Академічна конференція з реформи білоруського правопису та абетки

Конференція стала значною науковою подією та важливою політичною подією в житті БРСР. Відповідно до намірів більшовицького керівництва, воно мало продемонструвати світові єдність між КП(б)Б, західно-білоруським національним рухом та політичною еміграцією. Сама КП(Б) виступала своєрідним ініціатором і гарантом конференції, гарантом єдности між усіма течіями білоруського національного руху. Ця роль визначалася впливом на політику партії активних активістів лівого крила білоруського національного руху (А. Адамович, З. Жилунович, В. Ігнатовський, А. Червяков та ін.), які згодом приєднались до більшовиків, стали частиною правлячої партії та радянської влади. З цієї причини, а також впливу політики білорусизації, багато західно-білоруських активістів та емігрантів сприймали цю роль партії як об’єктивну необхідність, найменше зло, як явище, яке не потребує політичного чи наукового обґрунтування. У той же час комуністичне керівництво намагалося передбачити можливу подібну конференцію на заході. Володимир Ігнатовський засвідчив, що мінська ініціатива "політично виступила проти конференції, організованої на Заході". Партійне керівництво Мінська зробило все, щоб передбачити білоруську еміграцію у проведенні такого з'їзду.[1]

Весь курс підготовки та проведення Академічної конференції був під пильною увагою ЦК ВКП (б). Список запрошених учасників був погоджений з ГПУ.[2]

У день відкриття Мінськ виглядав святково: вивішувались прапори (у тому числі кілька біло-червоно-білих), працювали агітаційні машини з плакатами, присвяченими досягненням білорусизації. На підприємствах та в установах відбулись урочисті мітинги та мітинги, на які були запрошені учасники конференції. Республіканські газети на перших сторінках містили біографії учасників конференції, вітальні телеграми від білорусів з інших країн, резолюції мітингів та інші. Конференції супроводжувались низкою політичних, соціальних та культурних заходів білоруського національного характеру. Для іноземних гостей була підготовлена ​​велика культурна програма, витрачені кошти на організацію зустрічей, бенкетів та ін.

Під час церемонії відкриття конференції були прочитані телеграми А. Луцкевича, Р. Островського та Б. Тарашкевича, щоб продемонструвати духовну присутність західно-білоруських активістів, які не могли приїхати до Мінська через не видачу паспортів польською владою. Про політичний характер конференції свідчить той факт, що керівниками білоруських національних центрів з Литви та Латвії Ластовським та Єзавітовим були призначені головами наукових комісій: графічної та правописної.

У день відкриття конференції в червоній залі їдальні центрального робітничого кооперативу була організована урочиста вечеря, у якій взяли участь керівники партії та уряду республіки. Конференція була приурочена до святкування 20-річчя творчости Я. Коласа, відкриття 2-го Державного театру у Вітебську та інших. Почесними гостями цих заходів були іноземні учасники конференції. В останній день конференції в мінському клубі Маркса відбувся концерт білоруської музики, на початку якого оркестр виконав так звану "Білоруську марселезу" після Міжнародної.[3]

Квиток В. Ластовського, учасника конференції

У конференції взяли участь 69 осіб з правом вирішального голосу. Це члени Інбелкульта, викладачі Білоруського державного університету, Білоруського комуністичного університету, Горьківської сільськогосподарської академії, представники літературних об'єднань БССР, а також запрошені фахівці РРФСР, УРСР та за кордоном: П. Растаргуєв - професор Мащерков Ленінградський університет, Ю. Лазаревич — співробітник білоруської секції Смоленської губернської катедри народної освіти, М. Фасмер — професор Берлінського університету, Юзеф Голомбак — доцент Варшавського університету, Й. Райніс — народний поет Латвії, В. Ластовський — редактор журналу «Крывіч» (Литва), В. Пігулевський — директор Білоруської гімназії Латвія), В. Жилка — редактор журналу «Прамень» (Чехословаччина), К. Езавітау — редактор газета «Голас беларуса» (Латвія).[4]

Ця стаття є частиною серії статей про народ
Білоруси
Білоруська культура Архітектура Кухня Кіно Література Мода Музика Народне мистецтво Образотворче мистецтво Спорт Театр Танці
Білоруська діаспора Австралія Австрія Аргентина Африка Бельгія Бразилія Велика Британія Венесуела Вірменія Естонія Казахстан Канада Киргизстан Латвія Литва Німеччина Польща Росія США Узбекистан Україна Фінляндія Чехія Швеція
Етнографічні групи Балти Білорусини Гуди Дреговичі Кривичі Литвини Поліщуки Прусси Радимичі Руські Тудовляни Ятвяги
Релігія Християнство Православ'я Білоруський екзархат БАПЦ Католицизм БГКЦ Латинська церква Протестантизм Іслам Юдаїзм Атеїзм
Мови Білоруська (класичний та офіційний варіанти) та її діалекти
Інші статті Білорусь Знамениті білоруси Історія Білорусі Білорусознавство Антропологія Етнографія Етнічні терени Вайсрутенізація Націоналізм Національне відродження Список правителів Об'єднання білорусів світу
Портал «Білорусь»

