Індомалайя

Індо-Малайська біогеографічна область, Індомалайя біогеографічна область, одиниця фауністичного і флористичного районування, що входить до складу Палеотропічного царства (Палеогеї)[1].

Територія Індо-Малайської біогеографічної області
Лінія Воллеса, що розмежовує тваринний світ Австралійської від Індо-Малайської

Географічне положення

Охоплює південну частину Азії (півострови Індостан та Індокитай) і острови, розташовані між Азією та Австралією (Великі Зондські, Філіппінські, Шрі-Ланка, Тайвань, Хайнань, Рюкю та ін.)[1]. На півночі кордоном служать Гімалаї та річка Янцзи; на півдні Індійський океан; на заході — перехідна зона із Голарктикою та Палеотропікою, від гирла Інду, через пустелею Тар, до передгір'їв Гімалаїв; на сході — перехідна зона (Воллесія, між островами Балі, Ломбок і Сулавесі) з Нотогеєю[2][3]. Сулавесі інколи зоогеографічно відносять до Нотогеї через присутність сумчастих кускуси[4].

У недавньому минулому територія області була вкрита вологими тропічними та екваторіальними лісами, мусонними лісами, або саванами[2]. Тепер, після знищення основного масиву лісів, майже вся їхня територія покрита антропогенними ландшафтами. Споконвічна біота збереглася переважно в гірських районах[2].

Флора

Біогеографічна область відзначається великим різноманіттям видів рослин; ендемічними родинами є папороті матонієві, дводольні сцифостегієві дводольні[1]. Характерні субтропічні й тропічні вологі ліси (джунглі) та савани (плато Декан), на узбережжях припливні мангрові ліси[2][1]. Тут зосереджена найдавніша флора квіткових рослин. Поширені діптерокарпові (Dipterocarpaceae), зозулинцеві (Orchidaceae), хвойні (Pinopsida), фікуси (Ficus), пальмові (Arecaceae), панданові (Pandanaceae), бананові (Musaceae), деревоподібні та трав'янисті папороті[1].

Фауна

Біогеографічна область відзначається великим різноманіттям видів тварин; ендемічними родинами є довгоп'ятові (Tarsiidae), малабаркові (Platacanthomyidae), шерстокрилові (Dermoptera), тупайєві (Tupaiidae), гібонові (Hylobatidae)[1]. Але при цьому число ендемічних таксонів рангом вище родини не велике. У фауні зберігаються реліктові риси міоценової епохи слон індійський, носороги, тапір індійський, оленцеві (Tragulidae)[2]. За видовим складом область найближче до Ефіопської, обмін видами з якою проходив до самого четвертинного періоду[4]. Для обох характерні слони, носороги, вузьконосі мавпи, деякі види копитних, павичі, птахи-носороги, панголіни (Maniiformes), лемури, хамелеони, варани, агами[2]. У різних частинах Індо-Малайської області фауна має досить різкі відмінності, що обумовлюється архіпелажним характером південної частини території[2].

Лісова теріофауна представлена дереволазними тваринами: білками, летягами, лорі, тупайями та ін[2][1]. З копитних дикі індійський та буйволи, гаур, бантенг; оленячі представлені аксисом і замбаром, свині бабірусою[1]. Нечисленні антилопи нільгау, гарна та чотирирога[4]. Характерними хижаками виступають тигр, димчастий леопард, чорна пантера, гімалайський (Ursus thibetanus) і малайський ведмеді або біруанг (Helarctos malayanus) , вивера малайська, велика (Ailuropoda melanoleuca) і мала панди (Ailurus fulgens)[4][1]. Багато гризунів, численні рукокрилі, особливо летючі собаки (Rousettus)[2]. Є кілька ендемічних видів мавп, зокрема орангутан[4]. У річках Інд і Ганг водиться дельфін південноазійський річковий (Platanista gangetica); у річках басейну Андаманського моря і Великих Зондських островів — рідкісний прісноводний дельфін Іраваді[2].

Різноманітна орнітофауна. Ендемічна родина листовкових (Irenidae), Megalaimidae і Rhabdornithidae[5]. Характерні чубаті стрижі (Hemiprocnidae), пітові (Pittidae), совині дрімлюги (Podargidae), рогодзьобові (Enrilaimidae); численні фазанові (Phasianidae) павичі, аргуси, трагопан, банківська курка, зимородки, щурки (Merops), нектаркі (Nectarinia) тощо[1].

З плазунів ендемічні щитохвості змії (Uropeltidae), безвухі варани (Lanthanotidae), великоголові черепахи (Platisternidae), гавіали (Gavialidae). Поширені отруйні змії (кобри), пітони, різні черепахи, крокодили, ящірки[4][1]. Для області характерні такі ряди земноводних: саламандри (Urodela), безногі (Apoda), жаби (Anura).

