Ћ

Ћ, ћ («чє») — кирилична літера, 23-та літера сербської кириличної абетки. На відміну від літери ч (яка використовується для твердого [t͡ʃ]) позначає пом'якшений [ч'] — глухий ясенно-твердопіднебінний африкат /ʨ/. У гаєвиці їй відповідає латинська ć.

Літера Ћ
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
Ӑ	А̄	А̊	Ӓ	Ӓ̄	Ә	Ә́
Ә̃	Ӛ	Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄
Ӻ	Ӷ	Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ
Ԫ	Ԭ	Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈
Ӂ	Җ	Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ
Ԑ	Ԑ̈	Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ
Ӥ	Қ	Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ
Ԛ	Ӆ	Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ
Ӎ	Ӊ	Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ
Ԋ	О̆	О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄
Ӫ	Ҩ	Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ
Ҫ	Ԍ	Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ
У̃	Ӯ	Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́
Ұ	Х̑	Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈
Ԧ	Ꚕ	Ӽ	Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ
Ӌ	Ҹ	Ꚓ	Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ
Ы̆	Ы̄	Ӹ	Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇
Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄	Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄
Я̆	Я̄	Я̈	Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ѕ	Ꙇ	Џ	Ҁ	Ѻ
Ѹ	Ѡ	Ѽ	Ѿ
Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси
Ѧ	Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ
Ѱ	Ѳ	Ѵ	Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ
Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ	Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ
Ꚛ
Літери кирилиці

У старослов'янських абетках трапляється лише в глаголиці, де має вигляд: , займає 12-те місце, позначає числове значення 30 та називається «дерв». Зазвичай походження назви виводять від переназваної «черв» (назва літери ч). В старослов'янській мові Ћ використовували на позначення м'якого звука ([ґ'], що переходить в [j]) у словах, запозичених із грецької мови: анћелъ, ићемонъ, ћеенна, ћеорћии, ћолъћота; в кирилиці на місці цього звуку писали звичайне г, іноді зі знаком м'якості — каморою (округлою дугою над літерою або після неї).

Кириличний знак ћ виник у XII столітті, при чому його використовували лише у сербському письмі. Первинно цей знак позначав м'які дзвінкі звуки між [ґ'], [д'] та африкатом [дж'], а згодом поширився на м'які глухі [т'] та [ч']; у босанчиці позначав також звук [j] і загалом знак м'якості (за романським зразком — перед пом'якшуваною літерою), при чому в цьому значенні вільно чергувався з літерою «ять» (Ѣ, ѣ). Походження літери лишається невідомим.

Спершу зображення ћ було симетричним, маючи вигляд хрестика над П-подібною чи Λ-подібною основою. Вже згодом вигляд літери наблизився до зображення ятя (Ѣ, ѣ), відрізняючись лише розімкнутою основою.

У старому гражданському шрифті сербського зразка мала літера ћ повторювала пропорції літери ѣ, але велика літера Ћ змінилася: її верхня частина стала Т-подібною, несхожою на хрестик. У нинішніх шрифтах можлива не тільки Т-подібна форма верхівки, а й несиметрична Г-подібна, так само як і всі проміжні варіанти.

У сербських шрифтах XIX — початку XX ст. вже зображення малої літери ћ відійшло від ѣ-подібних пропорцій, наблизившись до латинської h: спершу горизонтальна риска стала просто прямою лінією, без загинів по краях; пізніше вона піднялася над рядком (первинно вона була на рівні горизонтальної лінії літер на кшталт т, п або г), а нижня арка піднялася до того становища, яке вона займає у латинській h. У курсивних шрифтах того ж періоду верхня частина літери ћ часто нагадує верхівку латинської f із повислою вправо «крапелькою» (чого в зображенні ятя також майже ніколи не було).

Внаслідок реформ сербської мови та письма, які провів Вук Караджич, звукове позначення дзвінкого африката [дж'] було передано спеціально створеною літерою Ђ, тому в сучасній сербській кирилиці Ћ позначає лише глухий ясенно-піднебінний африкат /ʨ/.