свою чергу, китайський імператор, який із задоволенням отримав доказ капітуляції «диких японців», видав ярлик «короля Японії» на ім'я Тойотомі Хідейосі, але торгувати не дозволив. Своє повеління він відправив посольством до Японії.

У жовтні 1596 року посли китайської династії Мін прибули до резиденції Тойотомі Хідейосі. На початку він лагідно обходився з ними, однак коли посланці зачитали текст грамоти свого імператора і Хідейосі прозрів, дізнавшись справжню мету їхнього приїзду, він страшенно розлютився. Організатори переговорів були відлупцьовані ним особисто. Посли були страшенно налякані, так що стрімголов повтікали на батьківщину. Ображений Хідейосі вирішив «провчити китайців-зухвальців» і віддав розпорядження про початок нового походу.

У березні 1597 року (2 року Кейтьо) японські війська вдруге вторглися до Корейського півострова. Цього разу їхня чисельність становила 140-тисяч чоловік. Першу велику перемогу здобули японські морські сили у битві при Чільчонрян 28 серпня 1597 року. Основна корейська флотилія була знищена, а її новий адмірал Вон Гюн, який обманом змістив талановитого Лі Сунсіна, загинув у баталії. Проте це була єдина і остання перемога японців на морі.

У вересні японські генерали розділили своє військо на дві частини із захопили південні провінції Чолладо і Кьонсандо. Проте їх наступ на столицю спинили китайський 50-тисячний контингент і 100-тисячна реорганізована корейська армія. У жовтні 1597 року корейський флот, який оправився після серпневої поразки і повернув собі Лі Сунсіна, розбив у черговий раз японські кораблі і повернув собі контроль у прибережних водах.

Під тиском ворога зі суходолу й моря, японці були змушені відступити до південного берега півострова. Самураї втратили наступальну ініціативу у війні і перейшли до оборони. Вони створили мережу прибережних замків, збудованих у японському стилі, і з малими втратами відбивали наступи китайсько-корейських військ. Особливо відзначилися війська Сімадзу Йосіхіро, які у битві при Сачон у жовтні 1598 року відбили наступ 54 тисяч китайських і корейських солдатів, маючи при цьому лише 8 тисяч власних вояків.

У жовтні до японських військ у Кореї надійшло повідомлення про смерть їхнього правителя Тойотомі Хідейосі. Рада п'яти старійшин, яка відтепер контролювала Японію наказала своїм військам евакуюватися з півострова. Японські генерали спробували домовитися з противником про безкровний відступ, але китайці та корейці були налаштовані на війну до переможного кінця. Японцям довелося прориватися на батьківщину з боєм.

В останній битві у порті Норянг, яка сталася 16 грудня 1598 року, об'єднані китайсько-корейські флоти під командуванням Лі Сунсіна спробували завадити евакуації японських військ. Самураї та їхні кораблі зазнали великих втрат. Однак вони змогли відступити додому, поховавши у морських водах найзапеклішого ворога і винуватця усіх бід японського флоту на морі — адмірала Лі Сунсіна. Битва закінчилася перемогою китайсько-корейської сторони, проте японці змогли вивести усі свої сили з півострова і виконати поставлене перед ними тактичне завдання. Війна у Кореї закінчилася.

Питання миру лягло на плечі фактичного наступника Тойотомі Хідейосі — сьоґуна Токуґави Іеясу. Він доручив цю справу роду Со, володарю острова Цусіма. Останній зміг зіграти на корейському сприйнятті японців як «варварів» і пояснив причини війни недорозвинутістю власного народу і його культури. Со домовився про регулярні «культрегерські» місії корейських митців до Японії і відновлення торгівлі. Корейці, відчуваючи себе переможцями над японською армією і японською культурою, погодилися на ці умови.

Мир із династією Чосон було укладено у 1607 році. Відтоді впродовж 250 років корейські місії відвідували Японські острови близько 27 разів. Для корейської сторони це були «культрегерські мирні рейди», які засвідчували матеріальну і духовну вищість корейців над японськими сусідами. Але японський сьоґунат використовував ці місії для зміцнення власного авторитету, демонструючи населенню те, що влада сьоґунів сягає навіть Кореї, жителі якої прибувають вклонитися їм.

З Китайською династією Мін нормалізації відносин не відбулося. Вона була знищена новою династією Цін, яка не мала офіційних контактів з Японією, але торгувала з нею.

• Ли Чен Вон. Имдинская отечественная война 1592–98 гг. Пхеньян, 1953. (пропагандистська література КНДР)
• Тёрнбулл С. Самураи. Военная история. — СПб.: Евразия, 1999 — див. частину X (науково-популярна література)
• Ha, Tae-hung, tr., and Sohn Pow-key, ed. Nanjung Ilgi: War Diary of Admiral Yi Sun-sin. Seoul: Yonsei University Press, 1977, ISBN 89-7141-018-3. (історичне джерело часів війни)
• Hawley, Samuel, The Imjin War, The Royal Asiatic Society, Korea Branch/UC Berkeley Press, 2005, ISBN 89-954424-2-5. (науково-популярна література)
• 北島万次　『豊臣政権の対外認識と朝鮮侵略』 (Кітадзіма Мандзі. Розуміння міжнародних відносин режимом Тойотомі Хідейосі і його агресія до Кореї) 校倉書房 (1990) (наукова література)

• «Імжин нок», або «Імжинська хроніка» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — А — Л. — С. 414.

• Імджинська війна — сайт з ілюстраціями (корейською мовою)^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• Список основних битв війни (кор.)
• Сторінка про імджинську війну (кор.)
• Чінчуський Національний музей визвольної війни) (англ.)(кор.)
• Озбороєння Чосону часів Імджинської війни (кор.)