Ізміт

Згідно з дослідженнями[1], люди живуть на цій території щонайменше вже п'ять тисяч років. Місто має вдале географічне положенням, оскільки є перетином багатьох торгових шляхів.

Перші свідчення постійного поселення на місці Ізміту відносяться до XII століття до нашої ери. У цей час територія була під владою фригійців і пізніше перейшла до народу, який прибув сюди з грецького міста Мегара в пошуках нових місць для життя. Влаштувалися вони в районі нинішньої Башискеле, де знаходилось портове містечко Астакос[1].

Містечко було зруйнований царем Фракії Лікімахом і на місці сьогоднішнього Ізміту було зведено місто Нікомедія. У 91-94 роках до нашої ери місто переходить під управління Римської імперії. У 284 році нашої ери імператор Діоклетіан знову перетворює місто в столицю, і Нікомедія стає четвертим за величиною містом імперії — після Риму, Антіохії та Олександрії[1].

Місто безліч разів потерпало від землетрусів, було відновлене тільки в часи імператора Юстиніана[2].

У 1078 році місто перейшло до рук турків-сельджуків. За часів Хрестових походів турки втратили місто. Остаточний перехід під управління турків стався у період правління Орхана I Газі у 1331 році. Нікомедія, що перетворилася за часів сельджуків в Ізнікмід (тур. İznikmid), у правління Баязида I стала називатися Ізмід (тур. İzmid) (слід зазначити, що Нікомедія і Ізміт — це одне і те ж слово, але взяте з різних історичних періодів, а не дві різні назви, тобто перейменування як такого не сталося). Якщо у ті часи Візантія і мала плани на повернення Нікомедії, вона їх не втілила у життя[2].

За часів султана Селіма I в Ізміті були побудовані корабельні верфі. Період найвищого розквіту міста припав на правління султана Сулеймана I. Значення міста зросло з відкриттям двох транспортних ліній в 1837-у році: судноплавного сполучення між Ізмітом і Стамбулом та залізничної гілки від вокзалу Хайдарпаша через Ізміт до Анкари. Проте через землетрус 1894 року місто занепало[2].

Перша світова війна позбавила місто колишнього значення. 6 липня 1920 року місто захопили англійці, 28 квітня 1921 року — греки. 28 липня місто знову повернули собі турки[2].

Ізміт розташовується між 40° і 41° північної широти і між 29° і 31° східної довготи на березі Ізмітської затоки Мармурового моря і на півночі омивається водами Чорного моря, на сході межує з провінцією Сакарья, на півдні з Бурсою, на заході з Яловою та Стамбулом[1]ом провінції Ізмір. розташовується від Стамбула на відстані 85 км. Відстань до Анкари автомагістраллю TEM otoyolu становить 120 км. Аеропорт Ататюрка знаходиться за 120 км від центру міста.

Є адміністративним центром провінції Коджаелі. Через східну частину Ізміту проходить 30-й меридіан, який і визначає часовий пояс Туреччини (UTC +2).

При розгляді на карті можна побачити, що територія Ізміт немов обіймає затоку з півночі сходу і півдня. Затока є одним з найбільш завантажених вузлів турецьких морських шляхів. У затоці знаходиться два великих порти — Дериндже (Derince) і Яримджа (Yarımca) — а також близько тридцяти чотирьох приватних пристаней.

Ізміт з його залізницями, автомагістралями і портами є одним з найважливіших транспортних вузлів, що з'єднують європейську та азійську частину Туреччини.

Поверхня характеризується великою кількістю крутих схилів. Основна частина міста розташовується уздовж вузької смужки берега. Топографічно місто ділиться на дві несхожих одна на одну частини. Перша частина — це старі квартали, забудовані переважно малоповерховими будинками (місцями навіть нетрями), з вузькими вуличками, що звивисто підіймаються схилами пагорбів. Друга частина — діловий центр міста, через який проходять автомобільна та залізнична магістралі.

Вид на засніжений Ізміт

Значна частина території Коджаелі на північ від Ізмітської затоки (власне Ізміт) є нерівним плато з ухилом з півдня на північ. Плато виглядає як горбиста місцевість, порізана долинами річок, що впадають у Чорне море. Біля затоки висота пагорбів сягає 645 м, у той час як на півночі біля Чорного моря навряд чи перевищує 350 м. Долина Ізміт і озеро Сапанджа (тур. Sapanca) являють собою низовини. Область на південь від затоки в основному горбиста. Уздовж берегів озера і затоки залишається вузька смужка землі, обмежена крутими схилами Саманскіх гір (тур. Samanlı Dağları) до висоти 1602 м — гора Картепе (тур. Kartepe), що у перекладі означає «Сніговий пагорб» або «Снігова вершина».

Ще одна важлива особливість міста — це його приналежність до зони землетрусів першого ступеня небезпеки. Всі ці геологічні та топографічні особливості укупі з опадами підвищують ризик селів і зсувів.

Теплий клімат Ізміта можна охарактеризувати як перехідний між середземноморським та гумідним, який у Туреччині називають чорноморським (тур. Karadeniz iklimi). Влітку спекотно, опадів мало. Взимку тепло і опадів значно більше.

Середньорічна температура становить 14,5 °C. Історичний максимум в 44,1 °C був зафіксований 13 липня 2000 року. Мінімум був зареєстрований 23 лютого 1985 і склав −8,3 °C.

Переважає поривчастий південно-східний вітер. У середньому дев'ять днів у році випадає сніг. Середньорічна кількість опадів — 671,7 мм. Найбільше опадів (106 мм) випадає у грудні. Найсухіший місяць — серпень (26,1 мм).

Відносна вологість влітку становить 56 %, взимку — 64,6 %.