Алмазів Олекса Дмитрович
Олексій або Олександр Дми́трович Алма́зів (рідше Алма́зов) (6 січня 1886, Херсон, Російська імперія — 13 грудня 1936, Луцьк, Волинське воєводство, Польща) — український військовий і громадський діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Командир Окремої гірської батареї Гайдамацького коша Слобідської України (1918), Окремої гірської батареї Запорізького полку кінних гайдамаків імені кошового отамана Костя Гордієнка (1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону Армії УНР (8 грудня 1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону 16-го загону (1919)
| Олексій (Олександр) Дмитрович Алмазов | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 Генерал-хорунжий | |||||
 | |||||
| Загальна інформація | |||||
| Народження |
6 січня 1885 або 1886 Херсон, Російська імперія | ||||
| Смерть |
13 грудня 1936 Луцьк, Волинське воєводство | ||||
| Поховання | Луцьк | ||||
| Національність | українець | ||||
| Alma Mater | Українська господарська академія (1930) | ||||
| Військова служба | |||||
| Роки служби | 1918–1922 | ||||
| Приналежність |
 Російська імперія→ УНР→ Польща | ||||
| Вид ЗС |
 Армія УНР | ||||
| Формування | Окрема гірська батарея Гайдамацького коша Слобідської України | ||||
| Війни / битви |
Перша світова війна Бій під Кревом Радянсько-українська війна Перший зимовий похід Кримська операція Бій за Кам'янець-Подільський Бої за Вапнярку Бої за Проскурів | ||||
| Нагороди та відзнаки | |||||
| |||||
 Алмазів Олекса Дмитрович у Вікісховищі | |||||
.png.webp){kind=small}
Життєпис
Народився 6 січня 1886 року в Херсоні, походив з родини чиновника. Закінчив Тифліське реальне училище, у 1907 році — Олексіївське військове училище. 1 грудня 1907 року склав іспит на переведення до артилерії в Михайлівському артилерійському училищі, вийшов підпоручиком до Лібавської фортечної артилерії. З 20 листопада 1911 року служив у Ковенській фортечній артилерії.
19 липня 1914 року закінчив курс електротехніки на Санкт-Петербурзькому гарматному заводі.
З 18 листопада 1915 року — командир 2-ї батареї 1-го дивізіону 11-ї важкої артилерійської бригади.
З 1 грудня 1916 року — командир важкої батареї 53-го окремого важкого артилерійського дивізіону.
З 1 травня по 20 грудня 1917 року — командир цього дивізіону. Одержав звання полковника за бойові заслуги у бою під Кревом (15 серпня 1917 року). За Першу світову війну був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом, орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій під Кревом, де був отруєний газами).
В українській армії
З 1 січня 1918 року — командир окремої кінно-гірської батареї Гайдамацького Коша Слобідської України організованого Симоном Петлюрою. Учасник січневих боїв за Київ, баталій поблизу Гребінки, за Лубни, Хорол, Полтаву, Харків, Кременчук. У бою під Бердичевом у середині лютого 1918 року був поранений у ногу.
15 березня 1918 року батарея була реорганізована у Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Окремої Запорізької дивізії військ Центральної Ради, на чолі якого Алмазов залишався до кінця Визвольних змагань (цей дивізіон у Дієвій армії УНР називався Алмазівським). На чолі цього дивізіону у квітні 1918 року брав участь у поході полковника Болбочана на Крим.
Влітку 1919 відзначився у боях із Таращанською бригадою РСЧА на Шумщині. В липні-серпні 1920 гарматний дивізіон під командуванням Алмазова вів оборонні бої на півдні Тернопільщини. 21 листопада 1920 з Армією УНР перейшов річку Збруч у районі Підволочиська і був інтернований. Від 1930 жив у Луцьку, працював у земській управі Волинського воєводства, у справах служби перебував у Кременецькому повіті.