Робота конференції проходила на пленарних засіданнях та в комісіях. Язеп Льосік і П. Растаргуєв виступили з доповідями про реформу білоруського алфавіту. Льосік запропонував записати звуки /d͡z̞/ і /d͡ʐ/ з д i ж з діакритичними знаками зверху — дˇ, ӂ, а вибуховий звук /g/, як в українській мові, позначити літерою ґ з хвостом на праворуч, піднятим вгору; замість літери й вести літеру j i поєднання приголосного j з голосними з э, о, у, а і позначте літерою j з відповідною голосною — jэхаць, jолка, jунак, мaja, a літери е, ё, ю, я залишати для позначення відповідного голосного звуку та м’якости попередньої приголосної — лес, нёс, людзі, мяса. Льосік також запропонував замінити літеру э на літеру є, а літеру ы на літеру и.[4]

Растаргуєв запропонував передавати африкати дз i дж літерами з сербського алфавіту — ђ (ђед), ћ (хаћу), а літеру й замінити на літеру j і використовувати в тих випадках, як запропоновано Я. Льосіком.

Пропозицію замінити літеру э на літеру є, а літеру ы на літеру и було відхилено. Для більш детального розгляду пропозицій була створена Графічна комісія, яка вирішила замінити диграфи дз і дж сербськими літерами — ђ і ћ; замінити літеру й літерою j і використовувати її для позначення середньопіднебінного звуку /j/, залишаючи літери е, ё, ю, я лише для голосних звуків та м’якости попереднього приголосного звуку.

Були заслухані доповіді Я. Льосіка та С. Некрашевича про реформу білоруського правопису. Льосік запропонував письмово легалізувати повне акання, тобто будь-який голосний верхнього підняття після твердого приголосного передати літерою а (баранава́ць, дапо́), а після м’якої приголосної — літеру я (пяцярня́, лягкаду́мны, пяракулі́ць). Приголосні звуки слід писати за фонетичним принципом, за винятком закінчень (казьба від «касіць», ношка від «нага», але: рог, воз) та звуків /j/, /w/, якщо вони стоять окремо (сполучник, прийменник) або на початку слова після голосної— через і, у. Позиційна м’якість приголосних не позначається м’яким знаком (каменне, снег, а не каменьне, сьнег), а в іменниках і прикметниках в кінці не під наголошенням замість літери е слід писати літеру і (у лесі, леваі рукі).[4]

Степан Некрашевич, зазначивши основні вади правописної реформи, запланованої Льосіком, запропонував зробити правописом граматику Б. Тарашкевича (його «Білоруська граматика для шкіл» до цього часу була чи не єдиним підручником), щоб спростити такі зміни: голосні верхнього ряду після м’яких приголосних у першому попередньо наголошеному складі, який проходить через я, а у всіх інших ненаголошених складах — через e (вясна́, але веснавы́), а в іноземних словах після твердих приголосних не під наголошенням слід, а лише етамологічний звук o (камісія, але дэпо). Частинка не і прийменник без пишуться з літерою е, а слово няма і няхай пишеться з літерою я.[4]

Після обговорення доповідей питання ортографічної реформи було передано спеціально створеній Правописній комісії, яка розглянула пропозиції доповідачів та учасників конференції та більшістю голосів прийняла таке рішення: поширення фонетичного принципу на написання приголосних не розглядати, а голосні верхнього ряду після м’яких приголосних передаються на письмі через я лише у першому попередньо наголошеному складі: частку не й прийменник без писати через е; слова няхай і няма писати через я і звук /j/ після голосних в окремому вживанні або на початку слова писати через і, а звук /w/ — через ў.[4]

Вступні доповіді з інших питань білоруського мовознавства та літератури «Сучасны стан вывучэньня беларускае мовы» С. Некрашевича, «Становішча беларускае мовы сярод іншых славянскіх моваў» П. Бузука, «Асноўныя этапы разьвіцьця новай беларускай літаратуры» М. Піятуховича, «Нацыянальны адраджанізм і пасьлякастрычніцкі пэрыяд» М. Гарецького, «Дасьледаваньне беларускай літаратуры XIX в. да 1863 г.» Ю. Голомбак, «Паэтычнае мастацтва ў беларускай літаратуры» А. М. Вознесенського.[4]

Прийняті конференцією резолюції про реформу білоруського правопису та графіки не набрали чинности, але деякі з них згодом були враховані при розробці ортографічних проєктів 1930 і 1933 років. На початку кампанії з розкриття націон-демократизму (кінець 1920-х рр.) Конференцію характеризували як з'їзд білоруських націоналістів та «контрреволюціонерів». Пізніше багато учасників були незаконно репресовані.[5]

1. Запрудскі (2004)
2. Шаблон:Спасылка
3. Іваноў (1993), Платонаў (1996).
4. Германовіч І. К. Акадэмічная канферэнцыя па рэформе беларускага правапісу і азбукі. // Шаблон:Літаратура/Беларуская мова: Энцыкляпэдыя (1994) ст. 20.
5. Платонаў (1996), Запрудскі (2004)