Історія медицини

З давніх часів медицина була розділена на дві гілки: поділ медицини на внутрішню, або терапію, та зовнішню, або хірургія. Одні лікарі спеціалізуються на лікуванні розладів внутрішніх частин тіла та поряд з гігієнічними засобами призначають внутрішні ліки; інші — мають справу з хворобами зовнішньої частини, з пошкодженнями кісток, м'язів та органів, які потребують хірургічного втручання. Цей розподіл був встановлений ще в доісторичну епоху, пізніше кожна з цих гілок розділилась на окремі підрозділи.

Вчення про внутрішні хвороби називається приватною патологією та терапією, до неї відноситься наука про ознаки хвороби — діагностика, а також знання речовин, які потрібно застосовувати взагалі при різних розладах — загальна терапія. В цій науці застосовуються основи різноманітних лікувальних прийомів, такі як елекро-терапія, масаж, гімнастика, застосування води, перебування в повітрі різноманітного складу та тиску, перебування у різних кліматах та ін.

В хірургії була виокремлена наука про захворювання очей — офтальмологія; також предметами вивчення окремих наук стали: хвороби шкіри (дерматологія), сифіліс (бактеріологія), хвороби матки та її придатків (гінекологія), прийняття пологів: правильні або ненормальні (акушерство), хвороби носа та горла (оториноларингологія), а також вуха (отологія). Окремими науками вивчаються правила лікування ран та накладення пов'язок (десмургія), правила застосування хірургічних приладів (медичне товарознавство) і правила проведення операцій (оперативна хірургія).

Нервові хвороби раніше відносились до внутрішніх, а тепер розглядаються в розділі психіатрії. Вчення про збереження здоров'я становить предмет гігієни, запобігання захворювання — профілактика.

Окремі медичні науки суміщаються з іншими сферами, зокрема, правила виявлення причини насильної смерті викладаються в судовій медицині. Причини успіхів та невдач медичного лікування досліджуються історією медицини, а способи якими досягається достовірність медичних знань, загалом наукові основи медицини — енциклопедією або філософією медицини.

Знайомство з хворобами немислимо без знання цілого ряду наук. Насамперед всього, необхідне знайомство з анатомією; одна її частина вивчає відповідне розташування частин та органів — топографічна анатомія; вивчення самої найдрібнішої будови тканин — гістологія; наука про розвиток тканин і всього тіла — ембріологія. Дослідженням цього всього у здоровому стані займається фізіологія, вивченням розладів — загальна патологія, вивчення розладів в залежності від найдрібніших грибків — бактеріологія.

Дія ліків на організм людини вивчає фармакологія, дія отрути та протиотрути — токсикологія, знання ботанічних і хімічних властивостей лікувальних засобів досягаються за допомогою фармації.

Уявлення про те, чим страждав хворий пацієнт, який помер, доводиться остаточно лиш при розтині тіла хворого; висновки, які були досягнуті за допомогою розтину, обговорюються патологічною анатомією; вона ж приносить величезну користь, піддаючи мікроскопічному дослідженню частинки відторгнутих тканин і дає в руки лікаря основи для вірного розпізнання хвороби. Вивченню хімічного складу тканин і відділів присвячена фізіологічна хімія.

Робота лікаря починаються з постановки діагнозу для хворого: він має застосувати всі свої знання та всю свою досвідченість до певного випадку, щоб встановити хворобу, та налагодити контакт з самим хворим, враховувати особливості його статури, поведінки, різні соціальні положення та ін. Не існує двох абсолютно однакових хворих з абсолютно однаковим розладом органів чи тканин, тому лікарський вплив різний до кожного хворого. Лікар при спілкуванні з пацієнтом виявляє, на основі запитань та деяких ознак, попередній стан здоров'я та дізнається про попередні хвороби (анамнез), розпитує про симптоми (так зване суб'єктивне дослідження), та після цього виявляє розлади, застосовуючи свої органи відчуттів (в допомогу до яких служать різноманітні способи дослідження та інструменти), також використовує мікроскоп та прийоми хімії, об'єктивне дослідження. Після цього лікар може поставити остаточний діагноз, а також зробити певне припущення про можливі наслідки такого розладу найближчим часом; керуючись попередніми висновками, лікар призначає лікування. Такими особливостями відрізняється наукове, або раціональне, лікування від емпіричного (медикамент дається без усякого відома хворого). Значення медицини, а відповідно і лікарів, у всі часи було дуже великим; немає сумнівів, що воно буде зростати із загальними успіхами природничих наук.

Доісторична медицина — це ті зачатки медицини, способи лікування різноманітних хвороб, які існували у первісних людей. Вивчення відомостей про здоров'я первісної людини пов'язане із значними труднощами. Основні відомості дозволяють отримати такі науки як археологія та антропологія, порівняльна філологія та вивчення життя сучасних дикунів.

Детальніше:

Професор Лірой Гуд, президент Інституту системної біології в Сіетлі, автор ідеї створення 4Р медицини[3], висунув теорію про те, що сучасна медицина розвивається від медицини P0 до P4 та до P5. З біологічної точки зору, медицина P0 або традиційний підхід були зосереджені на індивідуальному аналізі "однієї клітини або одного білка", тоді як доступність переданих технологій даних про хвороби та пацієнтів дозволяє дослідникам та медичним працівникам застосовувати цілісні системи підхід до діагностики та лікування.[4] Це еволюція підходу до медицини, яка спрямована від орієнтованості на розпізнавання симптомів, хворобу пацієнта, до пацієнтоорієнтованої медицини. Пацієнтоорієнтована медицина надає значення визнанню та оцінці цінностей, бажань, очікувань, особистих цілей пацієнта та досвіду життя в цілому.