Різноманітна іхтіофауна прісноводних риб, багато представлена група акантоперих (Acanthopterygii), численні коропові, присутній ряд видів сомів; зустрічаються лабірінтові (Anabantoidei) та араваноподібні (Osteoglossiformes)[4][2].

Дуже різноманітна ентомофауна, численні й різноманітні метелики, характерні мімікруючі примарові (Phasmatodea).

На території Індо-Малайської біогеографічної області в давнину людиною були одомашнені буйвіл, бантенг (балійська худоба), гаур у формі гаялу, свиня, курка, індійська бджола[2].

Районування

Біогеографічна область територіально поділяється на 3 підобласті, що відрізняються одна від одної певними особливостями живої природи, які сформувались історично:

  • Індійська підобласть охоплює субконтинент Індостан з прилеглими островами;
  • Бірмано-Китайська підобласть (Індокитайська) охоплює півострів Індокитай, Південний Китай, острови Хайнань та Тайвань;
  • Малайсько-Філіппінська підобласть, яку інколи поділяють на окремі підобласті:
    • Малайська підобласть охоплює півострів Малакка та Великі Зондські острови,
    • Філіппінська підобласть охоплює однойменний архіпелаг.

Індійська підобласть

Флора підобласті налічує понад 50 ендемічних родів і понад 2 тис. ендемічних видів[1]. У густозаселених місцях природна рослинність повністю винищена. У заповідниках та невеликих малозаселених куточках зустрічаються тропічні дощові ліси диптерокарпусів, мусонні салові та тикові ліси[1]. Більшість території не зайнятої в сільськогосподарському обробітку зайняті, чагарниками, рідколіссям і саванами. Характерні ссавці: антилопи нільгау та гарна, свиня карликова (Sus salvanius) — найменший представник свиневих, носоріг індійський, бенгальський тигр, мавпа гульман (сірий лангур, хануман), з птахів павич, з плазунів — гавіал, в річках зустрічаються акули[4][1].

Бірмано-Китайська підобласть

Флора підобласті налічує більше 250 ендемічних родів рослин[1]. На рівнинах і навітряних схилах гір переважають тропічні дощові ліси, в горах — субтропічні мохуваті ліси з вічнозеленими буками, лаврами, вересами, магноліями, чайними деревами[1]. У вологих лісах багато епіфітів[4]. У сезонних листопадних мусонних лісах домінують диптерокарпові та тик[4]. На підвітряних схилах і у вітровій тіні поширені савани, колючі рідколісся. За достатньої зволоженості — зарості бамбука. Характерними лісовими тваринами виступають, або донедавна такими були, макаки, гібони, довгоп'яти, слони, носоріг яванський[6], тигр, чорна пантера, летяги; багато птахів папуги, різноманітні фазанові; з плазунів алігатор[1].

Малайсько-Філіппінська підобласть

Флора підобласті налічує велику кількість ендемічних видів, репрезентативними родинами виступають матонієві, сцифостегієві[1]. Для біогеографічної підобласті характерним рослинним покривом є тропічні дощові ліси з диптерокарпових, пальм, фікусів, панданусів, деревоподібних папоротей, хлібного дерева, зарості бамбука. У горах поширені мохуваті ліси, місцями мусонні ліси, рідколісся, савани, уздовж заболочених узбережж — мангрові ліси, на піщаних ґрунтах зарості ендемічної пальми ніпи[1]. Ендемічні ссавці: тапір, бабіруса, гібон сіаманг, орангутан (острови Калімантан і Суматра), носата мавпа, з плазунів варан комодський[4]. Рідкісні слон, носоріг дворогий, бантенг, з птахів фазан аргуси, смітні кури[1]. Численні летючі жаби (Rhacophorus), квакші (Hylidae) навпаки малочислені[2].

Див. також

Примітки

  1. Кістяківський О. Б. Індо-Малайська біогеографічна область // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. Гептнер В. Г. Индо-Малайская область // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  3. ФГАМ, 1964.
  4. (рос.) Индо-Малайская область // Краткая географическая энциклопедия : [у 5 т.] / гол. ред. А. А. Григорьев та ін. М. : Советская энциклопедия, 1961. — Т. 2 : Евлах — Миллибар. — 592 с.
  5. Фесенко Г. В. Зоогеографічні особливості поширення птахів // Біологічні Студії / Studia Biologica. Л. : Вид-во ЛНУ, 2012. Т. 6, № 3. С. 197—222. ISSN 1996-4536.
  6. 25 жовтня 2011 року Фонд дикої природи констатував факт зникнення яванського носорога в національному парку Кат'єн у В'єтнамі. Останні представники виду залишились лише в національному парку на заході густонаселеного острова Ява.

Література

Посилання

    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.