За часів Гетьманату охороняв український державний кордон у районі ст. Сватове — Білокуракине — Старобільська. 1919 року брав участь в успішному наступі Армії УНР із району Деражні на Вапнярку, в боях за Кам'янець-Подільський, Шатаву, Дунаївці, Проскурів, Летичів, Вінницю, Київ, у тому числі і проти Добровольчої армії.
Учасник Першого зимового походу армії УНР. 1920 року брав участь у боях за Могилів, Ушицю, Дунаївці, Копичинці, Галич, Проскурів та інші міста. 3 серпня 1921 року був підвищений до звання генерала-хорунжого Армії УНР.
Цивільне життя
У 1923 році, після перебування у таборах для інтернованих українських вояків, працював помічником маркшейдера на вугільній шахті товариства «Сатурн». У 1926 році переїхав до Чехословацької республіки, де в 1930 році закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах.
Переїхав до Луцька. Працював інженером-гідротехніком.
Активний учасник українського національного руху. Голова філії Українського Центрального Комітету. Один із провідних діячів Волинського громадського комітету допомоги голодуючим в Україні[1][2].
Помер та похований у Луцьку (могила збереглася — вже за часів незалежності над нею було споруджено пам'ятник, знаходиться на території старого кладовища, навпроти гімназії №4).
Вшанування пам'яті
- Ім'ям Олекси Алмазова названо вулицю у Шевченківському районі м. Львова (вулиця Генерала Алмазова).
- Ім'ям Генерала Алмазова названо вулицю в Суворовському районі м. Херсона (вулиця Генерала Алмазова)[3].
- Ім'ям Генерала Алмазова названо вулицю в Печерському районі м. Києва[4].
- Також на його честь названо вулицю у Винниках (передмісті Львова).
- Вулиця Олекси Алмазова у місті Луцьк.
- На честь Алмазова отримала почесну назву 406-та артилерійська бригада ЗСУ[5].
У кінематографі
23 травня 2010 року Херсонський осередок СУМ в Україні презентував короткометражний документальний фільм «Генерал-хорунжий Олекса Алмазов».
Архівні документи
Анкета Олекси Алмазова на виїзд до м. Подєбради (ЧСР).
Анкета Олекси Алмазова на виїзд до м. Подєбради (ЧСР). Зворотний бік анкети.
Обкладинка парафіяльної книги.
Витяг з парафіяльної книги.
Автобіографія Олекси Алмазова польською мовою.
Автобіографія Олекси Алмазова. Зворотна сторона аркуша.
Текст трудової угоди між Олексою Алмазовим та Волинським Воєводством.
Обкладинка газети «Українська Нива» про смерть Олекси Алмазова
Стаття у газеті «Українська Нива» про смерть Олекси Алмазова
Примітки
- Микола Литвин, Кім Науменко. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. — Львів; Харків, 2007. — С. 30.
- Петро Андрухов. 600 імен Великої Волині. — Остріг, 1993. — С. 3.
- - Декомунізація в дії: в Херсоні перейменували район, вулиці, парки та сквери - Офіційний сайт Херсонської міської ради. www.city.kherson.ua. Процитовано 23 лютого 2016.
- Московський проспект носитиме ім'я Степана Бандери | КИЇВСЬКА МІСЬКА РАДА. kmr.gov.ua. Процитовано 7 липня 2016.
- Алмазовцы: береговые артиллеристы получили новые боевые знамена(рос.)
Джерела
- Микола Литвин, Кім Науменко. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. — Львів; Харків, 2007. ISBN 978-966-2918-12-0
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
- П. Гуцал. Алмазов Олекса Дмитрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 34. — ISBN 966-528-197-6.
- Бойко О. Д. Алмазов Олексій Дмитрович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл.
- Коваленко Сергій. Алмазов Олексій Дмитрович/Чорні запорожці: історія полку. 2-ге видання. — Київ: Видавництво «Стікс», 2015. — 368 с.