Історично, медицина, яка орієнтована на пацієнта, виникла у другій половині 1900-х років. Левенштейн (1984) розробив деякі найважливіші теоретичні принципи підходу, а саме, переконання, що порядок денний як лікаря, так і пацієнта повинен бути визнаним та інтегрованим у медичну допомогу. [4]

Охорона здоров'я повинна бути відкритою не лише до нових інструментів та ресурсів, а й до інноваційних підходів. Цей внесок поглиблює концепцію медицини Р5, а саме еволюцію підходів, орієнтованих на пацієнта, які визначають основні характеристики медичних втручань для задоволення потреб пацієнтів.[4]

• Медицина Р0 — це початок медицини, що характеризується патерналізмом і малою, якщо взагалі є, автономністю пацієнта.[5]
• Медицина Р1— прогностична медицина (англ. predictive), основною метою якої є спроба передбачити виникнення захворювання або розвиток подальших захворювань та ускладнень у вже хворого суб’єкта. Прогностична медицина — це доказова медицина і стосується використання моделей та рівнянь для прогнозування майбутнього стану здоров’я пацієнта з метою прийняття найкращої доступної стратегії.[5]

• Медицина Р3 (англ. predictive, preventive, personalized) має три складові: прогностична (раннє виявлення сприйнятливості: важлива інформація для оптимізації самопочуття за допомогою виявлення факторів, що відповідають за захворювання, раннє надсилання попереджень та пропонування профілактичних заходів), профілактична (зменшення ймовірності захворювання: виявлення осіб, що перебувають у групі ризику, задовго до розвитку хвороба, щоб можна було планувати профілактичні процедури/раннє виявлення) та персоналізована (цілеспрямована терапія: ліки повинні підбиратися індивідуально, враховуючи токсичність лікарських засобів).[6]
• Медицина Р4 (англ. predictive, preventive, personalized, participatory) має чотири складові: прогностична, профілактична, персоналізована, партисипативна (активна участь пацієнта та різних фахівців у лікуванні, при якому пацієнт стає повноцінним учасником).[7]
• Медицина Р5 (англ. predictive, preventive, personalized, participatory, psychocognitive) має п'ять складових: прогностична, профілактична, персоналізована, партисипативна, психокогнітивна (пацієнт розглядається, як людина (не лише, як одержувач допомоги), яка має власні емоції, установки, когнітивні процеси, які мають специфічний вплив на її/його (пацієнта) власний догляд). Цей підхід має концепцію цінності в галузі охорони здоров’я, яка виходить за межі підходу, що базується на фактичних даних, в той час як доказова медицина розглядається як результат клінічних випробувань для виявлення найбільш бажаних медичних процедур та втручань, Р5 розглядає вплив на якість життя як додатковий фундаментальний маркер ефективності.[8]

• Історія медицини і медсестринства : навч. посіб. / Л.Ф. Луцик, В.Р. Малюта, В.І. Мельник, О.Г. Григола. – Київ : Медицина, 2018. – 376 с. : 32 с. іл. – ISBN 617-505-546-5.
• Історія медицини : [підруч. для студентів вищ. мед. навч. закл.] / Ступак Ф. Я. — Вид. 3-тє, випр. і допов. — Київ : Книга-плюс, 2017. — 176 с. : іл., портр. — Бібліогр.: с. 172—173 та в підрядк. прим. — Імен. покажч.: с. 174—176. — ISBN 978-966-460-069-6
• Історія медицини / Голяченко О., Ганіткевич Я. - 2-ге вид., допов. - Тернопіль : Укрмедкнига, 2016. - 326 с. : іл. - Імен покажч.: с. 309-320. - Бібліогр.: с. 321-323. - ISBN 978-966-673-281-4
• Історія медицини / Верхратський С. А. — К. : Здоров'я, 2011. — 352 с. — ISBN 966-463-035-1
• Медицина в Україні. Медична біографістика. Випуск 2. Друга половина XIX століття. Літери А-К. Біобліографічний словник. — К., В-во українського фітосоціологічного центру, 2005. — 616 с.
• Історія української медицини в датах та іменах / Я. В. Ганіткевич; Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Львів. від-ня, Всеукр. лікар. т-во. — Л., 2004. — 368 c. — Бібліогр.: с. 361—364. — ISBN 966-7482-15-9
• Українські лікарі-вчені першої половини ХХ століття та їхні наукові школи : біографічні нариси та бібліографія / Я. Ганіткевич ; Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т укр. археографії та джерелознав. ім. М. С. Грушевського НАН України. Львів. від-ня, Всеукр. лікарське т-во. - Л. : [б.в.], 2002. - 544 с.: іл. - ISBN 966-02-2255-x
• Посібник до вивчення курсу «Історія медицини»/ П.М.Полушкін.– Д.:ДНУ, 2016.– 242 с. Електронне джерело
• Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю. Історія медицини: Нав. посібник.— 4-е вид., випр. і допов.— К. : Вища шк., 1991.— 431 с.: іл. ISBN 5-11-003591-0.
• Збірник «Історія медицини» Під. ред. П.Ю. Заблудовського – К., Вища школа, 1978. – 158 с.

• ІСТОРІЯ МЕДИЦИНИ ТА ФАРМАЦІЇ //Фармацевтична енциклопедія
• ІСТОРІЯ МЕДИЦИНИ ЯК НАУКА ТА ПРЕДМЕТ ВИКЛАДАННЯ У СВІТІ, В УКРАЇНІ ТА В ОНМедУ: ВСТУПНА ЛЕКЦІЯ З КУРСУ “ІСТОРІЯ МЕДИЦИНИ” О. В. Шальнова–Козаченко 2011